Матея 17:14-23  до  до Корінтян 4:9-16

У десяту неділю по Зісланні Святого Духа читається Євангеліє від Матея про вилікування біснуватого (епілептика) і про те, як Христос передвіщає свої страждання, смерть і воскресіння (Мт 17,14-23).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців та давньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

14 Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг, 15 каже: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16 Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити».

Юнак багато терпить

Кожна хвороба і кожне недомагання, вилікувані «в той час» нашим Спасителем, відносяться до різних духовних хвороб серед людей [сьогодення]: ось паралітики вказують на осіб, позбавлених духовної сили, яких дух спочиває у тілі, немовби паралізований; сліпі, будучи такими, представляють людей позбавлених бачення реальності, видимої лише для духа, і глухі є знаком людей, позбавлених слуху у прийнятті Слова спасіння.

В аналогічний спосіб до вище сказаного потрібно підходити також до того, що стосується епілептика. Це є хвороба, що в більшості випадків не атакує людей, що нею страждають, і тому під час цих періодів, коли не має епілептичних нападів, страждаючий цією хворобою справляє враження людини, яка ні в чому не відрізнявся від того, хто почувається добре. Подібну патологію можна відкрити в деяких душах: дуже часто передбачається, що вони знаходяться у доброму здоров’ї в області чистоти чи інших чеснот, але потім приходять моменти, в яких піддаються нападові хвороби (пристрасті) немовби епілепсії, через що зі стану удаваного здоров’я і сил, що занепадають, впадають у хворобу: страждають ілюзіями цього віку та іншими жадобами.

(Оріген, Коментар на Євангеліє від Матея 13,4).

Допоможи моєму невірству

Святе Письмо показує, що той чоловік був дуже слабкої віри. Це можемо зрозуміти з багатьох речей. Зі слів Христа: Все можливо тому, хто вірує; з того факту, що той, який до Нього наблизився, сказав: Поможи моєму невірству; з того, що Христос наказав злому духові, щоб більше в нього не входив, і також з того факту, що той чоловік сказав Христові: Якщо можеш. Однак – хтось може сказати – якщо його невірство було причиною того, що злий дух з нього не вийшов, чому тоді Ісус картає учнів? Аби показати, що вони завжди можуть уздоровити, навіть тоді, коли ті, які приходять, не мають віри. Подібно, як дуже часто віри тих, які приходили, вистачало, щоб отримати сповнення прохання, навіть за посередництвом менших (слуг), так само для того, щоб відбулося чудо, часто вистачало сили тих, які творили чудо, навіть якщо ті, які просили, не мали віри. Про такі два випадки читаємо в Святому Письмі. Рідні, друзі і приятелі Корнелія отримали дар Святого Духа завдяки своїй вірі, натомість завдяки Іллі, хоч ніхто не мав віри, мертвий чоловік воскрес.

(Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 57,2.)

17 «Роде невірний та розбещений», – відповів Ісус, – «доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!»

Рід невірний і розбещений

Ісус сказав: Роде невірний та розбещений, – тим самим Спаситель виявляє, що зло прийшло внаслідок зіпсуття, виступило проти природи і вчинило нас розбещеними. Обтяжений тягарем цілого людського роду на землі, його лукавством і тим, щоб жити з ним [лукавим родом], Ісус сказав: Доки мені з вами бути?

(Оріген, Коментар на Євангеліє від Матея 13,7).

Доки вас буду терпіти?

Подивися також з іншої сторони і зауваж недомисел того, який перед натовпом звертається до Ісуса, говорячи проти учнів: Я був привів його до Твоїх учнів, та вони не могли його зцілити. Однак Господь, звільняючи учнів Bisnuvatyy 3від закиду, поставленого перед народом, приписує йому більшу провину. Роде невірний та розбещений, – каже в дійсності Ісус, – доки мені з вами бути? Аби не поставити цього чоловіка у незручне становище, спрямовує свої слова не лише до нього, але до всіх юдеїв. Багато з присутніх могли б правдоподібно згіршитися і отримати недобру думку про Ісусових учнів. Коли каже: Доки мені з вами бути? – показує також, що смерть є для Нього чимось, що Він приймає та прагне, і очікує, щоб відійти з цього життя, і було б для Нього важко не бути розп’ятим, а перебувати з ними. Однак Ісус не зупинився на докорах, але що каже? Приведіть мені його сюди! Питає його батька, скільки часу той хворіє. В такий спосіб Ісус захищає свої учнів, а одночасно пробуджує в батькові добру надію, щоб вірив, що його син буде звільнений від того зла. Господь дозволяє, щоб злий дух кидав хлопцем, однак робив це не напоказ, – адже коли збігся натовп, заборонив йому, – але з огляду на батька, щоб він, бачачи, що злий дух стривожився на сам заклик Ісуса, принаймні в такий спосіб повірив у чудо, яке мало незабаром відбутися.

(Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 57,3)          .

18 Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті. Ісус говорив до нього строго.

Не той, хто терпів, але диявол мав отримати докори. Натомість Ісус докоряє хлопцеві і диявол виходить з нього: тому що через свої гріхи він був опанований дияволом.

Єронім, Коментар на Матея 3,17,18.

19 Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: «Чому ми не могли його вигнати?»

Чому ми не могли його вигнати?

Учні дивувалися, що не могли вигнати злого духа, адже їм було дано силу не лише проганяти демонів, але навіть воскрешати померлих. Але оскільки Закон не був більше з ними, [Христос] сказав: Роде невірний та розбещений, (здається, що в кожному випадку спрямовує ці слова до тих, яких освятив) доки мені з вами бути? Не маючи віри, втратили також той Закон, який мали. Дійсно, якщо б вони мали віру в Нього, бо гірчичним зернятком є Він, та кинули цей тягар гріхів і цю важку силу невірства далеко від народу, який приходив до них, силою Слова (Ісуса), вони могли б його [тягар] перенести через цей поганський світ, як гору у море.

