Свідчення, записані на Міжнародній
пішій прощі родин мігрантів Самбір-Зарваниця 2011р. Б.
Мені Бог послав лікаря –
Молитву
Надія Лебідь
Перенесла у своєму житті три операції. Під час операції після третьої зупинки
серця усі говорили: «Немає надії». У той момент я відчувала безнадію. Біля мене
стояли мама, батько, чоловік з дитиною – і молились.
Їхня молитва врятувала і вернула мене за дві години до життя. Дякую Богові
і їм за цю силу віри.
***
Два роки тому мій племінник раптово захворів. Його забрали в інтенсивну
терапію. Через півгодини ми зателефонували до вас, паломників пішої прощі
Самбір-Зарваниця. Ви тоді йшли четвертий день.
Через два дні ми забрали дитину додому вашими і нашим молитвам. Це живе
свідчення того, як спільна молитва врятувала нашу дитину.
Надія, м. Самбір
Ми розійшлися з чоловіком. Син дуже любив тата і вирішив жити з ним. Однак батько увесь час налаштовував
сина проти мене. Коли я зустрічала свою дитину у місті – він відвертався, втікав, плював на мене. Не мала з
ним жодних зустрічей. Передачі передавала через знайомих людей і сусідів.
Коли вперше пішла на прощу, то дуже молилася за нього – і Господь почув мене. Ось уже три роки я зі
своїм сином і є для нього улюбленою мамою. У нас дуже гарні стосунки. Моя
дитина дуже добра. Це третя моя проща і я дякую Богові за сина і синові, що він
зрозумів і повернувся до мене.
Людмила, с. Мостиська
Моя дочка захворіла, коли ще навчалась у школі (9 клас). Лікарі поставили
діагноз – онкозахворювання. Дитина лежала в реанімації, і ми довго звертались
до лікарів.
Якось, повертаючись зі Львова, дивилась крізь шибку вікна авто на небо. У
химерах хмар побачила обриси Христа у молитві на Оливній Горі. Кажу до свого
сина: «Дивися на небо. Подібний образ намалював твій тато». Він поглянув так на
мене і сказав, що через біль я втрачаю почуття реальності.
Я задумалася. Ісус молиться на Оливній горі… Враз прийшла думка: «Треба
шукати молитви». Я молилася, ходила на Літургії. Якось мені в руки потрапляє
книга: «Життя Ісуса Христа». Там я знайшла молитву за недужу дитину. У тій
молитві поміняла всього одне лише слово:
«смерть» на «хвороба».
Молитва
Божественний Спасителю, ти
воскресив мертву доньку Яіра і сина
вдови. Оце я приходжу до тебе і зі сльозами тебе благаю. Найсолодший Ісусе,
зціли мою хвору дитину задля твоєї любові до дітей, задля безмежних заслуг
твоєї хресної смерті. Мій Спасителю, змилосердися над моєю хворою дитиною і
поверни їй здоров’я. Не дай, щоб я дивилася на хворобу
своєї дитини, але дай, щоб я виховала її Тобі, мій пане, на славу, а святій
твоїй Церкві на користь. Але Ісусе, нехай буде не моя, але твоя свята воля. Ти обдарував мене тою дитиною і якщо Ти
забажаєш, я Тобі її віддам як Авраам. Не дай мені впасти під тягарем смутку, а
допоможи мені терпеливо виконувати волю щодо моєї дитини. Амінь.
Мені Бог послав лікаря – Молитву. Тією молитвою я поставила свою дитину на
ноги.
Через місяць до нас прийшла лікарка і запитала у моєї доньки, як почувається
її сестра. Та відповідає: «У мене немає сестри». Лікарка пригадала їй, що мати
приводила хвору дитину. Донька відповіла: «Мати приводила мене».
З тих пір усім, кого знаю і кого не знаю, засвідчую, що материна молитва на
ноги піднімає.
Марія, Долинський р-н
Зустрілася зі своєю однокурсницею і почала їй розповідати про прощу
Самбір-Зарваниця, бо готувалася іти. Говорила, що ця проща – чудо для мене, бо
змогла пройти пішки таку велику відстань. Вона, натомість, розповіла мені чудо
зі свого життя.
Її син поїхав на заробітки в Росію. Це був час, коли Росія вела війну з
Чечнею (прим. авт.: далі мова вестиметься від першої особи).
«Як поїхав мій Володя два роки тому – ні вісточки, ні чутки. Я так плакала:
люди хоч мають могилу, а я навіть на могилу сина не можу піти. Мене так ця
невідомість замучила, що одягнулась у все чорне, взяла доньку, 24 рублі, які
назбирала, – і пішла в сусіднє село до священика. Розповіла йому все. Священик
відслужив у моєму намірі Літургію. Попросила його про молитву 12 Літургій.
Залишила йому тих 24 рублі – і пішла…
Може, пройшов тиждень. Якось ми сиділи увечері вдома… Відчиняються двері – і
заходить мій син…
Молитва повернула мені дитину».
Свідчення, передане очевидцем,
п. Марією, Долинський р-н
У 35 років я захворіла. Лежала у ліжку, не могла звестись на ноги. Так
тривало більше року. Я знала, що вмираю. Не могла спати. Був час, що упродовж 9
днів взагалі не спала. Коли заплющувала очі, то бачила страшні образи тварин з
вогненними пащами. Старша сестра сказала, що треба висповідатися перед смертю.
Я погодилась. До цього часу ніколи не сповідалася і не знала як це. Священик
задавав запитання – я відповідала. Так відбулася моя перша сповідь у житті. Відтак
він запитав мене: «Про що ви думаєте: про життя, чи про смерть?». Я
розплакалася і кажу: «Ні, я хочу жити, у мене двоє маленьких дітей, я ще молода».
«Ну то будете жити», – сказав священик і молився та читав молитви наді мною більше
двох годин.
Після сповіді і молитов я проспала три години. Це було чудо після двох
тижнів безсоння. Відтак щоночі тривалість мого сну збільшувалась на годину. У
ту ніч, коли я проспала шість годин, побачила уві сні Богородицю, котра йшла до
мене у білому віночку. Я розповіла, що мені снилася Матір Божа, а сестра
сказала: «Ти будеш жити». Я почала поволі одужувати. Близько 3-4 років ще
лежала у ліжку, мені дали інвалідність. Відтак піднялась на ноги.
Сьогодні мені 50 і я ходжу, працюю і стою на своїх ногах.
Дякую Богові!
Михайло
До 2007 року я був алкозалежним. Відтак захворів на епілепсію. Одного разу у
мене був дуже сильний напад, такий, що мені аж важко було дихати. Не знав, що
відбувається. Попросив у Бога допомоги і пообіцяв Йому, що кину пити і стану на
добру дорогу. Я і до того часу звертався до Бога з цим проханням, але в той
момент я просив так, що сам повірив у ті слова, що говорив. Приїхали лікарі. Зробили
кардіограму і направили мене в реанімацію… Бог почув мою молитву, яку я тоді
промовив з вірою.
Вже четвертий рік поспіль не вживаю алкоголю, ходжу до церкви. Дякую Богові
і мамі, котра 15 років молилася за мене. Я розумію, як їй було важко дивитися
на мене. Слава Богові!
Записала Іванна Рижан
| 
