Посл. ап.Павла до Ефесян 2:4-10 Єв.від Луки 8:26-39

Читання тексту

26Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї.

Край, до якого прибули учні з Ісусом, є названий Геразинський. Євангелист Матей також подає назву місця прибуття Ісуса: гадаринський край. Обидва міста як Гераза, так і Гадара знаходилися у Десятимісті. Тому можна розуміти, що Ісус прибув у Десятимістя, тобто на територію союзу десяти міст, яка знаходилася навпроти Галилеї.

27Як Ісус вийшов на берег, трапився йому на зустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах.

Цікавим є те, що про учнів, які перепливли з Ісусом через озеро, немає жодної згадки. Вони з’являються знову у наступній розповіді (Лк. 8:41–56), тобто тоді, коли Ісус вже повернувся до Галилеї.

Ісус виходить на берег, що є проти Галилеї і зустрічає чоловіка, що мав бісів і не носив одежі. Оце поєднання біс (змій) та нагість зустрічається у книзі Буття, де у кінці другої глави говориться про людей як про нагих (םיםורע [арумім] — нагі [мн.], від םורע [аром] — нагий [одн.]), а тоді у Бут. 3:1 дається характеристику змієві: хитрий, лукавий (םורע [арум]). У єврейській мові тут відбувається гра слів, за допомогою якої автор хоче підкреслити подібність в охарактеризуванні людини і змія.

Людина зображена як така, що мешкає у гробах, тобто місцях, які пов’язуються із померлими, тим самим вказується на її становище — вона перебуває у просторі смерті.

28Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!»

Лука так укладає цей вірш, що виглядає ніби сам чоловік кричить цим сильним голосом. Лука хоче підкреслити те, що людина, вступивши у розмову зі змієм, почала уподібнюватися до нього. Уподібнення було вислідом праці довгого часу, і тому вона вже не хотіла залишати те, чому присвятила великий проміжок свого життя. Добро, яке для людини приніс Син Бога Всевишнього (Лк. 8:29а), самою людино розглядається як зло для неї, звільнення від диявола, як муки.

29Бо він велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях.

Тепер описується стан людини, яка вступила у спілку зі злим духом. Цей союз (людина–диявол) докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог хоче мати розмову з людиною, щоб людина могла, слухаючи його голосу, та ведучи з ним розмову,уподібнюватися до Творця (Бут. 1:26). І коли людина відвертається від нього, то він старається привернути увагу людини, для її ж добра, але робить це не примушуючи самої людини. Людині надана ним воля вибору. Диявол же підступом привернув увагу людини до себе (Бут. 3:1–7) і вже відтоді старається не випускати людини з-під своєї влади. Навіть коли б їй хотіли перешкодити рухатися дорогами диявола, то він нищить перешкоди і гонить людину дорогами, на яких нема джерел з водою живою.

В останньому реченні підметом є нечистий дух, якому Ісус наказав вийти з чоловіка, тому наступне запитання стосується саме його.

30Ісус же  спитав його: «Як тобі на ім’я?» «Легіон!» – відповів той, багато бо бісів увійшло в нього.

Злий  дух виявляє свою лукаву, хитру сутність. Відповідаючи на питання не відповідає на нього. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним: Легіон, тобто подає назву великої групи. Але тим самим Лука вказує на інше: весь цей легіон є переможений однією особою — Ісусом.

31І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню.

Біси намагаються не потрапити у безодню, тому що це місце мертвих, а вони себе рахують живими. Ісус їх туди не посилає. Вони вибирають самі свою власну дорогу, яка їм здається дорогою, що не веде до бездни.

Ісус вчив молитися своїх учнів зважаючи на волю Отця (Лк. 11:2). Сам дає добрий приклад молячись у Гетсиманському саду (Лк. 22:42). Задум Творця щодо людини — уподібнення її до нього (Бут 1:26), воля його є освячення людини (1Сол. 4:3), та дарування їй вічного життя (Ів. 6:40).

 Логіка є та, що Отець краще знає як досягти нам святості, як отримати життя вічне через воскресіння у Христі Ісусі. Він  кличе людину до Царства Небесного (1Сол. 2:12).

Бог хоче через Сина свого примирити з собою як земне так і небесне (Кол. 1:19–20).

32А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм.

Лука  вказує лише свиней, хоча разом із свинями були й пастухи. Вказує тому, що біси бачать лише стадо свиней, яке може їх прийняти, на пастухів-людей вони претендувати не можуть. Адже Ісус наказує їм вийти із людини. Біси зробили свій вибір, він пов’язаний із свинями, які у євреїв вважалися тваринами нечистими (Лев. 11:7).

33Вийшли  ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло.

Лука представляє для читача паралельну подію до творення людини. Господь утворив людину із земного пороху і вдихнув йому в ніздрі віддих життя. І як наслідок отримання віддиху — життя і здатність проникати у сутність того, що її оточувало. Адже у єврейському тексті (Бут 2:7,20) автор грає словами віддих (נשמת [нішмот]) та надавити ім’я (שמות [шемот]).