Іларій з Пуатьє, Коментар на Матея 17,8.

20 Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. 21 А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом».

Віра як гірчичне зерно

Вважаю, що в даному контексті названі гори вказують на сили, що стали перешкодами до неймовірного поширення зла, сили, які в певному сенсі, закорінені в душах людей. Тому, якщо хтось має усю віру, таким чином, щоб не бути більше невіруючим самому лише текстові Святих Писань, і має віру як Авраам, який вірив Богові аж настільки, що його віра була зарахована йому за праведність, така особа скаже цій горі (тобто: німому і глухому духові, присутньому у тому, який був названий епілептиком): Двигнися звідси (очевидно, з хворого, ним переслідуваного) і вона двигнеться. І Апостол, виходячи (думаю) власне з цього, ствердив з апостольським авторитетом: Навіть якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти. Не одну, але багато гір, до неї подібних, є спроможним переставити той, хто має віру як гірчичне зерно. Звичайно, нічого не буде неможливого для того, хто має таку віру. Але звернімо знову увагу на слова: Цей рід (бісів) нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом. Якщо коли-небудь мусимо подбати про зцілення хворого, страждаючого подібною хворобою, не звертаймося із жодними клятвами (обіцянками), питаннями та промовами до нечистого духа, немовби він нас слухав; але посвячуючись молитві і посту, зможемо – молячись за спасіння хворого, що приходить від Бога, і нашим власним постом – віддалити від нього нечистого духа.

Оріген, Коментар на Євангеліє від  Матея13,7.

Зможете сказати оцій горі: перенесися

Мені здається, що вони були стривожені і боялися втратити благодать, яка була їм повірена. Вони ж в дійсності отримали владу над нечистими духами. Однак, підійшовши до Нього на самоті, запитували Його, не тому, що можливо встидалися, – адже це вже відбулося, а вони самі досвідчили свою неміч, безкорисним був би стид перед визнанням цього, – але тому, що хотіли запитати Його про щось велике і незвичайне. А Христос? Каже: Через вашу малу віру. Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. Якщо ти скажеш: куди гору перенесли? Я відповім тобі, що зробили щось набагато більше, воскрешали незліченних померлих. Адже не є тим самим: перенести гору і звільнити тіло від смерті. Кажуть, що згодом деякі святі, набагато менші від них, переносили також гори, тому що певна необхідність цього вимагала. З цього випливає, що і вони переносили б гори, коли була б така необхідність і потреба.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 57,3.

22 Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям,

23 і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне». І вони тяжко зажурились.

Учні тяжко зажурились

Для того, щоб [учні] не сказали: Чому постійно тут перебуваємо? – [Христос] знову говорить до них про свої страждання, і вони, чуючи це, не хотіли навіть бачити Єрусалиму. Зверни увагу, що навіть тоді, коли Петро зазнав докору, коли вже розмовляли про це Мойсей і Ілля, та коли вжеBisnuvatyy 6 назвали цю подію славою, коли вже Отець дав почути свій голос з неба, коли відбулося так багато чудес, коли воскресіння було вже при дверях, – коли сказав, що не буде довго мертвим, але воскресне третього дня, – не могли ніяк погодитися з тою думкою, але зажурилися, і то не лише трохи, але тяжко. Сталося це тому, що вони ще не розуміли значення тих слів. Виразили це Марко і Лука. Перший сказав: Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати. Другий сказав подібно: Однак, вони не розуміли цього слова; воно було від них закрите, так що вони його не додумались і боялися Його спитати про це слово. Але якщо вони не розуміли, то чому зажурилися? Тому, що не все було для них незрозуміле, знали, що помре, адже часто про це від Нього чули. Не знали ще точно, яка це мала бути смерть, саме смерть, з якої Він мав бути негайно звільнений, і яка мала стати причиною незліченних дібр. Не знали, що ж то мало бути за воскресіння, не розуміли цього. І через це були засмучені, адже були дуже прив’язані до свого Учителя.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 58,1.

Третього дня воскресне

Завжди те, що радісне, переплітає з тим, що сумне, і робить це для того, щоб коли прийдуть сумні речі, вони не викликали страх у апостолів, а щоб апостоли вже були приготованими прийняти їх. Якщо зажурені тим, що Він мусить бути вбитим, то мусить звеселити їх те, що третього дня Він воскресне. Без сумніву, якщо зажурилися, – і то зажурилися тяжко, – то не через те, що були невіруючі (знають же, що Петро зазнав докорів саме через те, що не вмів прийняти те, що Боже, але звертав увагу на те, що людське), але тому, що в їхній любові до Вчителя не могли прийняти нічого болючого і покірного по відношенню до Нього.

Єронім, Коментар на Матея 3,17,23.

Необхідність страждання

Для того вивів учнів на гору і показав їм славу, якою в майбутньому мав би сіяти ввесь всесвіт. Потім, зійшовши з гори, звільнив людину від брутального і злобного духа. Було необхідним, щоб Він терпів спасительні за нас страждання і терпів наругу від юдеїв. Коли це сталося, було цілком передбачено, що учні затривожаться і будуть роздумувати над тим, кажучи між собою: «Багатьох воскресив з мертвих за посередництвом своєї божественної сили, наказував морям і вітрам, переміг Сатану своїми словами – як же тоді тепер Він дав себе спіймати і впав у пастку своїх убивців. Можливо ми помилилися, коли думали, що це мав би бути Бог». Для того, щоб могли цілковито пізнати майбутнє, провіщає їм таїнство свого страждання.

