Духовне розважання

Молитва – це могутня зброя і велика охорона.

св. Іван Золотоустий

      У наш час багато людей присвячує чимало уваги молитві: молитві у храмі чи вдома. На тему молитви з’явилося досить багато книг популярного і науко­вого характеру. Різні люди в різний час писали і пи­шуть про молитву чи то на основі власного досвіду, чи на основі досвіду інших. Нам відомо, що молитва є основою духовного життя кожного християнина. Провадити духовне жит­тя, як пише Марко Іван Рупнік, це означає «жити в Дусі Святому». Молитва відіграє важливу роль у житті людини. Вона є тим містком, який єднає її з Богом.

Святі Отці і східні духовні письменники часто говорять про подвійну природу людини: зовні­шню і внутрішню, плоть і дух. Зовнішня людина є видима, тілесна, а внутрішня – невидима, духовна. У творенні зовнішньої людини бере участь багато членів, а внутрішня доходить до досконалості через свій ум, через увагу до себе, через страх Божий і завдяки Божій благодаті. Так само і молитва є зовнішня і внутрішня. До зовнішньої молитви належить та, яку чинимо відкрито, соборно, згідно з наукою Церкви. Сюди належить і Церковне правило. Внутрішня молитва – молитва тайна, яку твориться духом у комірчині власної душі, у серці, згідно із сло­вами Господніми: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою комірчину, зачини за собою двері і молись Отцеві твоє­му, що перебуває в тайні» (Мт. 6:6). Отже, кожен із нас є покликаний до молитви як зовнішньої, так і внутрішньої. У реалізації цих двох видів молитви може допомогти наша сім’я, родина, яку ми створили або бажаємо створити. І будьмо певні, що така молитва у сім’ї буде вислухана, бо сам Ісус Христос сказав: «де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт.18,20). Тими словами Христос обіцяє родині Свою постійну присутність. І щаслива та родина, ца­рем якої є Господь, і де Він є центром родинного життя. В який спосіб кожна родина може запевнити собі Христову присутність? Це вона зможе осягнути через сталу практи­ку християнського життя, головною частиною якого є щоденна спільна молитва. Через таку молитву родинний дім на короткий час перестає бути звичайним домом, а пере­мінюється у храм молитви. У такому домі щодня, на­че дим кадила, зноситься до неба молитва прослави Бога, молитва подяки, прохання і перепрошення. Родина, яка бажає, щоб у ній царював Бог, не тіль­ки спільно молиться, але щонеділі і у свята спіль­но віддає честь Богові через свою участь у святій Літургії. І, щонайважливіше, часто у Святому Причасті з’єднується з Христом. Тоді Господь стає не тільки царем цілої родини, але й царем серця кожного члена в родині. Також спільна молитва в родині виховує дітей у любові до Бо­га, до батьків, до ближніх і в пошані до кожного авторите­ту. Із таких дітей виростають добрі християни, добрі члени народу і держави.

На заохоту Церкви своїх вірних до спільної молитви в родині найчастіше можна почути таку відповідь: «Ми хотіли б мати спільну молитву, але нема часу». Це пуста відмова! Де є добра воля, там на все знайдеться час. Треба тільки хотіти, хотіти і ще раз хотіти! Наведемо приклад одного батька, який усвідомив силу, потребу спільної молитви. Одного разу священик-парох, відвідуючи своїх парохіян, запитав: чи практикують вони в родині спільну молитву? На що почув відповідь від батька, що на спільну молитву вони не мають часу. Тоді священик звернувся до нього: «Якби ви, наприклад, з Божого Прови­діння знали, що через спільну молитву у вашій родині діти ніколи не хворіли б, то чи практикували б її?» — «О, так», — каже батько. «А якби ви знали, – каже далі священик, – що ваша дитина уникне небезпечного випадку в дорозі задля спільної молитви, то чи тоді був би час на неї?» – «Оче­видно» –. Священик продовжує свої питан­ня: «А якщо б ви дізнались, що вам доведеться заплатити значну суму грошей, через те, що у вашій родині буде відсутня спільна молитва, то чи тоді знайшовся б час на неї?». «О, певно, що так». Батькові зробилося ніяково і він запитав священика: «Але чому ви, Отче, ставите мені такі питання?» «А тому, – відповідає свяще­ник, – щоб вас переконати, що тут недостатність часу не є пробле­мою, але ваше мале цінування і розуміння спільної молитви. Боже благословення, яке спливає на родину через спільну молитву є набагато важливіше, ніж усе те, про що я згадав» . Варто, щоб над тими словами подумала кожна наша ро­дина, а тоді, маючи добру волю, завжди знайдеться час на спільну молитву. Ця спільна молитва має супроводжувати нас упродовж дня. Вона може проявлятися у таких моментах: спільна молитва перед сніданком, обідом і вечерею, спільна молитва перед від’їздом у далеку дорогу близької людини, а особливо спільна молитва у родинному контексті проявляється на свят-вечорі перед Різдвом, коли діти з онуками приїжджають до батьків. Перед вечерею мати готує дванадцять традиційних страв. Коли все готово, то вся родина сідає до столу. Можна сказати, що цей вечір є символом єднання родини, символом зберігання наших звичаїв. Усі торжественно чекають на першу зірку, щоб розпочати вечерю. Але перед вечерею відмовляють молитву, яка є невід’ємним елементом свят-вечора. Традиційно у нас моляться «Отче Наш» (перед трапезою) і «Богородице Діво» (після трапези). Також на свят-вечір не забувають і за душі покій­них членів родини. Для них ставлять осібну мисочку з кутею на столі, бо вірять, що сьогодні й вони беруть участь у Святій Вечері, бо Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі мають у цей вечір зібра­тися разом, щоб трапезувати цілим родом. Наступного дня вся родина іде на святкове, різдвяне богослуження, щоб подякувати Богові за цей прожитий рік, за всі блага і дари, отримані від Нього. Адже сама назва Літургія, тобто спільна справа, говорить, щоб ми разом із цілою родиною йшли до Церкви і творили молитву. Задумаймося, в даний час, чи є наша молитва спільною? Чи веде вона до зближення з Богом, ближніми, близькими?

Степан БОБЕР.

Релігійно-суспільний часопис «Слово» 

Дрогобицької Духовної Семінарії

5(30) Листопад-Грудень 2006