Я із багатодітної сім'ї, нас у мами було шестеро. Мій чотирирічний брат випадково проковтнув таблетки, якими лікують корів. У важкому стані його відвезли у лікарню і зробили операцію. Лікарі сказали, що у нього один шанс із 1000 на життя. Мама дуже плакала, так як вона його тяжко народжувала, і це була 4 дитина у нашій сім’ї. Інші люди говорили: «Чого побиваєшся, однією дитиною більше, однією менше – яка різниця? Це не проблема». Мама з цієї безвиході не знала, що робити. Вона звернулася у молитві до святого Антонія. Цілу ніч молилася, плакала, благала. Запитувала у священика: чому саме моя дитина? Коли лікарі сказали, що дитину підключатимуть до апарату штучного дихання, ми почали готуватись до похорону. Але бабуся сказала: «Я не готуватимусь до похорону дитини, молімось усі разом». Ми молилися, ми довго молилися. І коли мамі повідомили, що будуть віддавати тіло, – ми були у розпачі. Коли ж брата піднесли на руки – він почав усміхатися… На сьогодні закінчив вуз і працює.