Кирило Олександрійський, Фрагмент 209.

Вони його уб’ють

Було неминучим – сподіваюся – звернути увагу на це, тому що видача Його у руки людям відбулася не з боку самих людей, але з боку сил, яким Отець видав Сина за всіх нас, руйнуючи того, хто має владу смерті, через той сам факт, що [диявол] був виданий і підданий владі Того, Який був виданий. Через смерть, насправді, подолав того, який смерті силу має (тобто диявола) і звільнив тих, які через страх смерті були піддані рабству протягом цілого життя

Підготував брат Андрій Василиків

Матея 14:14-22     до  до Корінтян 1:1

Чомусь у вухах ще досі чути слова сьогоднішнього євангелія про чудо помноження хлібів та двох риб для більш ніж 5 тис. людей. Найбільше мене вразили слова Ісуса Христа, звернені до апостолів : „Не треба їх відпускати, дайте ви їм їсти”. Ці слова Ісус Христос сказав після того, як учні попросили його відпустити народ, що зголоднів, перебуваючи цілий день з Ним. Вечоріло, і треба було приймати якесь рішення. Звичайно, що Ісус знав про те, що без нього вони нічого не вдіють і не знайдуть виходу із ситуації, що склалася. Тому його звернення до учнів більше стосується нас всіх, але найперше священиків, що часом впадаємо у спокусу самим зробитися джерелом, забуваючи про покликаня бути лише руслом для води з джерела. Щоб уберегти своїх апостолів від такої спокуси, Господь буквально „заставляє” їх відплисти на інший берег, поки сам відпускав народ.  Дивно, часом, слухати розповіді наших вірних, що бажаючи чогось від Бога, їдуть до Солонки, що під Львовом до „священика, що лікує”. Як легко, заплативши енну суму отримати „благодать”, яку пізніше ще довго приходиться відмолювати і перепрошувати Бога за гріх маловірства та зраду своїй рідній Церкві. Пам̓ятаймо, кожен священик отримав завдання лише „роздавати кусні хліба і рибу”, аж ніяк не помножувати їх. Прерогатива помножувати залишається Богові.

„Не треба їх відпускати, дайте ви їм їсти” Як легко інколи ми, священики, відпускаємо когось зі сповіді, направляємо людину до іншого священика, психолога, часом лікаря. Натомість, нам Господь дав всю необхідну силу і засоби, щоб дати їй духовної поживи. Саме духовна пожива стоїть на першому місці серед завдань Церкви. Дарування людині Божої Благодаті за посередництвом Святих Тайн є однією з форм духовного насичення. Саме Святі Тайни є найповнішим джерелом освячуючої ласки. Людина, приступаючи до Святих Тайн, помножує у собі невидиму Ласку Божу та отримує душевний спокій.

Церква може годувати людину Словом Божим. Скільки в ньому є надії для тих, що у розпуці! Скільки там відповідей на різноманітні життєві ситуації та труднощі! Скільки, зрештою, у Слові Божому є життєдайної сили, що може враз перемінити людину!

Церква може нагодувати людину, голодну правди словами проповіді, де окрім пояснення Слова Божого мають бути слова надії та радості. Надії на те, що Господь завжди з нами і радості від того, що так буде завжди.

Церква не забуває годувати дітей божих і звиклою нам їжою. Діла милосерді для бідних, голодних, безхатченків завжди будуть важливим аспектом покликання Церкви, служити ближньому.

Як можемо, кожен у свій спосіб, але не відпускаймо наших вірних до сект, сумнівних рухів та гуру, але спробуймо послужити Ісусові Христові у тому, що будемо носіями його благодаті, яка помножується настільки рясно, що чекає у „12 кошиках”, щоб бути дарованою цілому світові. АМІНЬ. 

(http://olehko.blogspot.com/2011/08/8.html).

Матея 14:  22-34  до  до Корінтян 3:9-17

Цей уривок євангелія від Матея, який читається цієї неділі, напевно, дуже подобався першим християнам, був їм по-особливому близький. Коли вони слухали чи читали його вночі, десь в римських катакомбах, кому як не їм, було легко уявити собі життя під час шторму. Цим штормом, були переслідуванння, які дарували Церкві сотні і тисячі свідків віри – мучеників та який навчив членів Церкви постійно виглядати Господа, чекаючи на Його рятівну руку. Кому, як не їм, що збиралися таємно вночі у закритих від чужого ока місцях, було зрозуміло, що образ човна і зібраних в ньому апостолів, є образом Церкви. Кому, як не їм було зрозуміло, що віра робить з людини Надлюдину, в тому сенсі, що наділяє її можливостями робити речі, які незрозумілі для цього світу. Ці речі вони не один раз бачили на арені Колізея і місцях прилюдних страт. Образ бурі, як хвиль переслідувань Церкви у перших віках християнства, є гарно описаний багатьма істриками та письменниками. В тих описах червоною ниткою проходять слова Ісуса “Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!”.