У цьому вірші є підкреслено цілком протилежні дії:

- з одного боку те, що було неживе, отримавши віддих життя від Господа, сталося живою людиною здатною розуміти все навколо і, отже, приймати участь у творчому процесі самого Господа, подателя життя;

- з іншого — те, що вже жило, після входження бісів втратило той розум, який мало і подалося у середовище непридатне для його життя і загинуло, втратило життя.

Кинулися вони у море і потонули, тобто пішли у безодню, туди, куди не хотіли, щоб посилав їх Ісус. Задля того, щоб сховатися від нього, пішли зі своєї волі туди, куди не хотіли, щоб їх посилав Ісус.

Вони, сходячи в безодню, захотіли заховатися, не розуміючи, що все є створене ним і у ньому (Кол 1:16) і він є той, який проходжується безоднями (Йов 38:16).

34Побачивши, що сталося, пастухи кинулися урозтіч і розповіли про це в місті та по селах.

Люди стала свідками очищення людини від бісів внаслідок приходу Ісуса. Тепер вони проголошують, що були свідками звільнення. Звільнення було як від бісів, так і від нечистот (свиней), які помножували та мали за їжу люди.

35І вийшли люди подивитися, що сталось. Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі – і злякались.

Привела людей цікавість. Бажання подивитися, і тому пізнати невідоме. Людина продовжує ще з еденського саду бути керованою пристрастю пізнання. Зір там відігравав важливу роль (Бут. 3:6), ставиться наголос на людині як такій, яка сама здатна побачити і пізнати. Після гріхопадіння людини Господь робить наголос на слуханні (Втор 6:4–6). Тут же ж наголос ставиться на тому, що є Господь, який говорить до людини, він відкриває їй таємниці свого творення і він дає їй правдиве пізнання світу і себе. Лише через слухання Слова можна виправити зір. Лише той хто має віру, яка є від слухання (Рм 10:17), здатен бачити у Ісусі Христа і Отця (Ів. 14:9), який його прислав до людей (1Ів 1:1–3). Через віру людини Господь знову може творити її серце чистим та добрим. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать, — каже Ісус (Мт 5:8).

Що ж побачили люди? Побачили людину, яка сиділа в ногах, одягнена та при здоровому розумі. Лука так будує свою розповідь, щоб читач зауважив, що не було нікого, крім самого Ісуса, хто б міг одягнути нагу людину. Правдиву ж одежу дати людині може лишень Бог-Творець. У грецькому тексті знаходиться i`matisme,non (гіматісменон) одягнений (дієприкметник минулого часу доконаного виду [перфект] пасивного стану однини), що вказує на дію вчинену у минулому, з наслідками у теперішньому часі, не самим чоловіком, але іншою особою. Інша характеристика також є цікавою: swfronou/nta (софронунта). Цей дієприкметник теперішнього часу активного стану має у своїй основі два слова: sw,|zw (содзо) та frh,n (френ), де sw,|zw (содзо) означає спасаю, рятую від знищення; а frh,n (френ) — розум, здатність сприймати, відчувати, робити судження.

Дієприкметник swfronou/nta (софронунта) несе у собі таке поєднання: спасаючомислячий. Тим самим підкреслюється певну особливість у способі мислення, роздумування: мислиться у напрямку спасіння. Такий спосіб мислення отримав цей чоловік завдяки дії Ісуса — вигнання бісів, та одягнення його в одежу.

36Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий.

Наочні свідки розповідають не про те як вилікувався, але про те як був спасенний той, який перед тим був опанований бісами. Лука вживає дієслово evsw,qh (есоте) похідне від sw,|zw (содзо) — спасаю, яке вжито в аористі пасивного стану.

37Тоді усе населення Геразинської округи почало його просити, щоб він відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й повернувся.

Не прийшов ще час для того, щоб іти до людей, які не належать до Ізраїля. Вони ще поки що не можуть зрозуміти ні те хто є Ісус, ні те задля чого він до них прийшов. Це буде зроблено пізніше і учні Ісуса виконають це завдання. Тепер Ісус повертається назад у Галилею, щоб незадовго вирушити в напрямку Голготи.

38А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним, але він відпустив його, кажучи:

Людина, яка відчула на собі спасаючу дію Ісуса, яка може порівняти стан у якому перебувала до зустрічі із Христом і після неї, не хоче більше повертатися до того стану попереднього. Тому просить Ісуса бути з ним, розуміючи, що для неї є це єдиний спосіб бути одягненим та при здоровому розумі.

39«Вернися до дому й розкажи все те, що Бог зробив тобі». Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.

У цьому вірші є декілька особливостей:

- Ісус посилає чоловіка розказати вдома, а він сповіщає по всьому місті;

- Ісус дає наказ: dihgou/ (діегу) розкажи, а той пішов khru,sswn (керюссон) проповідуючий. Слово khru,ssw (керюссо) є технічним словом, яке вживається для окреслення проповідування Благовісті;

- Ісус наказує розповісти про те, що Бог зробив йому, а він сповіщає про те, що Ісус зробив йому.

Тим самим Лука вказує читачеві на те, що цей чоловік є апостолом, тобто посланцем Ісусовим, який спасаючомислячи, бачить у Ісусі Бога і благовістує усім жителям міста, які стаються його домашніми.

Матеріал для читання:  Пс. 130; Кл. 1:9–23

 о. Євген Станішевський