На все Божа воля. І на те, що маршрут ІХ Міжнародної пішої прощі родин мігрантів проліг через місто Стрий і ми опинилися на нічлігу у пані Віри зі Стрия, донедавна досить активної нашої паломниці, - веління Боже.

Здавалось би на прощі ми знаємо один одного досить добре, з пані Вірою знайомі ще з першої (2006 р.) прощі. Та переступивши поріг квартири, розумію, що це не так. На прощі ми мовби стаємо всі рівні,  не спадає думки розпитувати у ближнього якого сану, стану, професії, статку. Просто йдемо поряд, несемо молитву і земля – нам мама, небо –  нам тато, і ми всеціло довіряємо Богу, знаємо, що Він про нас подбає.

Та проща швиденько минає, ми повертаємося у свої домівки, зостаємося один на один зі  проблемами та випробуваннями. За скупими телефонними розмовами не вспіваємо уважно вислухати один одного. А тут така нагода – проща прийшла до хати.

Ще напередодні прощі духовний опікун отець Василь Поточняк радив нам: «Коли прийдете у родину на нічліг, попросіть свічку, запаліть, помоліться, розважте, що Господь промовляє до вас у цій хаті».

Свічка у нашої Віри знаходилася у домашній каплиці. Ми поквапилися  в цей молитовний куточок і довго, мовчки, роздивлялися образи та образки, які густо тулилися один біля одного. Молитва сама йшла до нас.

«Колись у мене образи висіли, як у всіх, у кімнаті, поміж картинами. Я молилася перед ними і розуміла, що молитва моя розсіяна. Перемістила образи у спальню. І тут мені не вдавалося зосередитися, очі розбігалися то на один образ то на другий. І тоді я зрозуміла, що мені потрібний мій особистий куточок – моя домашня капличка. Так визріла думка перегородити спальну кімнату,» – ділиться з нами Віра.

Відгородила шафою і утворився маленький затишний куточок.  Причепила перші образи, ті що подарувала мені мама Олександра – Матінку Божу та Миколая-Чудотворця. Вони старовинні, ще від бабусі Клавдії. Прибрала вишитим рушником і отримала велике натхнення вишивати. Вишила «Тайну вечерю», яку подарувала о. Василю Поточняку на підсумковій зустрічі у Самборі 2006 року (як відомо, отець привіз образ у Болонью), потім вишила Богородицю Оранту на Софією київською, менші образки Ісусика, Богородиці.

З кожної прощі привозила новий образ, духовну книжку чи образок, все це поповнювало мою хатню святиню. Незавгоді прийшла думка зробити  престіл. Поклала на нього хрест із розп’яттям, свічку, свячену воду, Святе Письмо і стало так затишно і мило.

«Запалю свічку, свічка очищає простір і я зосереджуюсь на розмові з Богом. Я розповідаю Йому все, про прожитий день, душевні переживання, запитую, раджусь. Кожний образ – це віконце у Небо. У мене багато неба, – всміхається жінка, – он образ Милосердя, Богородиця Милосердна, Цариця розарію, Економіса, святий Архангел Михаїл (я ж Михайлівна), Чернівецька чудотворна ікона, Грушівська, Погінська, Самбірська, Зарваницька…»

Вісім років Віра зі Стрия наповнювала свою каплицю, жертвуючи десятину із свого скупого заробітку на Боже: молитву, милостиню, іконку, книжку.

«Коли болять ноги сідаю в крісло, яке є у хатній каплиці, запалюю свічку і молюсь, перечитує весь цей зошит. У ньому списані молитви, мої розважання, цитати святих. Подобаються мені думки Падре Піо, часто цитую їх. Багато молюся своїми словами, як вчив о. Василь… – додає наша стрийчанка.

…А на прощах всі пригадують її жваву і гомінку: збирала інтенції, прислуговувала у медичній службі – обробляла мозолі, вела групу «Діалог». Цього року пройшла лиш один день, болять ноги. Зате проща відбувалася у її оселі, у її намоленому кораблику, який зберігає спокій і внутрішню теплоту у бурхливому морі життя. У її скромному побуті – це велике багатство. Про свої випробування, пошук Бога, зустріч із Ним, пані Віра неодноразово ділилася у своїх статтях-свідченнях. Намагається бути вірною і слухняною дитиною Ісуса, хоч це дається нелегко. Вона досі у пошуці, у внутрішній боротьбі із собою, із спокусами життя Проща триває у її житті, і ми всі – для пані Віри найближча родина.

На все свята Божа воля. Певна, що колись проща завітає і до нашої оселі.

А тим часом так тепло  молиться свічка у маленькій хатній каплиці пані Віри.

Слава Богу за все!

Паломниця Оксана, 3 серпня 2014 р.Б.

На світлинах: 1-4 - Хатня каплиця пані Віри; 5. Перша піша проща "Самбір-Зарваниця" 2006 р.Б., прихід у Зарваницю.