Порівнюючи ті буремні перші століття християнства із сьогоднішнім часом, можна побачити певний парадокс: з одного боку, Церква переживає великі переслідування в наш час: чи то з боку різних режимів, чи то через нападки світських ЗМІ. А з іншого боку, в середовищі самих християнських спільнот, всередині повний «штиль». Перед лицем бурі, апостоли, як видно з описів євангелистів, поводилися так, як би поводився кожен із нас, вони боялися, боялися за своє життя. Натомість, сучасні християни вперто не помічають самої бурі, і щораз менше починають бачити саму особу Ісуса в часі цієї бурі. Кожного дня церковні ЗМІ приносять немов би нові «донесення з місць боїв». Найчастіше повідомлення йдуть із мусульманських країн, де чи не кожного дня вибухають християнські святині, тривають вбивства священиків, єпископів і мирян і чимало викрадень. Ця буря немов нас, українців, зовсім не зачіпає, нам дуже комфортно і затишно знати, що живемо у християнській державі, де цих лихоліть немає. І дивлячись на ту бурю безвір’я та тотального зубожіння цінностей, яку бачимо у Європі та Америці, ми заспокоюємо себе, що нас це не стосується. Але це тільки на перший погляд. Бідою є те, що 1025 років після хрещення Русі-України і 22-гу річницю Незалежності, ми, християни, у своїй державі пливемо у різних човнах. Те, що наші човни були розкидані вітрами історії, є прямим порушенням заповіді Христа «І буде одне стадо і один Пастир». На перешкоді поєднанню є не Божі, а людські закони та звичаї. І єдність наша, як християн та українців сьогодні нікому не вигідна. Проте, з тих кількох човнів-Церков в Україні, є лише один такий човен, в якому перебуває наступник апостола Петра, що вийшов з човна, щоб піти Христові на зустріч, тим самим виявивши свою віру. Щоб бути у тому човні, сотні і тисячі наших мучеників віддали своє життя, терпіли заслання, голод, холод та наругу. Приклад сьогоднішнього наступника Петра, папи Франциска, з яким ми разом у тому ж човні, вказує на віру новітнього Петра, а його впевнені кроки по морю життя в часі сьогоднішньої бурі вказують на те, що його погляд є постійно звернений до Бога. Історія Церкви знає багато випадків «потопання Петра», але рука Господа завжди була поруч і вона ж провадила Петра далі.

Євангельський уривок, який ми сьогодні має своє відображення і в у мистецтві. Рука, яку протягує Ісус Петрові, коли той почав потопати, нагадує простягнуту руку Бога до нашого праотця Адама у шедеврі Мікеланджело Буанаротті «Сотворенні Адама». І в наших східніх іконах Воскресіння Ісуса Христа, Спаситель також піднімає за руку упавшого Адама з аду. Той підводиться з аду, щоб отримати нове життя з Воскреслим Христом. Які це прекрасні ілюстрації повернення від смерті до життя, а у випадку ап. Петра, від страху до віри. Страх веде до смерті, а віра до життя!

Входження Ісуса в човен є те, що відбувається кожної Літургії, коли «всяка житейська печаль» відступає перед зустріччю із живим Богом. Те місце у нашому храмі, де стоять вірні і куди виходить священик, щоб їх запричащати, називається храм вірних, або «корабель». Як прекрасно, коли людина в Євхаристії зустрічається з Христом, тоді дійсно, немов би стихає вітер сумнівів та страху, а приходить спокій та благодать.

Останні слова ап. Петра до Ісуса в сьогоднішнього уривку Євангелія «“Ти істинно – Син Божий!”, кожної Літургії під час відпусту, від імені церковної спільноти повторює священик. І кожен такий відпуст розпочинається словами «Христос, істинний Бог наш….» Визнати Христа своїм Богом, означає довіритися йому. І кожен, хто сьогодні вийде після відпусту на Літургії з храму, нехай дійсно цей тиждень проведе у повній довірі до нього. Запросімо Христа до човна свого життя, щоб вщух вітер сумнівів, неспокою, зневіри, а запанували мир, спокій та благодать Амінь.

о. Олег Кобель

Матея 9, 27-35     до Римлян 15:1-7

   На 7 Неділю по Зісланні Святого Духа читається уривок 9-ї глави Євангеліє Матея, що розповідає про два уздоровлення, здійснених Ісусом Христом, а саме двох сліпців та біснуватого чоловіка. Євангеліє минулої, 6-ї Неділі, про уздоровлення розслабленого чоловіка, розпочинало цю ж саму 9-ту главу. Крім цих трьох уздоровлень у цій же главі є ще кілька інших чуд, здійснених Христом. Всіх їх об’єднює одне: повна несхожість кожного з іншими. Складається враження, що євангелист Матей спеціально підібрав такі різні уздоровлення, щоб показати любов Бога до людини та різні шляхи для людини, якими можна ту любов віднайти.

            Перше чудо, уздоровлення розслабленого, показує всепрощаючу та зцілюючу любов Господа до людини, яка сама не може підійти до Ісуса через неміч тіла, а може розраховувати на ініціативу самого Бога у відношенні до себе. Його чекання є виявом надії, а прощення гріхів, показує те, що Бог не лише зцілює наслідки хворлби, але і її першопричину.

Друге чудо, це навернення чоловіка, на ім’я Матей, що сидів на митниці. Навернення людини – також чудо, яке ми часто не вміємо, чи не хочемо усвідомити. Тут також відбулося духовне зцілення від сріблолюбства. Словами «Іди за мною», Христос не просто кличе нового учня, а запрошує розділити з ним його життя. У щоденному житті багато людей шукає надприродніх знаків чи об’явлень. А часом не помічає того чуда, що наш ближній, що жив одним життям, докорінно його міняє та привертається до Церкви. Ми можемо навіть осудити таку людину, не вірячи, що Бог навідався до життя того чоловіка та кличе його за собою. Треба лише вміти побачити тут чудо та духовне зцілення.

