Тримають на дусі ПРОРОЧІ СЛОВА НАШОГО ПАТРІАРХА, які Він сказав записати сестрі Теодорі: 
"Ось Його останні слова: "Сестро, запишіть: "Я чую Голос Господній, який зверта ється до Своїх Церков на шести континентах світу, зокрема до Росії та України.І каже до Росії: "Покайся, дочко, поки не пізно, бо на тобі сидить трон сатани", а до Укра їни: "Бачу, Києве-граде, твоїх лжепророків, чую сльози твої, Софіє, але будь терпеливим до кінця, бо на тобі збудую Свій Новий Єрусалим"

Почуття провини ... 
за ЗАГИБЛИМИ ГЕРОЯМИ

Ще кілька років тому назад на привітання "Слава Україні" відповісти могли правильно хиба що у трьох західних областях України. Тепер гучне "Героям слава" лине по усій Україні. Очевидно, постаті Героїв стали іншими, нам ближчими, але коли б не було попередніх, на яких виховалося нове покоління, не було б і цих, імена яких нам є дуже добре відомі.
Але.. Зараз я не про це.. Чекаю в аеропорту на літак. Згадав при нагоді, як моя тітка, коли втратила у автокатастрофі дитину, одного разу сказала мені, що вона почувається винною за те, що можливо не все зробила для того, щоб вона жила. Я не міг її тоді ніяк зрозуміти. Усе перекладав на її депресивний післяшоковий стан після втрати найдорожчої людини.
Тепер же, я починаю усвідомлювати, що з мого життя десь поступово щезла та щира усмішка і життєва радість. Не тому, що мене переслідують якісь суїцидні думки, але тому, що відчуваю, як з дня на день війна, спричинена диявольським опутанням однієї, а може групи людей, забирає з життя мого Народу найкращих, які могли б так багато зробити ще для своїх рідних, свого Народу, Церкви. 
Але... Напевно у Господа свої плани, які нам стануть зрозумілими згодом. Головне, щоб нащадки сучасних Героїв, які поклали своє життя за волю і свободу усіх нас, стали гідними їхньої спадщини, їхнього героїчного вчинку - віддати своє життя за друзів. 
Молюсь за те і прошу Бога, щоб наступне покоління належним чином доцінило їхнє діло і стало гідним продовжувачем їхнього діла!

Про мій СТРАХ

останніми місяцями, буваючи всюди, коли навколо вирує війна, я мимоволі запитав себе про те, чого я боюся найбільше. Думав довго. Дійшов до висновку, що найбільше боюся того, що після війни багато людей про неї забуде і кожний візьметься за своє поле, кажучи біблійно. А жертви війни, особливо солдати і діти, знову залишаться сам на сам зі своїми бідами, так як колись наші воїни афганці. Не дай, Боже, щоб так сталося!

https://www.facebook.com/justyn.studyt?fref=nf