Десять днів як десять досягнутих сходинок до неба! Проща - це не просьби і плачі над "своїми важкими і бідним життям, а насамперед подяка Богу абсолютно за все без вийнятку (ну це прочанин починає розуміти десь на сороковому кілометрі ходи)!
   Відчуття коли йдеш непередати ні словами ні на листі паперу (зараз дам відповідь на саме популярне питання до моєї мами на прощі "чим ви так свою Оксану годуєте, що вона така енергійна?")  Як мені три роки тому сказав ще о. Василь Поточняк - "Ти не йдеш у прощу,  ти просто зробив свій вибір - вибір довіри Ісусу,  який взяв тебе в Самборі на руки і поніс крізь десятки кілометрів до Зарваниці". По дорозі зустрічається спеціальні агенти-ангели - сім'ї, які приймають тебе на нічліг та на обід!
   Десятиденна проща - це духовне збагачення, настільки духовне, що ти забуваєш про все матеріальне, задовільняєшся найменшим! Цінуєш оточення не за красу, не за фінансові статки, не за земні статусу, а реально за їхню доброту серця! Тут і найбільше сповнюєш другу заповідь любові!!!!
   З кожним кілометром ти духовно багатієш, а прийшовши в Зарваницю ти стаєш мультимільйонером духовнності!
Радості в серці не має меж ти просто ... просто... просто...  реально живеш таким життям яким би хотів, але через свої численні гріхи поза прощею не можеш!
   Але і те можна змінити словами о. Ігоря Козанкевича - "Відваги тобі" і справді я це перевірила, якщо ти повернувся з прощі і плачеш бо "тут" не так то прислухайся що за музика в твоїх вухах? - можливо пора замінити її на християнську?, що за сленг на твоїх губах? можливо пора виключити мінімальний суржик? що за погляд в твоїх очах? - може пора бачити не чорну крапочку на цілому великому білому A4?

Пронюк Оксана Мирославівна