            Третє чудо у 9-ій главі – уздоровлення кровоточивої. Це приклад того, наскільки віра самої людини може робити неможливі речі. Тут чудо зцілення відбувається з ініціативи самої людини і без видимої згоди Христа. Дотик до одежі Ісуса є тим знаком великої довіри жінки до Христа. Жінка говорила лише до себе: «Як тільки доторкнуся до краю його одежі, видужаю». Але Ісус почув і це та обернувся до неї.

            Четверте чудо виходить за рамки звичайного зцілення. Воскресіння дочки начальника синагоги, показує, наскільки важливою є віра наших родичів. Саме дівча не могло просити за себе, але віра батька стається тим чинником, що уможливлює неможливе: повернення від смерті до життя.

            П’ятим чудом є уздоровлення двох сліпих чоловіків. Тут, як ніде, видно ініціативу людину, помножену надвоє. Крик-прохання про уздоровлення свідчить не лише про їх віру, а й підкреслює велике бажання стати здоровими. Їх крик є прикладом постійної та ревної молитви до Господа Бога, яка інколи потребує витримки часом та перетворитися на «крик серця».

            Останнім, шостим чудом, є уздоровлення біснуватого, якого привели до Ісуса його родичі чи друзі. Це приклад того, що ми, часом, потребуємо інших людей, які б нас привели до Бога. Серед нас є чимало людей, що не усвідомлюють, як той біснуватий, свого плачевного стану. Насильно приведений до Ісуса біснуватий звільняється біса і стає вільним завдяки небайдужості тих, хто його знав, а найперше, самого Ісуса.

            Нещодавно я прочитав в мережі інтернет новину про те, в який дивний спосіб Бог дарує зцілення і сьогодні. У Великобританії, маленька дівчинка, захворіла на небезпечну форму менінгіту і впала в кому. Все сталося за кілька годин і лікарі не давали дитині жодного шансу. Мати погодилася на пропозицію дати дозвіл на донорське використання деяких органів дитинки, щоб помогти іншим, смертельно хворим дітям. Все вже було готове до операції. Мати попросила лікарів вийти на хвилю, щоб побути самій з дитиною і попрощатися. Коли вона поцілувала дичяче чоло, апарат, що підтримував життєдіяльність почав вказувати на те, що мозок почав відновлювати свою діяльність. До палати вбігли лікарі та констатували, що дитина оживає. Буквально за кілька місяців дівчинку виписали з лікарні абсолютно здоровою. Сьогодні їй 4 рочки.

            Кожне чудо зцілення, яке робив і продовжує робити Ісус сьогодні є «поцілунком» Бога людини. Поцілунок є виявом прихильності, любові. І надприродні зцілення були і залишаються виявом того, що наш люблячий Батько пам’ятає за своїх дітей і бажає їм лише добра. Важливими, якщо не єдиними умовами віднайти ту любов божу, є наші віра, надія та любов. Якщо ми почнемо втрачати їх, не полінуймося відкрити 9-ту главу Євангелія від Матея та дозвольмо, щоб Отець поцілував своїм невидимим «поцілунком» і нас з вами. АМІНЬ.

Підготовив брат Андрій Василиків за матеріалами сайту: http://paraskeva.org.ua/?page_id=2151)

Свято Петра і Павла 2 послання до Корінтян 11:21-12:9

Євангеліє Матея 16:13-19

Неділя до Римлян 10:1-10      Євангелія від Матея 8:28-9:1

“Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння”. Для чого ми слухаємо кожного дня Слово Боже і читаємо його? Відповідь проста: щоб зростати у вірі. Ми прекрасно розуміємо, що без віри неможливо спастися. Але віра не є метою. Наша мета – Боже Царство. Саме віра приводить нас до Бога. Та важливим є також і те, що “Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва (Якова 2, 17; 26).

Апостоли Петро і Павло сьогодні закликають нас прийняти естафету довіри до Господа Бога. Вірити можна в Бога, але не довіряти Йому:“Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують, та тремтять” (Якова 2, 19). Ці два мужі повіні Святого Духа і любові показують нам, що Божа Любов і Милосердя є безмежні. Наше завдання ХОТІТИ пізнати Христа. Бо якщо людина відкидає віру, відкидає Божу Любов, то стає духовно біснуватою; забуває своє основне призначення – бути з Ісусом, любити ближніх, творити милосердя. Дай Боже нам за молитвами Пресвятої Богородиці та святих Петра і Павла прожити гідно наше життя. АМІНЬ.

Підготував брат Андрій Василиків

Послання апостола Павла до Римлян 2:10-16

Євангелія від Матея 4:18-23

“Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: “Чого шукаєте?” Ті ж йому: “Равві, - що в перекладі означає: Учителю, - де перебуваєш?” Відрік він їм: “Ходіть та подивіться.” Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього(Івана 1, 38-39). Вийти і подивитися… Як часто важко звільнитися від власних гріхів та страху. Мені комфортно, я живу собі, нікого не чіпаю. А тут Бог хоче, щоб я всього зрікся і пішов за Ним: “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною”(Марка 8, 34).

Апостолам теж було важко покинути свою роботу, родину та слідувати  за Ісусом. Але вони пішли. І стали рибалками людських сердець, які принесли в дар Богові. Саме завдяки їхньому “так” ми маємо можливість спілкуватися з Богом. Віра і слухання Христа перемінило все життя Христових апостолів, адже як писав св. Павло“А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому”(Євр. 10, 38). Більшої радості, наж служити Богові, немає. Тому від нашої віри залежить, чи будемо слухняні на голос Христовий. Амінь.

Брат Андрій Василиків

Послання апостола Павла до Євреїв 11:33-12:2

Євангелія від Матея 10:32-33,37-38;19:27-30

Святі – це люди, що “вірою  що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами (Євр. 11, 33-39). Ап. Павло величає такими словами святих Старого завіту. Його послання були школою святости – і всі святі усіх часів черпали з них науку святости.

