Свідчення, записані на Міжнародній пішій прощі родин мігрантів Самбір-Зарваниця 2011р. Б.

                                                                     Я полюбив тебе любов’ю вічною

Коли у нас біда, ми настільки не знаємо, як себе далі поводити, що хапаємось за «тоненьку ниточку». Завжди тією «тоненькою ниточкою» є сила Божа. Ми не цінуємо нічого, відкидуємо усе на початку і думаємо, що настільки сильні, що можемо самі все перебороти чи вирішити. Коли людина відчуває свою незалежність, – то часто так складається, що та проблема, від якої залежимо, б’є нас – і тоді ми звертаємося до Бога. А Бог творить чуда. Він любить нас усіх і через ті, можливо, проблеми до нас промовляє. Ісус зцілював не здорових і гарних, а зцілював калік. Наші проблеми – це наше каліцтво. Ми не вміємо з ними боротися. Але через це каліцтво ми оздоровлюємося.

Ксенія Смеречак, м. Борислав, Львівська обл.

 Ми розійшлися з батьком моєї дитини ще коли я була на 2 місяці вагітності за три дні до весілля. Важко це переживала. Не буду приховувати, що мої ночі тривали по дві години: засинала о 4 ранку і прокидалась о 6. Засинала тільки тому, що перевтомлювалась від думок і сліз.  Завжди запитувала: «Чому, Боже, чому?». І так щодня. Потім місяць, другий.

Сама вагітність проходила легко, але психологічний стан був дуже важким. Відчувала, що мої рідні та близькі десь побоювались, що дитина народиться хворою. Але я дуже молилась під час вагітності за дитину і народила здорову дівчинку Єлизавету. Вона була спокійною і гарно розвивалась. Пам’ятаю, як моя братова сказала до мами: «Це чудо! Ксеня дійсно вимолила здорову дитину. Треба починати молитись!».

Однак цей великий стрес «вилився» у пухлину. У той самий день, коли я дізналась, що батько моєї дитини переїхав жити з іншою жінкою у квартиру, я дізналась також і про пухлину. В онкології мені повідомили, що утвір доброякісний, але треба оперувати. Це було понад мої сили. Пам’ятаю, що плакала і питала: «Боже, за що?». Це був ще один нервовий стрес. Я сильно похудала. Ми звернулись до лікарів. На час кормлення трохи відтермінували операцію. Поки годувала, проходив час і потрохи лікував рани. Раділа своєю дитиною. Водночас стежила за пухлиною і багато молилася. У цей час зустріла і познайомилась із багатьма людьми, котрі часто їздять на прощі. Одна із них – моя подруга, котра розповіла про пішу прощу Самбір-Зарваниця. У її житті також сталося чудо: вона вимолила у Бога дитину. Ми часто з нею їздили на різні прощі, в монастирі, де, за її словами, вона випросила у Бога дитину.

Я поїхала у монастир в Колодіївку, де ми з нею не раз бували. Там зустріла священика, котрий дав мені таку пораду: «Молись силою віри – і тоді хвороба відступить без операційного втручання».  Повірила його словам. Молилася і робила все, що він мені казав. До цього часу щодня вранці прокидалась і пробувала, якого розміру моя пухлина, це вже ввійшло у звичку. Після цієї розмови зі священиком відпустила це все  і намагалась забути. Так пройшов тиждень, два, місяць… І якось я випадково помітила, що усе зникло, навіть якоїсь малесенької грудки не залишилось. Розповіла про це чудо батькам і моїм близьким.

Пам’ятаю, що на свято Пасхи, коли моїй дитині виповнилось 9 місяців,  ми з друзями поїхали в останній тиждень перед Великим постом у Страдч на сповідь. Коли я почула проповідь отця на Літургії (на жаль, не пам’ятаю його імені) – зрозуміла, що дуже хочу до нього потрапити на розмову. Він, однак, приймав тільки дуже хворих людей. Я знала, що моя проблема є дуже малою порівняно з проблемами інших людей. Але я вичекала, поки усі люди перейшли – і потрапила до нього. Розповіла, що залишилася без коханої людини з донечкою і попросила поради. Він відповів: «Помолись 150 разів «Богородице Діво» упродовж 5 днів і ти побачиш, що буде: чи тобі ще чекати на цю людину, чи вона вже виконала те, що мала зробити у твоєму житті».  Я зробила все, що він мені сказав. Молилась з таким наставленням, що скоро отримаю відповідь.

П’ятий день випав на саму Пасху. Я помолилась останні 150 разів, і ми з друзями поїхали в гори. Наша база відпочинку межувала з іншою. Досі я ніколи туди не ходила, але цього разу мені захотілось з дитиною пройтись. Там Господь дав мені відповідь: я зустріла батька моєї дитини, котрий  просто проігнорував нас. Тоді зрозуміла, що я вимолила в Бога підтвердження і не треба жаліти, а просто відпустити, забути.

Ми молимося і хочемо випросити те, чого бажаємо для себе. Ми, звичайно, отримаємо, але це не буде так просто і гладко. Потрібні певні  кроки, можливо, важкі моменти, упадки. Ми дійдемо до того, чого хочемо, на що заслуговуємо, просто ми того відразу не розуміємо, а хочемо все і зараз. Можна отримати все, але не одразу.

Мене з дитинства вчили молитись, але дійсно відчувати Бога я навчилась три роки  тому. Пригадую, як читала молитви і хотіла у них знайти відповідь: «Ксеня, ти це переживеш і в тебе буде нова сім’я».

Люба Яворська, с. Міженець, Старосамбірський р-н, Львівська обл.

16 років я не мала дітей. Просила Господа, щоб подарував мені дитину, бо дуже люблю дітей. Якось у храмі, на свято Благовіщення, старенький священик звернувся до жінок зі словами: «Жінки, сьогодні таке свято, що усі прохання, які маєте до Богородиці, можете складати – і Марія вислухає». Пам’ятаю, що дивилася на нього, а з очей викотилися дві великі сльози. Питаю: «Маріє, чому я не можу мати дітей?», – відтак кажу: «Я знаю, що грішна»…

23 січня у мене народився син.  Я не лікувалася у жодних лікарів і не приймала ніяких препаратів. Усе сталося завдяки Богородиці. Навіть ніяких особливих молитовних практик ніколи не відмовляла, лише молитву «Отче наш» і «Богородице Діво». Це були часи, що не всі знали навіть молитву «Вірую». Богородиця вчинила для мене це чудо. Дякую Їй за це!   

Записала Іванна Рижан