Торкаюсь серцем, а не поглядом її, тієї стели,

Що мільйони вже розлук в собі вмістила.

Вкраїнців, що шукають раю в чужині...

Вона сльозу сирітську освятила .

Несе вона в собі і витримку, і гарт.

І спогади несе: зойк на устах у мами,

Яка дорогами тернистими в світи іде ,

Молитву творячи тремтячими устами.

Ця стела світить їй зорею у путі,

Як оберіг, як запах рідної землиці.

Схиляю голову і на коліна припаду

До символу розлук – духовної скарбниці.

                                               Ольга СТРУТИНСЬКА (Болонья)

1 грудня 2017 року Божого на території новозбудованого храму Пресвятого Серця Христа-Чоловіколюбця та Блаженних священномучеників Івано-Франківських єпископів Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ на вулиці Степана Ленкавського спорудили і освятили стелу пам’яті про четверту хвилю української трудової міграції. Символічну композицію з кованого металу, увінчану хрестом і двобічною вітражною іконою Матері Божої Оранти та візуально схожу на застигле полум’я свічки, встановили біля центрального входу до храму. Стела – не лише нагад про новітнє українське заробітчанство, але й набат – дзвін на сполох про його гіркі суспільні наслідки.

Створили стелу за кошти заробітчан близького і далекого зарубіжжя та жертводавців в Україні майстри Богдан і Андрій Пилипіви – батько і син із райцентра Рожнятова на Прикарпатті. Ідея ж увіковічення сучасної хвилі української трудової міграції належить світлої пам’яті о. Василю Поточняку, а підтримав свого часу наміри українських заробітчанських спільнот - благословив спорудження архітектурної композиції і схвалив її зміст блаженної пам’яті глава УГКЦ Любомир Гузар. Пам’ятники заробітчанам в Україні вже є в Україні - у селі Колочава на Закарпатті та у Марійському духовному центрі «Зарваниця» на Тернопіллі, а відтепер - і на Прикарпатті.