Святі – герої любові ближнього, героями жертви і праці для них з любові до Бога, вони є “До сього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б'ють, і ми скитаємось. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов'ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі. Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум”(1 Кор. 4, 11-13).

Святі – це люди, що з апостолом бажали б бути “відлученими від Христа за своїх братів, рідних їм по тілу”(Рим. 9, 3), що з “любові до людей ставали всім для всіх”(1 Кор. 9, 22), люди, що “Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі”(2 Кор. 4, 11). Одним словом, люди, що для них “розп’ятий, а вони для світу”(Гал. 6, 14), що “Христові язви на тілі носять”( Гал. 6, 17), що в них “Христос живе”(Гал. 2, 20), що в них “говорить Христос”(2 Кор. 13, 3). АМІНЬ.

                                                                                                           Підготував брат Андрій Василиків

Попередні розважання... Читайте далі...

Ді. 11, 19-26, 29 - 30          Єв. Івана 4, 5-42

Христос Воскрес!

Починаючи з цього тижня, Літургія Церкви починає готувати нас до свята Пресвятої Тройці, до свята Зіслання Святого Духа, бо вже перейшла половина часу між Воскресінням Ісуса Христа і моментом Зшестя Духа Святого на апостолів. Дуже часто для того, щоб пояснити людям, хто такий Дух Святий, а більше того, ким є Пресвята Трійця – той єдиний Бог в трьох особах — святі отці говорили так: «Дух Святий є живою водою». Ми знаємо, що як немає води, то все вмирає, а як приходить чиста, всеоживляюча вода — все зеленіє і набирає повноти життя. І ось, Дух Святий, третя особа Пресвятої Трійці, знаходиться в Отці, як в джерелі, а в Ісусі Христі – як у криниці, а подається кожному з нас, як жива вода. Святий апостол Павло у 1 Кор. 12, 13 говорить так: «Усі бо ми христилися в одному Дусі … і всі ми були напоєні одним лише Духом».

У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо дуже цікаву і глибоку розмову між Ісусом Христом і жінкою-самарянкою. Ця розмова відбувається за містом біля криниці. Як цікаво: Ісус Христос, справжня криниця, яка має у собі джерело живої води, приходить, сідає біля цієї криниці Якова і чекає на спраглу людину. Ця жінка-самарянка виходить з того міста і є уособленням кожної людини, яка є спраглою Бога. Розмова відбувається якраз опівдні, коли сонце стоїть в зеніті, коли людина почувається спраглою. І ось Христос сам прийшов до спраглої людини і робить перший крок назустріч їй.

Ісус Христос звертається до цієї жінки з дуже цікавим запитанням, а на Сході не було дуже коректно мужчині починати розмову з жінкою, ще й привселюдно. Що більше – юдеєві із самарянкою, між якими існував мур розподілу і ворожнечі, бо юдеї вважали самарян за зрадників їхньої релігійної і національної ідеї! І ось Ісус ламає усі перешкоди, першим скеровує своє слово до жінки і каже їй цікаву фразу: «Жінко, дай мені напитись!» Ця фраза є набагато глибшою за своїм змістом, ніж нам здається. Разом їсти і пити означає в Святому Письмі не лише втамовувати якісь тілесні потреби, а означає входити у внутрішній світ того, з ким споживаєш і п’єш. Ось тому подальшою темою розмови є особисте, приватне життя цієї жінки. Христос своїм запитанням починає входити у її внутрішній світ, у її особисту життєву ситуацію. Ми скажемо: «Він починає в її серці копати нову криницю, в яку хоче покласти ту воду життя, яку носить в собі». Він просить в неї води, а насправді що робить? Дає їй живу воду, про яку вона просить і навчає її, що Бог є Дух і Отець шукає таких поклонників, які би поклонялися Йому в Дусі і в істині. Що то означає?

Ми дуже часто сьогодні думаємо про Бога, про якісь вічні речі раз в тиждень, коли збираємося зранку до храму, і то в найкращому випадку. Але насправді в поклонника, який поклоняється Богові в Дусі і в істині, та жива вода пронизує всі сфери його життя. Немає жодної хвилини у житті такої людини, яка б не була пронизана Духом Святим так, як вода по капілярах пронизує все те, що наповняє. І тому Дух Святий навчає людину з її серця, з її нутра, як треба молитися Богові, як треба Йому поклонятися, про що Його просити, а відтак допомагає пізнати єдиного, істинного і правдивого Бога.

Що означає сьогодні вірити в Бога людині третього тисячоліття. Сьогодні Христос дає нам гарну відповідь на прикладі цієї жінки-самарянки. Вона була така вражена цією зустріччю з Христом, що лишила свій глечик і понесла людям живу воду, воду Духа Святого, вже не в глечику, а у своєму серці. І напоїла ціле місто і всі люди прийшли, щоб побачити те джерело. А вкінці кажуть, що тепер вже віруємо не через твоє слово, жінко, а колись жінці не дуже довіряли на Близькому Сході, а тому що самі чули і знаємо, що Він є справді Спаситель світу, Христос. Отож, бути віруючим означає ділитися вірою, ділитися тою живою водою, яка тече з нашого з вами нутра.Тому нашим з вами завданням є напоїти спраглих тою живою водою, зокрема тут, в вашому місті.

Нехай той Христос воскреслий, Який сьогодні є тут між нами, Який намагається викопати криницю живої води у серці кожного з нас, сповнить усі ваші спраги, потреби і бажання, бо лише Він є той, у кого ми можемо сповнити свою спрагу за Богом. Нехай те очікування Духа Святого для кожного з нас буде часом очікування повноти зустрічі тої живої води, яка подається нам у Христовій Церкві. Христос воскрес!

