Бо проща, то вимір любові

Нам сипали квіти любові,

Коли зустрічалися ми,

А очі щасливі без втоми

До серця цю радість несли.

Крила два зійшлися духовні -

Прочани і церква свята.

У вірі злилася Господній

Уся українська рідня .

Тут Господь нас ніжно торкався,

з-під вій забриніла сльоза,

З батьківським теплом пригортався

І влив благодать по вінця.

Яка дала сили в поході.

Підняла у дусі життя

Єднала в любові і згоді.

Пізнати і йти до Отця.

Бо проща - то вимір любові,

А серце так прагне її,

Щоб свято у Божому слові

Піднятись до неї землі .

1.09-2013 Новояворівськ .

ПРОЧАНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ (ОЛЬГИ І ДМИТРА )

Дві долі , ніби довгі дві стежини

Ішли собі в незнаний Божий світ,

А їм судилось в парі бути разом -

Знайти надійний, щедрий оберіг .

Вітри їх гнали досі манівцями,

А бурі розкидали врізнобіч,

Щоб не ішли правдивими шляхами,

І не зустрілись правді віч-на-віч.

На прощі Господь взяв обох за руку,

Щоб скуштувати смак цього життя

І не впадати в відчай і розпуку,

А душі очищати від гріха .

І вкотре затривожились дві долі,

Заметушилися обоє враз,

Господь покликав їх по власній волі

Щоб в шлюбі поєднались в Божий час .

Тут в Зарваниці, в чудному соборі,

Де Матір Божа кличе і єдина,

Як голуби, обнялися в любові

ЦІ Божі діти а ціле життя .

15.09.2013, Флоренція

ВІНОК ЛЮБОВІ.

Як води рік лились прочанські долі

Із Самбора до Зарваниці всі,

Як квіти польові в пшеничнім полі

Плели вінок любові на землі .

З проміння сонця, що облич торкалось,

Із вітру, що обіймами стрічав ,

Із зоряного неба, що всміхалось,

І з Господом ,який нас всіх єднав .

Із рос сріблястих на шовкових травах,

Що свіжістю нам падали до ніг,

Немов бальзами на ще свіжих ранах,

Знімали біль від пройдених доріг.

З світанків, оповитими серпанком,

В мелодіях пташиних у гаях,

Наповнених медовим літнім ранком

Що гармонійно чулися в піснях.

Бо тут черпаєм із джерел Господніх

Це вічне світло Боже для життя,

Щоб в світі суєти і зла сьогодні

Не збитися із шляху до Отця .

ТУТ ПАХЛО ХЛІБОМ І ДОБРОМ 

Лягав спочити вечір десь в селі .

А зорі ясно з неба посміхались,

Плели сузір’ями узори в вишині,

Прочани ними любо милувались.

Мов писанка стояла край села

Хатина, У вінок квітковий вбрана,

Вкраїнська Мати вийшла на поріг

і нас ,прочан, мов сонце зустрічала .

Білів обрус святковий на столі

І пахло спеченим домашнім свіжим хлібом,

Здавалось все, як в рідному селі

Освячене одним – єдиним небом.

Й так затишно тут було нам усім.

Стара криниця з журавлиним скрипом.

Бо тут жила Людина щедрої душі,

Що сіє у серцях Господнім миром .

Ми їй вклонились низько до землі.

За руки, що добром нас огортали,

Хай Бог примножить роки дорогі

Вкраїнській Жінці, що прочан приймала .

 Анна Синицька, Фіренце .