Я дуже вдячна Господу за те, що Він привів мене в спільноту однодумців, для яких Бог на першому місці. Всі наші зустрічі і прощі для мене насамперед це зустріч з близькими і дорогими друзями, які без лишніх слів розділяють мої внутрішні особисті цінності: це любов до ближнього або Бога, віра і довіра до людей, яких часто або не знаю, або мало знаєш.  Надія, що ці люди при потребі подадуть руку допомогти чи просто розрадять, не осудять. На таких зустрічах я в першу чергу відпочиваю душею, тому що з нами присутній Бог.

Триденна зустріч мігрантів у Києві розпочалася 30 грудня 2011 р.Б. Архієрейською Святою Літургією у храмі Благовіщення при Патріаршім соборі Воскресіння Христового, очолював її преосвященний владика Йосиф Мілян, який на мій погляд - проста і лагідна людина. Приклад цього: після Служби Божої, коли він спілкувався з нами прочанами, я підійшла до нього за благословенням зі словами: Отче благословіть. Хтось із паломників мені підказав, що не отче треба казати, а владико. Владика Йосип на таке зауваження розсміявся і сказав, що він насамперед отець, а потім владика. Зміст цих слів я зрозуміла, що він спершу священик – служитель Господа і тих заблудлих овець, яких треба привести до Бога. Після розселення відбулася конференція на тему «Українська міграція в контексті співпраці УГКЦ та української держави», яка проходила в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Конференцію розпочав владика Йосип Мілян, голова Пасторально-місійного відділу УГКЦ з темою «Досвід УГКЦ у служінні мігрантам». Продовжив конференцію Максим Бондаренко, родіпознавець  комісії УГКЦ у справах мігрантів, інші представники УГКЦ, представники Міністерства закордонних справ України та науковці. Вів конференцію отець Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ. В кінці конференції паломників розділили на групи. Кожному із нас надали можливість висловити свою думку чи розповісти свої проблеми і біди. Наші пропозиції були враховані в зверненні до влади. Після спільної вечері ми побували в Київському національному академічному театрі оперети на виставі «За двома зайцями».

Ночували ми в гуртожитку Національного університету. До речі, весь час, від нашого прибуття на ж/д вокзал, по Києву нас возили на автобусі. День 31 грудня ми розпочали Святою Літургією в Храмі святого Миколая на Подолі . Після молитви і спільного сніданку в кафе «Пузата хата» була екскурсія до національного заповідника «Свята Софія». Опісля ми малими групами блукали по Києву. Я пішла з Іриною і Надійкою з Дрогобича, Наталею і Марією з Жидачева, Вірою з Турки та В’ячеславом з Львова. Ми побували на майдані Незалежності та Хрещатику, хотіли удень подивитися, як виглядає головна ялинка України. Відвідали Києво-Печерську лавру. Під вечір нас обдзвонювали києвляни та паломники, розпитували де ми, переживали чи не заблукали. Наші приватні вечері стали спільними, ми ділилися усім, що привезли з дому, а у гуртожитку була кухня з посудою та плита, в кімнатах телевізор і холодильник. Про що ще мріяти. Нашим ангелом-хоронителем була Надія Князев з Києва. Я жартома називала її мамою, бо вона завжди була з нами, приходила за 2 години швидше до виїзду будила нас.

З 21.00 до 23.30 в храмі Святого Василія Великого, що на  Львівській площі проходили духовні чування: молитви, катехизм, сповідь, свідчення. Чування подячна довершила Свята Літургія, яка закінчилася в першій годині ночі. Перед виходом на майдан Незалежності, на сходах храму ми відкрили шампанське, запалили бенгальські вогні і привітали один одного з Новим роком. Організовано пішли до ялинки, де відбувався концерт, хороводи, салют. Снігу у Києві не було. З святкового майдану ми повернулися до храму Василія Великого (там є два зали) і продовжили новорічну програму: конкурси, забави, чаювання. На завершення святкової програми ми поділися на дві групи і стали в коло. Одна стояла нерухомо, а друга рухалася по годинниковій стрілці. Таким чином вітали одне одного з Новим роком, обдаровували віншування, цілувалися, обнімалися і т.д. Тільки одна людина сиділа одиноко збоку. Це була пані Наталя із Нагуєвичів Дрогобицького району, бо вона не бачить. Її водить донька Іра. Врешті коло розпалося і всі прочани вистроїлись в чергу до пані Наталі щоб і її привітати зі святом. Коли підійшла моя черга, я побачила сльози радості на обличчі пані Наталі. Вона була дуже зворушена, що ми не забули про неї. Голос її тремтів від хвилювання. Мені вона тільки змогла сказати: - Дякую.

Після короткого ранкового перепочинку, ми зібралися в кафе на спільний обід і розмову, які закінчилася близько 16.00. На превеликий жаль на екскурсії, яку організували для києвляни, я не була. Мені прийшлося покинути паломників, бо відправлявся мій поїзд  до Стрия. Так не хотілося покидати друзів – Христову родину, в я чулася дуже щасливою.

Хочу висловити щиру подяку отцю Василю Поточняку, Надії Князев та всім києвлянам – організаторам триденної зустрічі мігрантів у Києві. Зустріч направду чудова, сильно підготовлена. Нехай Всемилостивий Господь винагородить ваші старання і благословить вам та вашим рідним щасливий Новий 2012 рік Божий. Щасливого вам Різдва!

Учасниця зустрічі Віра ТРУНОВА, м. Стрий