Проповідь Блаженнійшого Святослава на неділю про самарянку

Євангеліє від 20, 19-31         Діяння апостолів 5, 12-20

Святий евангелист Іван описує одну з важливих подій, що сталася по смерті Ісуса Христа, тобто Його воскресіння та появу жінкам і апостолам. Ісус прийшов у дім, де перебували учні, хоч двері були замкнені. Прийшов, щоб дати їм деякі настанови для продовжування апостольського діла. Євангельський уривок описує, що "Ісус став посередині та й сказав їм: "Мир вам!", а також показав руки й бік (пор. Йо 20, 19-20). Побачене й почуте принесло учням радість. Відомо, що після того як Христа розіп'яли, учні перебували в розчаруванні й не могли прийти до тями, страх паралізував їхню діяльність. Перед своїми стражданнями Ісус пригадував апостолам слова Святого Письма: "Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться" (Мр 14, 27). Вони забули також інші слова Ісуса, котрими не так давно Він повчав їх: "Син Чоловічий має багато страждати; старші, первосвященики та книжники його відкинуть і уб'ють, та він на третій день воскресне" (Лк 9, 22).

 Євангельський уривок звертає нашу увагу на те, що, з'явившись апостолам, Ісус Христос став посередині їхнього зібрання. Не стояв при дверях, біля вікна чи при стіні, але посередині, вказуючи нам, що в нашому житті Він, як правдивий Бог, має займати головне, центральне місце. Неправильно влаштовує своє життя така людина, котра особисті інтереси ставить на перше місце, тобто місце Бога займають якісь особи чи речі, що є непостійні та скороминучі. Тут спадають на думку знамениті слова святого Августина, що сказав: "Коли Бог на першому місці, тоді все на своєму місці". Але коли перше місце займає людський егоїзм, тоді в житті людини панує безладдя та невідомість, такий стан провадить у непевному напрямку. Що означає, що Христос має бути центром нашого життя? - Ісус Христос, являючись апостолам, проказує величні слова: "Мир вам!" Він дарує спокій, що так дуже потрібен людині, наштовхує людину на те, аби вона замислилася над великою потребою миру, якого бракує не тільки їй, але усьому світові. Мир, що його дає Христос, не тільки означає не вживати зброї, не воювати один проти одного, але означає жити у внутрішньому примиренні та злагоді зі самим собою, з іншими, а найголовніше - із Господом Богом. І правдивий мир може існувати тоді, коли центром нашого життя стане Ісус Христос. Людина втратила правдивий мир уже давно, починаючи від перших наших родичів Адама та Єви, що вчинили бунт, не приймаючи доброї ради, котру дав їм Господь Бог, помішуючи їх у раю: "З дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно помреш" (Бут 2, 17). Такої просьби та перестороги, що дав Господь людині, вона не прийняла, злегковажила, збунтувалася, тим самим викликала на себе слабість і смерть. Бог бажає допомогти людині. Син Божий стає людиною і вмирає за людину, аби примирити її з Богом. Знаючи людську неміч, Господь дає учням владу, аби вони передали її іншим, - відпускати гріхи: "Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються" (Йо 20,23). Нелад, що опановує людський дух, ми називаємо гріхом, властиво, він знищує мир у людському серці. Христос передбачив слабкість людини, тому залишив ліки, щоб бути здоровими і здобувати прощення, -святу тайну сповіді. Ми, що практикуємо святу тайну покаяння, усвідомлюємо, як легко її застосувати в нашому житті, а також часто навіть відчуваємо, як із правдивим покаянням входить мир у наше серце та як він наповнює його.

 Учні, що зібралися й перебували при зачинених дверях, перебували також із замкненими серцями щодо віри, котрої їх навчав Ісус Христос. Великим доказом того є апостол Тома, котрий не був у той час, коли Ісус приходив до апостолів. Коли учні ділилися радістю, що бачили воскреслого Христа, апостол Тома не прийняв їхнього свідчення, а хотів особисто побачити Ісуса й торкнутися ран, що залишилися на тілі Спасителя. Інакше, як він твердив, не повірить, поки не вкладе пальця у Христові рани. Отже, Христовому учневі забракло віри, це означає, що він не мав внутрішнього переконання і довір'я як до попередніх навчань Ісуса Христа, так і до теперішніх свідчень його товаришів. Він був свідком багатьох чудес, що їх вчинив Христос, навіть воскресіння Лазаря, але в душі бракувало прийняття цього. Своїм недовір'ям перекрив дорогу, аби прийняти Божу благодать. Його серце було черстве, замкнене щодо віри у воскресіння Христа, тому він домагався особливих знаків. І коли Ісус Христос по вісьмох днях знову прийшов, і там також був Тома, Ісус повчає його, щоб він не був невіруючим, а віруючим. І лише після того, як Тома вклав палець у бік Христові й побачив Його рани, він вигукнув: "Господь мій і Бог мій!" Ісус дорікає Томі за його невірство: "Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!" (Йо 20, 29). Вірити означає приймати за правду все, чого навчає Господь Бог через святі Писання, а також те, що подає нам свята Церква через Передання. Неможливо вважатися віруючим, приймаючи лише якісь правди віри, а з іншими не погоджуватися. Із уст Ісуса Христа ми чули, що апостола Тому названо невіруючим. Хто правдиво вірить, той не сумнівається і не будує своєї віри на житті чи поведінці ближніх, а практикує християнське життя, що ґрунтується на Святому Письмі, десятьох Заповідях Божих і навчанні святої Церкви.

