Мене звати Олег, мені 9 років. Разом з мамою приїхав у гості до бабусі і дідуся з м. Мегіона Тюменської області.

На прощу йду, щоб попросити в Ісуса сили, здоров’я, щоб Він помагав мені у навчанні. Також молюся за свого брата Віктора, за маму і всю сім’ю. Тут я познайомився і подружився з хлопцями і зовсім не жалкую, що пішов на прощу, хоч деколи ноги і боліли.

Олег Павлюх, 9 років, м. Мегіон, Тюменська обл.

Проща 2009 р. - це п'ята моя проща. Щоразу іду, щоб подякувати Богові за ласки, любов до мене, за здоров'я, яке мені дає, а також просити Матір Божу, щоб Вона випросила Свого Сина прощення моїх гріхів, якими я Його ображала. Також на прощі молюся за здоров'я дітей, внуків, правнуків, за всю родину, знайомих, незнайомих, всіх парохіян нашої парохії, о. Романа, його сім'ю. Незважаючи на те, що мені вже 77-ий рік, проходжу шлях без втоми, бо вірю, що Дух Святий мені допомагає і йду з вірою, що Господь допоможе дійти до Матері Божої Зарваницької, поклонитися Їй і виблагати в Неї і Її Сина ласки, любові і благословення.

Юстина Курчик, 77 років, м. Дрогобич

На прощу у Зарваницю іду вдруге з великим задоволенням. Іду, щоб подякувати Богові за своє життя, за людей, котрі мене оточують. Молюсь за свого хворого батька, родину, а також щоб розпізнати своє покликання. Прагну пізнати дорогу у житті, яку для мене вибрав Бог.

Ранішній гімн до Зарваницької Богородиці, молитва надають сили. Найбільш захоплюючими для мене є хвилини святої тиші, у якій можу відчути лагідний дотик Божої любові і знайти мир у душі. Усе побачене і пережите перевершило те, що очікувала. Мене переповнює любов, якою я хочу поділитись з усім світом!!!

Наталя Сабат, 20 років, с. Сторона, Дрогобицький р-н.

Мене звати Антон. Народився і виріс у невеличкому містечку Сколе. Після закінчення школи вирішив навчатися в семінарії. На третьому році навчання почав думати над цим паломництвом тривалістю в 9 днів. Про цю прощу дізнався від подруги. До початку прощі я не мав особливої мети, просто хотілося перебувати разом з людьми. Та згодом, у часі прозі, а особливо молитви тишею, я все глибше задумувався над цим питанням і зрозумів, що найперше хочу подякувати Богові, бо дякувати є за що: за можливість молитися разом з усіма прочанами, адже до останнього часу не знав, чи зможу взяти участь у цій прощі, дякую за цікаві і глибокодуховні дні на цій прощі, дякую за роки, проведені в семінарії, усе навчання та сесії. Прошу у Бога благодаті на подальшу мою формацію. Також ще однією причиною, через яку пішов на цю прощу, було бажання молитви. Життя в семінарії сповнене молитвою і вона стала настільки звичною, що на канікулах я відчув її недостатність. Тут мав змогу віднайти і заповнити цю важливу частину свого життя. Дякую Богові за кожен прожитий день у цій чудовій родині.

Антон Борис, 19 років, м. Сколе