В День святого Миколая я подзвонила нашій Вірі з Турки, привітала зі святом і в розмові  повідомила, що мене взяли до монастиря. Її голос змінився: - А що хіба таких, як Ви, беруть у монастир? Не знаю, що цим питанням дівчина хотіла сказали. Я не задумувалася. У той час у моїй голові звучала тиха мелодія милосердної любові Господа до мене.

Так, Боже, милосердя Твоє велике – не зрозуміле ні людям, ні Твоїм ангелам. який Ти добрий, Господи, до нас грішників. То що у людей неможливо – у Тебе немає нічого неможливого, якщо Ти бачиш чисте серце і бажання виконати Твою волю.

А  тепер дивіться, як лагідний господар монастиря Ісус підгодовував святкову зустріч для мене. Він прикрасив землю снігом і дві доби падав сніг, була тиха і лагідна погода. Через 15 днів мого перебування в монастирі було урочисте святкування 20 років служіння сестер Непорочного Серця Марії Фатімської в Зборові Тернопільської області. Приїхав владика Сокальсько-Жовківської єпархії Михайло Ковтун. Він був колись владикою Зборівської єпархії і добре знає сестер-монахинь ще з підпілля. Владика Михайло приїхав ввечері 21 грудня. 

Тим часом мене одягнули в довгу темно-синю спідницю такого кольору,  як гобот у сестер. Зверху я одягнула вишиванку. Владика зразу звернув увагу на мене, привітав, благословив  і запитав: - Ви кандидатка?

Під час Молебеню до Пресвятої Богородиці владика прийняв мене в постулят.  Потім у нас була святкова вечеря, яка плавно перейшла в дружню розмову катихичному залі, де вибирали кожній монахині і владиці святого-покровителя,  чесноти, які необхідно втілити в життя та молитву (за кого і за що молитися) на наступний рік. Мені випала покровителька -  свята Анна -  матір Богородиці, чеснота: пам’ятати, що я порох і в порох обернуся і молитися за ласку витривання. Хоч ми допізна розважали, на ранішніх молитвах владика вже був із нами. Він нас благословив перед архієрейською Службою Божою, яка правилася в парафіяльній церкві. 

Я пішла трошки скоріше до церкви, щоб зайняти місця для старших монахинь. І звернула увагу на свої внутрішні відчуття. У церкві йшли бурхливі приготування до приходу владики, шум, розмова. Це мені різало вухо. Я вже звикла до тієї лагідної тиші, яка панує у монастирі. Мені була милішою зустріч з владикою в монастирі. Я вперше пережила такий стан. Після Літургійної зустрічі з живим Ісусом, з святковим піднесенням я пішла на урочистий концерт у будинок культури.

От таке свято мені Ісусик влаштував. Хіба не чудо?

Я зрозуміла, що служити Богу значить горіти вогнем великої ревності і любові до нього і бути готовим на всі жертви для сповнення Його волі та Його слави.

Віра Трунова, м. Зборів

http://news.ugcc.org.ua/news/20rіchchya_sluzhіnnya_sester_neporochnogo_sertsya_marіi_vіdznachili_u_zborovі_68658.html