«Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство»

У Великому каноні преподобного Андрея Критського один за одним перед нами проходять образи біблійних героїв – праведників і грішників, про яких нам розповідають Старий і Новий Завіти. Для багатьох із нас імена людей, згадуваних у Великому каноні нічого не означають, бо ми мало знаємо Біблію, оскільки не читаємо її щоденно.

Попри те Біблія – це не тільки історія ізраїльського народу. Якщо глянемо на життя людей, про яких говорить Біблія, то побачимо, що кожен із них повстає не настільки історичною особою, яка займалась певними справами, наскільки людиною, яка стояла перед обличчям Бога Живого. Тут різні заслуги відсуваються на задній план і залишається щось найважливіше – вірна людина Богові чи ні. Якщо читатимемо Біблію в такому ракурсі, то побачимо, що багато що з того, що говорилось про давніх праведників і грішників, є нічим іншим як літописом нашої душі – наших падінь і вставань, гріхів і покаянь.

Згадаймо Йону. Багато з нас чули історію про старозавітного пророка й, імовірно, сприйняли її як давню казку чи легенду про людину, яку Бог вирятував з нутра китового.

І, мабуть, тільки одиниці задумувались над тим, що історія Йони – це історія мільйонів людей, яким Бог довіряв певну місію і які, не справившись з нею, старались втекти від Нього. Хіба ми ніколи не відмовлялись виконувати веління Боже й не старались сховатись від Нього?  Хіба не опинялись ми в безодні безбожності подібно як Йона в череві кита? Хіба ми не взивали до Бога з цієї бездни, зрозумівши що від Нього нема куди тікати?

У псалмах царя Давида, іншого старозавітного героя, про якого говорить Великий канон, читаємо:

Куди мені піти від духу твого?

Куди мені втекти від обличчя твого?

Зійшов би я на небо – ти там єси, ліг би я у Шеолі – і там ти.

Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, – і там рука твоя мене б водила,

і твоя десниця мене б тримала. (Пс. 138, 7-10)

Воістину Бог присутній всюди, навіть там, де, як ми вважаємо, Його немає. Бог завжди відкритий на нас, навіть якщо нам здається, що Він відвернувся від нас. Бог ніколи не відвертається від людини – це людина відвертається від Нього. Це є трагедією людства. За словами одного середньовічного західного богослова Бог ніколи не залишає нас – це ми залишаємо Його; Бог завжди чує нас – це ми не чуємо Його; Бог завжди в нутрі нас – але ми зовні; Бог завжди поруч – та ми часто далеко від Нього. Бог ніколи не вкине людину «в черево кита» – вона сама тікає від Нього, потрапляє в бурю й опиняється у вирі богозали-шеності. Тоді взиває до Бога з безодні і Він приходить на допомогу.

Тому найбільше, з чого маємо розкаюватись, що оплакувати в час Великого посту – це те, що частину нашого життя, яку ми могли б провести в Божій присутності, ми прожили без Бога. Дорогоцінні дні, даровані нам, щоб наблизитись до Бога, ми втратили, змарнували. Хтозна скільки ще Великих постів нам дано пережити, скільки ще маємо можливостей для покаяння.

Вслухаючись в слова Великого канону, вдивляючись в історії життя людей, які тікали від Бога, опинялись в безоднях і яких Бог знаходив, подумаймо про те, як Бог через покаяння виводить кожного з нас із безодні гріху й відчаю.

Не слід вважати, що покаяння зводиться до копання у власних гріхах, до самобичування й виловлювання в собі якнайбільше злого й темного.

Справжнє покаяння – це повна переміна, повернення від тьми до світла, від гріху до праведності; – коли ми розуміємо, що попереднє наше життя було недостойним високого покликання; – коли перед лицем Бога усвідомлюємо свою ницість і всього, що робимо, і розуміємо що єдиною нашою надією є сам Бог.

Справжнє покаяння те, яке виражається не тільки на словах, але й на ділі, тобто – це готовність прийти на допомогу людям, відкритість на ближнього.

Справжнє покаяння – це розуміння що хоч нам і не під силу самим стати справжніми християнами – Бог може зробити нас такими.

Як каже Канон: «Коли Бог бажає, підкорюється порядок природи, бо Він творить як хоче». Де Бог хоче – відбуваються надзвичайні події: Савло стає Павлом, Йона виходить з черева кита, Мойсей переходить по сухому дні моря, померлий Лазар воскресає, Марія Єгипетська з блудниці стає великою праведницею. Бо, за словами Ісуса, «у людей це не можливо. Богові – все можливо». (Мт. 19,26)

«Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт.3,2)

І сьогодні, вступаючи на шлях, що веде до світлого Христового Воскресіння, ми повинні покаятись з наших попередніх гріхів, за наше відступництво, за те, що ми тікали від Бога, коли Він хотів, щоб ми послужили Йому. Кожен з нас ще має час, який повинен використати для того, що принести достойні плоди покаяння.

З книги єромонаха Іларіона (Алфєєва) «Ніч пройшла, день наблизився»