В ніч з 30 на 31 жовтня відбулась
піша проща родин українців, які працюють або свого часу працювали за кордоном,
зі Львова – з собору Святого Юра – до Страдчу. Організував цю прощу о. Василь Поточняк
– виконуючий секретар Пасторально-місійного відділу. Піша нічна проща Львів-Страдч, як
і кожна із піших прощі, котрі організовувались отцями Поточняком та Козанкевичем
– це дорога, якою Ісус веде сильні душі, котрим допомагає духовно дозріти.
Котрих вчить пізнавати правдиву небесну вітчизну і дивитися на це життя як на
короткотривале паломництво. На цій дорозі отримуємо чудесну силу, щоб нести
свій щоденний хрест, який є дуже важким для душі цілковито відданій Господові. Тут
ми вчимося дружній підтримці і допомоги ближньому. Любов до ближнього –
найкращий шлях, щоб безпомилково йти до Бога. Серед паломників є багато таких,
котрі потребують доброго слова, посмішки, руки, на яку можна опертися. Важко
самотужки долати довгі кілометри. А коли запропонує допомогу малознайома людина,
яка духовно і молитовно з’єднана з тобою, ти не відчуваєш втоми і пройденої
відстані. Ти ніби летиш над землею, на крилах і твоє серце переповнене почуттям
вдячності і любові до оточуючих. На прочанській дорозі відбувається духовне
зростання, яке неможливо збагнути, якщо не навчитися виганяти з свого серця
відчай, нудьгу, розчарування. Бо все це від нечистого. А виганяти їх потрібно терпінням,
покорою взаємодопомогою, це йде від Бога з неба. Бо ж лише даючи, отримуємо: лише забуваючи про себе знаходимо себе
самих: лише пробачаючи, отримуємо прощення: лише вмираючи, народжуємося до
вічного життя. Бог присутній у всьому, що ми
робимо. Бог цінує наші жертви, нашу втому, наші мозолі, так як дорога до Бога –
це шлях Христа. Разом з цим проявом вірності Богу є молитва. Розважанням і
молитвою ми наближаємося до Бога, виражаємо покору. А коли в молитві віддаємося
присутності Бога – розмова з Ним і слухання Його голосу – наше внутрішнє
натхнення і просвітління переважно пов’язано з величезною насолодою. В молитвах я виражаю гаряче
бажання досконало служить Господу. Розмова з Богом розпалює в моїм серці любов
і бажання уподобитися до Ісуса, брати участь в Тайні Його спасення. Я відчуваю, що Він у мене кожної
миті, Він керує мною, що я повинна зробити чи сказати, якраз в той момент, коли
це потрібно. Я відкриваю світло, якого досі не бачила і це не обов’язково, що
під час молитви. Я завжди перед важливою роботою чи розмовою запрошую молитвою Святого
Духа і Господь керує через мене. Я іноді сама не вірю, що могла так сказати.
Тому в таких випадках просто говорю, що це не я, це Господь чи мати Божа
говорить. Точно такі відчуття і пережиття мене переповнювали по дорозі до
Страдчу. прочанка Львів-Страдч Віра Трунова, м. Стрий
| 
