Іванна РИЖАН

Монастир Сестер Пресвятої Родини, що у селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області, гостинно відчинив свої двері, за якими душа може знайти спокій, тишу, умиротворення.

Спільною подячною Літургією завершилися 4-денні реколекції (7-10 квітня), які вперше, з ініціативи Пасторально-місійного відділу УГКЦ, організовано для мігрантів, їхніх родин та всіх охочих, «щоб, – як зауважив у своїй вступній духовній науці о. Олег Чупа – референт Самбірсько-Дрогобицької єпархії у справах мігрантів та іммігрантів, – дати собі відповідь на запитання: «Чого, чи що ми шукаємо? Чи шукаємо взагалі?».

Час повернутися обличчям до себе. Час побачити і виставити пріоритети. Час затриматись і – подякувати. Усяке добро своїм підґрунтям за основу має Бога.

Українська Греко-Католицька Церква першою підняла питання  міграції як проблему і надалі активно та діяльно працює у цій сфері. Перші кроки духовного опертя та згуртування української громади за кордоном, зокрема в Італії, були непростими, однак жертовне служіння наших священиків стало початком нового погляду на проблему міграції. Саме УГКЦ доклала вагомих зусиль для того, щоби праця з мігрантами за кордоном і тими, хто повернувся, набула більш скоординованого характеру.

Як зазначає о. Василь Поточняк: «Пасторально-місійний відділ УГКЦ покликаний у січні 2009 року. За увесь той рік ми, можна так сказати, намагались познайомити місійну працю УГКЦ з усією Церквою. 2010 став стартовим у стабільному напрямку та розвитку місійного життя Церкви. Перебуваючи у процесі такої внутрішньої організації, ми вже тепер можемо надавати душпастирську опіку, а це є основною метою нашого відділу – будити місійного Духа в Церкві, заопікуватись кожним греко-католиком, де б він не перебував на земній кулі».

Реколектант торкнувся самого поняття «реколекцій», сенсом яких є «зібрати» розбиту людину, а також звернув увагу на помилки, наголосивши, що «для історії помилка людини залишається, але, через таїнство Покаяння, в Божій Книзі Життя цієї помилки уже немає». Також в контексті загальної теми реколекцій – «Щоденне  духовне життя християнина» – закликав усіх до роздумів у святій тиші над метою свого життя.

Ставлячи запитання: «Чого я шукаю в житті, і чи я шукаю взагалі?», – ми від банальних, дешевих речей, переходимо до внутрішніх. «Святі завжди шукали», – зауважує отець. – Людина хоч і зустрілась з Богом, але шлях до Нього і надалі шукатиме усе життя. Бог також шукає людину і в якийсь момент, коли дух людський готовий Його сприйняти – ми переживаємо стан, котрий називаємо благодаттю. А це може бути у різних обставинах та моментах нашого життя, часом і не зовсім позитивних», – підсумовує  у своїй вступній науці отець. Рефреном до цих слів став вислів одного із учасників реколекцій: «Нас до Бога привела Італія». Дороги, якими ходимо, навіть далекі заробітчанські шляхи у Божому провидінні є можливістю, і для кожного це своя, і чи не єдина можливість зустрічі з Богом. У пості потрібно «ходити», щось у собі змінити, а змінивши, – рухатись із цими змінами далі.

Подальші дні духовної віднови заглиблювали нас у роздуми над станом своєї душі. «Духовне життя – це боротьба, здобування чеснот, усвідомлення своєї гріховності і неосуд інших», – акцентував священик. «Саме «маленькі гріхи» тримають людину за ноги, щоб вона не досягла досконалості». У контексті цього реколектант детально представив, як гріх входить у житття людини через спокусу, якою є його дія і наслідки. «Ми маємо здобути в собі почуття немічності. Серце дає відповідь на думки розуму», –  наголошує священик.

Як вихід з цього стану, було  запропоновано шляхи досягнення успіху у цій боротьбі: спосіб творення молитви, а також читання Святого Письма. «Ми читаємо Святе Письмо, щоб наповнюватися і перемагати. Вранці наш «внутрішній інструмент» налаштований на це читання краще», –  зауважує священик.

На завершення духовний отець побажав кожному зважити на те, якими ми є християнами, адже «люди пізнають Бога через інших людей і часто розчаровуються в Бозі через інших людей».