Від 1 до 10 серпня проходитиме IX Міжнародна піша проща мігрантів, їх родин та всіх охочих із Самбора Львівської області до Зарваниці на Тернопіллі. Напередодні цьогорічної прощі в Івано-Франківському видавництві «Нова Зоря» вийшла книжка «Дорога життя» про торішню — VIII прощу. Про щорічні прощі вже вкотре готує до друку книжки постійний прочанин, активний організатор-співслужитель прощі Ігор Лазоришин, ім’я якого добре відоме читачам «Галичини» як журналіста цієї газети.
   Ігор Лазоришин під час кожної прощі поєднує три служіння: Богові, прочанам і майбутнім читачам книжки, для якої збирає матеріал. Зібрати його під час прощі — заняття не з легких. Прощі традиційно проходять у перші дні серпня, коли літня спека чергується із бурхливими грозами (до речі, за 10 днів останньої прощі вірні жодного разу не змокли), коли серед високих трав може згубитися стежка між селами, а найлегше йти тим, хтоѕ несе мандрівну паломницьку ікону.

Автор наводить у книжці слова священиків, які лунали під час пішої Божої ходи. Читаючи їх, важко повірити, що для їхнього запису автор ніс диктофон перед священиком, котрий духовним словом підтримував у дорозі прочан. Розшифровуючи запис згодом удома, він чув і пульс кроків прочан по стерні, травах і бездоріжжю, також «вловлених» диктофоном.

У книжках журналіста І. Лазоришина лаконічну документальність органічно поєднано з духовними відкриттями та враженнями різних людей. Як-от, приміром, підслухані слова когось із паломників після того, як у храмі Зарваницької Божої Матері було вділено Таїнство шлюбу двом літнім прочанам: «Навіть заради того, щоб ці дві християнські душі спаслися, варто було пройти у молитві цю нелегку дорогу». А чи багато з нас радітиме з того, що пройшли майже 300 км пішки заради двох незнайомих їм до цього часу людей, в котрих визріла потреба жити пошлюбленими?

Проща є великою духовною школою. Школою витривалості, служіння Богові і ближньому, школою терпіння. Люди, звикнувши до побутових вигод сучасного життя, під час пішої дороги повинні змиритися з елементарними умовами, не вимагати комфорту, не нарікати на труднощі, пам’ятаючи, що ісус Христос не мав дому і не мав де голови прихилити та три роки проповідництва провів на дорогах.

Книжка Ігоря Лазоришина є цінним документальним матеріалом про один із видів духовної практики. Попередні його книжки про прощі перечитують прочани, готуючись до наступних прощ. Його книжки є своєрідними навчальними посібниками для семінаристів, подарунками віруючим, рідним, особливо заробітчанам. Щоденник торішньої прощі може стати орієнтиром для тих християн, котрі вперше відважилися віддати себе Богові, щоб пройти пішки 250 км земних шляхів.

Дороги до вічності легкими не бувають. Отець Василь Поточняк — один із духовних засновників цієї прощі та щорічний її провідник — у вступному слові до книжки сказав, що завершення прощі із Самбора до Зарваниці є початком іншої прощі — кожного до Бога. Інакше кажучи, книжка «Дорога життя» готує християн до нової цьогорічної прощі та до прощі особистої, дорогу якої кожен обирає собі сам і яка ніколи не закінчується та приводить до Бога.

Любов Турелик