 Визначний музикант Моцарт на 25-му році життя стояв на вершині своєї слави. 27 січня 1781 року, у день свого народження, перед гостями він міг сказати такі слова: "Присягаюся перед Господом, що впродовж усього мого життя я не вчинив нічого такого, що можна було б назвати нечистотою. У тому полягає моє щастя і мій тріумф". Що це значить? Це означає, що визначний композитор жив практикою святої віри і їй завдячував свій успіх.

 Нехай ласкавий Господь примножить нам святої віри, котрої всі дуже потребуємо. Святий пророк Авакум пише: "А праведний з віри своєї буде жити" (Ав 2, 4). Святе Письмо в багатьох місцях підкреслює спасенне значення святої віри: "Віра твоя спасла тебе" (Мт 9, 22; Мр 5, 34; 10, 52; Лк. 7, 50. 17, 19). Коли за Ісусом Христом йшли два сліпці і просили оздоровлення, тобто прозріння, Він запитав їх, чи вони вірують, що Він може повернути їм зір, вони ствердили: "Так, Господи!" Господь, доторкнувшись їхніх очей, промовив: "Нехай вам станеться за вашою вірою" (Мт 9, 29). Також наше спасіння і наше щастя станеться не інакше, як за нашою вірою.

† Ігор (Возьняк), Митрополит і Архиєпископ Львівський, УГКЦ

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Євангеліє від Івана 1, 1-17    Діяння апостолів 1, 1-8

Великоднє привітання Папи Франциска

Дорогі брати й сестри, благодатного вам Великодня!

Яка велика радість для мене змогти донести вам цю звістку: Христос Воскрес! Я хотів би, щоб вона досягнула кожну домівку, кожну сім’ю, особливо там, де є найбільше страждань, лікарні, тюрми...

Насамперед, я би хотів, щоб вона досягла усіх сердець, бо саме там Бог бажає посіяти цю Добру Новину: Ісус воскрес, отож, і для тебе існує надія, ти вже більше не є під пануванням гріха, зла! Перемогла любов, перемогло милосердя! Боже милосердя завжди перемагає!

Ми також, подібно до жінок-учениць Ісуса, які йшли до гробу та знайшли його порожнім, можемо запитати себе, яке значення має ця подія (пор. Лк 24,4). Що означає, що Ісус воскрес? Це означає, що Божа любов є сильнішою від зла та самої ж смерті, означає, що Божа любов може перемінити наше життя, заквітчати пустельні простори, які існують у нашому серці.

Ця ж сама любов, задля якої Божий Син став людиною та пройшов аж до кінця шляхом покори та відданя себе, аж до аду, до безодні відділення від Бога, ця ж сама милосердна любов огорнула світлом мертве тіло Ісуса та його переобразила, перевела його у вічне життя. Ісус не повернувся до попереднього життя, до життя земного, але увійшов у славне Боже життя, увійшовши туди з нашою людською природою, відкрив нам майбутнє надії.

 Ось чим є Пасха: це вихід, перехід людини з рабства гріха, зла до свободи любові, добра. Тому що Бог – це життя, лише життя, а Його слава – це ми, жива людина (пор. св. Іриней, Проти єресей, 4,20,5-7).

 Дорогі брати й сестри, Христос умер і воскрес один раз назавжди і за всіх, але сила Воскресіння, цей перехід від рабства зла до свободи добра, повинно здійснюватися повсякчасно, в конкретній дійсності нашого існування, нашого щоденного життя. Скільки ж то пустель, також і сьогодні, повинна перейти людська істота! Насамперед, пустелею, яка є в ній, коли бракує любові до Бога та до ближнього, коли бракує усвідомлення того, що вона є охоронцем того всього, чим Творець нас обдарував і далі обдаровує. Але Боже милосердя може заквітчати і найбільш посушливу землю, може повернути життя і висохлим костям (пор. Єз 37,1-14).

 Отож, звертаюся до всіх з цим закликом: приймімо благодать Христового Воскресіння! Дозвольмо, щоб нас оновило Боже милосердя, дозвольмо, щоб Ісус нас любив, дозвольмо, щоб могутність Його любові перетворила також наше життя, і ставаймо засобами цього милосердя, каналами, через які Бог могтиме оросити землю, оберігати все творіння та щоб всюди розквітли справедливість і мир.

І, таким чином, просімо у воскреслого Ісуса, щоб перемінив смерть у життя, перемінив ненависть в любов, помсту в прощення, війну в мир. Так, Христос – наш мир, і через Нього благаємо миру для всього світу.

Миру для всього світу, ще досі дуже розділеного жадібністю тих, хто шукає легкої наживи, зраненого егоїзмом, який загрожує людському життю та сім’ї, егоїзмом, який не припиняє торгівлю людьми, рабства, найбільш поширеного у цьому двадцять першому столітті. Торгівля людьми є найпоширенішим рабством у цьому двадцять першому столітті! Миру для всього світу, розтерзаного насильством, пов’язаним з наркоторгівлею та незаконною експлуатацією природних ресурсів! Миру для цієї нашої Землі! Нехай воскреслий Ісус принесе розраду тим, хто є жертвою стихійних лих та вчинить нас відповідальними охоронцями створіння.

Дорогі брати й сестри, до всіх, що слухаєте мене в в кожній частині світу, скеровую заклик із Псалма: «Дякуйте Господеві, бо добрий; милосердя його повіки. Хай скаже Ізраїль: Милість його повіки!» (Пс 117,1-2).

ВОІСТИНУ ВОСКРЕС.

Розважання над Святим Письмом. Читайте далі...