Я про прощі знала давно, навіть читала книжки Ігоря Лазоришина. Але наміру піти в прощу не мала. Коли в 2012 році проща була в Івано-Франківську, я прийшла до Молодіжного центру підтримати цей захід. Я вперше побачила прочан і здивувалася, що всі вони після такої далекої дороги і спекотного дня були радісні, веселі, піднесені, ні на що не скаржилися. Мені теж захотілося відвідати прощу, але я ще вагалася. В часі цьогорічного великоднього посту відчула поклик піти саме у прощу Самбір-Зарваниця, бо маю проблеми в родині.

Коли вирушила до Самбора, то трохи переживала. Але нас дуже тепло прийняли люди, забрали додому, щоб ми відпочили після дороги перед прощею, дали повечеряти.

Вранці з молитвою вирушили до церкви, де збиралися прочани, а після Літургії і благословення, вирушили в дорогу. Настрій у мене відтоді став святковим. Дорогою я познайомилась з прочанами з Києва, Львова, Самбора, Дрогобича, з інших міст України та кордону: Італії, Чехії, Росії, Голландії, Польщі, Канади, Казахстану.

Всюди нас дуже гостинно приймали, парафіяни. з благословення своїх настоятелів брали нас на нічліг, взагалі весь побут був передбачений організаторами прощі і ми могли молитися, співати і роздумувати над своїм життям.

Перші два дні для мене були найважчими, я навіть хотіла повернутися додому. Коли виходили з Самбора, я щиро помолилася і особисто попросила благословення у священика. Відтоді дорога стала для мене не важкою і я легко йшла до Зарваниці, незважаючи на самопочуття і спеку, навпаки, збагачувалася духовно. Я  утвердилася, що хоч які маю проблеми, треба не відступати від моральної чистоти, а ще підтримувати близьких. За час прощі я зміцніла фізично і психологічно. Хочу подякувати парафіянам сіл Оборошино і Виннички, а в селі Писарівка 25 родин греко-католиків прийняли понад 300 прочан. Дуже мені сподобалось в Унівській Лаврі. А в неділю 4 серпня, коли ми були в Соборі Святого Юри у Львові це стало для мене найбільшим подарунком, тим більше, що тоді був день мого народження.

Прощу не можливо описати, її треба пройти, відчуваючи каміння  і пісок на шляху, палюче сонце і гарячий вітер, прохолоду церков і холод цілющого джерела. Я це все відчула, та, головне, я відчула Божу благодать всю дорогу від Самбора до Зарваниці.

На час прощі я взяла на роботі відпустку за свій рахунок, але про те навіть не думала. Коли вийшла на роботу, всі здивувалися, що я постійно усміхаюся, літаю, мов на крилах. Думками я ще ніби перебуваю у прощі, постійно нагадую собі розмови, духовні науки, відправи у церквах. І маю твердий намір, як Господь допоможе, піти на наступну прощу.

Прочанка Марія Можак,

м. Івано-Франківськ