«Минуло декілька років. Питаємо себе: чужинці з різних кінців світу захоплювалися нашою Помаранчевою революцією, а чому ж ми про неї забули?» − це риторичне запитання ставить Блаженніший Любомир (Гузар) у своїй авторській колонці на «Українській правді». «Країна в напруженні. З уст самого Президента пролунала осторога про можливі збройні сутички. Що сталося? Може, ми не зрозуміли тої революції? Чи, може, нам потрібна кривава революція, на кшталт Французької чи Жовтневої? Не думаю, що хтось у нашому народі бажав чи ще сьогодні бажає пролиття крові. Не думаю, що ми не зрозуміли… Підозрюю, що дехто просто не хотів зрозуміти, намагаючись обернути її на політичне видовище», − вважає Блаженніший Любомир. <br /> Архиєпископ-емерит переконаний, що, можливо, зараз найкращий час зрозуміти, «чому після такої славної «революції» ми є там, де були». «Найвищий час нам усім навчитися, що треба любити конкретних громадян і що в нашій країні повинні запанувати правда та справедливість. Щойно тоді світ визнає нас як зрілий народ, а ми заживемо не тільки в самостійній і незалежній державі, але також у щасливій країні», – вважає він. <br /> Блаженніший Любомир просить пригадати, якою була ця революція: на центральній площі Києва зібралося кількасот тисяч людей, говорили навіть, що мільйон; жителі столиці гостинно приймали до свого житла цілком незнайомих людей; не пролилося жодної краплі крові, не було розбито жодної вітрини, зібрані люди інакомислячих вітали не кулаками, а квітами! <br /> Подія, відома під назвою «Помаранчева революція», минула, однак, переконаний Блаженніший Любомир, її дух не загинув. «Тому ми всі – від найстаршого до найменшого − повинні перетворити цей дух на чин. Як це зробити? Поважати кожного співвітчизника, говорити правду, віддавати кожному те, що йому належить...» – завершив Блаженніший Любомир (Гузар).