У Пасхальний час світлого тижня – 15 квітня – після важкої кількарічної боротьби з хворобою в італійському місті Бреші у 42 роки упокоївся в Бозі о. Василь Поточняк – виконавчий секретар Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, якого у своєму листі співчуття глава УГКЦ блаженнійший Святослав Шевчук назвав «великим апостолом душпастирства мігрантів».  Народившись у невеличкому селі Лімна на Львівщині й отримавши ієрейські свячення з рук правлячого архієрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського, отець Василь пройшов священичі студії у Вищій люблінській семінарії при Люблінському університеті в Польщі та у Папському східному інституті в Римі, провадив своє душпастирське служіння для українців греко-католиків однаково ревно і в Україні, і в Росії, і в Італії, бо упродовж всього свідомого земного буття вважав Церкву своїм Небом на землі.

   Отець Поточняк порівнював Боже Царство з великим містом, до центру якого ведуть різні дороги, і спонукав нас – його духовних дітей – до пошуку своєї дороги до Бога, але й водночас застерігав, що «можна все життя блукати й до цілі не дійти». Отець Василь заповів поховати його в Духовному марійському центрі «Зарваниці», очевидно, щоб навіть своєю смертю послужити тим, хто шукає Бога на своїх нелегких життєвих дорогах, і як добрий батько-пастир чекати своїх дітей під покровом Богородиці, до якої упродовж багатьох років вів тисячі паломників.

   Отець Василь Поточняк – чи як душпастир, чи як голова комісії у справах молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, чи як пасторальний координатор українців греко-католиків Італії Апостольської візитатури при УГКЦ, чи як виконавчий секретар Пасторально-міграційного відділу УГКЦ ніколи не був «людиною бюра», він любив людей, служив їм і рвався до людей. А як організатор і духовний провідник десятиденних піших прощ родин мігрантів "Самбір-Зарваниця» о. Василь ніколи не шукав комфорту. Ми – його духовні діти й учні – можемо засвідчити, що подвижництво цього молодого роками як зрілого духом священика не знало меж. У часі багатоденних паломництв отець ніколи не шукав комфорту, вчив розрізняти служіння і прислужництво, страх і боягузтво, свідчення і крутійство тощо. «Все ж важливо не те, скільки ти живеш років, а те, як ти живеш, - сказав отець Василь після усвідомлення свого діагнозу «з метастазами» 2012 року у часі нічного чування в храмі Гробу ГНІХ в Єрусалимі, і це як духовний заповіт залишив нам. Вінг був значно молодшим від багатьох із нас, але я вважав його своїм духовним батьком, я відчував і відчуваю його своїм братом. Отець Поточняк був для мене і пастирем, і пастухом водночас. знаю добре, що під цими словами готові підписатися сотні, а той тисячі українців.

   Не знаю, чи є в Італії така українська громада, де б не знали чи не чули про о. Василя Поточняка. Час перебування з 2000 по 2009 рік – навчання, а відтак пасторально-координаторська праця для українців греко-католиків – я б означив епохою отця Поточняка. за ці роки завдяки старання о. Василя в різних містах Італії було створено понад 100 українських громад з ознаками «живих парохій», з’явилися недільні школи і бібліотеки, було відроджено відзначення різноманітних національних свят, започатковано щорічні велелюдні дійства Днів Матері. Отець Василь заснував і був головним редактором українського греко-католицького журналу «До Світла», який виходив у світ при Апостольській візитатурі УГКЦ в Римі, а також ініціатором ідеї і редактором видання антологій творчості заробітчан «На чужих стежках Італії» та гумору «Ґавдеамус по-заробітчанськи» і т.д. Отець дбав про мігрантів у чужині, а після декрету блаженнійшого Любомира Гузара 2009 року про призначення на посаду виконавчого секретаря Пасторально-місійного відділу УГКЦ, опікувався ними і в Україні. Навіть у своєму духовному заповіті о. Василь переконаний, що Бог подарував йому велику ласку – «скласти жертву до кінця», щоб «Божественна сила діткнулась душ багатьох» – «особливо родини, Лімни, учасників прощ «Самбір-Зарваниця», українського греко-католицького духовенства та мирян в Італії, Дрогобича, Києва, Вишгорода та ін, де мене Бог посилав".

   За визначну просвітницьку та організаційну роботу 2006 року о. Василя Поточняк (за поданням заробітчанських спільнот) Президент України Віктор Ющенко нагородив орденом « За заслуги» ІІІ ст.

   Ще в Італії того ж року о. Василь започаткував проведення міжнародних десятиденних піших прощ родин мігрантів із Самбора на Львівщині до Марійського духовного центру «Зарваниці» на Тернопіллі. І в серпні цього року відбудеться вже десятий, ювілейний духовний похід. Гірко, що без духовного провідника о. Василя Поточняка.

   А Господь стелив душпастирські дороги о. Василя і на Прикарпатті – яскраві, цікаві, незабутні. І йдеться не лише про маршрути щорічних міжнародних десятиденних піших прощ родин мігрантів із Самбора до Зарваниці, які завжди пролягали теренами Івано-Франківщини, а й про громадські та культурні події, в яких о. Василь брав безпосередню участь, навіть якщо для цього доводилося приїжджати з Італії. Саме в Івано-Франківську 2006 року – в обласній бібліотеці для юнацтва за участі отця – вперше в Україні відбулася презентація антології поетичної творчості заробітчан «Світло на чужих стежках», а 2008 року у Молодіжному християнському центрі ім. Дона Боска УГКЦ – представлення книжки "Під арками. З життя української громади Болоньї 2003-2006 рр.», документальної хроніки родин мігрантів «Проща Покликання» та затвердження проекту пам’ятника українським заробітчанам у Зарваниці. Отець зустрічався із заробітчанами в містах Івано-Франківську, Болехові, Гошеві, у селищі Брошнів-Осада, Рожнятові, у селі Клубівці на Тисмениччині і т.д. А 2012 року VII Міжнародна десятиденна проща родин мігрантів вперше завітала до Івано-Франківська і мала велику ласку бути на архієрейській Літургії, яку в Івано-Франківському архікатедральному соборі Святого Воскресіння відправив для сотень паломників з різних куточків України та зарубіжжя архієпископ і митрополит Івано-Франківський УГКЦ Володимир Війтишин. Того ж року саме у конференц-залі часопису «Галичина» відбулася прес-конференція за участю духовного провідника мігрантів о. Василя Поточняк. А через кілька тижнів священик довідався про свій діагноз, який у духовному заповіті відтак називав «діагнозом з метастазами».

   Після прощання з усопшим рабом Божим о. Василем в італійських містах Бреші і Римі, в рідному селі Лімні і в містах Самборі і Львові на Львівщині велелюддя духовенства УГКЦ під духовним проводом єпископа-помічника Київської архієпархії Йосифа Міляна, митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка і екзарха Луцького Йосафата Говери, родина, сотні паломників і мирян, хто знав о. Василя Поточняка, чи просто чув його духовні науки, вклонилися йому під час панахиди та поховання у крипті величної дзвіниці поруч із храмом Матері Божої Зарваницької УГКЦ у Марійському духовному центрі «Зарваниця».

   В руках люди тримали невеличкі світлини із зображенням усміхненого о. Василя, на звороті яких назавжди закарбовано кілька таких світлих слів: «З духами праведних померлих душу раба Твого, протоієрея Василя, Спасе, упокій і збережи її у блаженній жизні у тебе, Чоловіколюбче. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»

Ігор Лазоришин

Друковано в газеті «Галичина»