Милосердний батько

Неділя блудного сина (Лк. 15,11–32)

Євангеліє

11 Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини. 12 Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13 Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14 І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15 Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16 І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18 Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19 Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20 І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21 Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22 А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23 Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24 бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25 А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26 Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27 Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28 Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30 Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31 Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє. 32 А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.» (Лк. 15,11–32).

Апостол

12 «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною. 13 «їжа для живота, і живіт для їжі!» Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14 Бог же і Господа був воскресив — та й нас воскресить своєю силою. 15 Хіба не знаєте, що тіла ваші — члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, — зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде! 16 Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо «будуть, — каже, — двоє одним тілом.» 17 Хто ж пристає до Господа, є одним духом. 18 Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, єе поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. 19 Хіба ж не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. 20 Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі! (1 Кор. 6,12–20).

Проповідь на Неділю про блудного сина

Одна з найбільш зворушливих та досить доступних до розуміння притч, які розповідав Христос, навчаючи людей — це є розповідь про «Блудного сина» (Лк. 15,11–32). Багато богословів справедливо називають її ще притча про «Милосердного Батька», тому що наголос, який ставить Ісус, не є показати виключно покаяння і навернення блудного сина, але насамперед, донести людям, усього світу, правду про Бога, сказати, що Він є дуже люблячий та милосердний Батько.

У третю неділю приготування до Великого посту — неділю про Блудного сина — Матір Церква бажає подати усім вірним запевнення та скріплення їхньої віри у тому, що Господь, як милосердний Батько, чекає на кожного з нас завжди з відкритими обіймами і рівно ж закликає залишити грішне життя та знову повернутися до батьківського дому.

Притча про «Милосердного Батька» показує нам цілу історію спасіння людського роду та, рівно ж в мініатюрі, шлях спасіння кожного з нас. Відношення, яке існує між людиною і Богом постійно повторюється в ході історії. Бог Отець дає людині життя, благодать і все необхідне до правдивого щастя, однак вона шукає те щастя деінде, вкінці не знаходить, віддаляється від Бога, стає рабом гріха. Він завжди закликає її до покаяння та повернення. Ці блукання мають місце в досвіді життя і духовної боротьби кожної людини, а також зустрічаємо їх в історії життя наших прародичів Адама і Єви. Найважливіше, що говорить Христос — це пам’ятати про запрошення прийняти дар спасіння, яке подає нам милосердний Бог Отець кожної миті у наше життя.

Після того як молодший син попросив у Батька свою частину спадщини, то «Кілька днів потім, [він], зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно» (Лк 15,13). Євангелист Лука, говорячи про молодшого сина, каже, що пішов він у далекий край, тобто пішов шляхом свого життя, де немає вже Батька. Він вибрав свою дорогу, та свій спосіб життя. Святе Письмо багато разів говорить про дорогу. На цій дорозі життя перебуває людина і нею прямує до неба. Боже Слово завжди робить розрізнення «правильної» та «хибної, грішної» дороги. Правильний шлях це є «ходіння» з Богом Батьком і це є чесне та праведне життя. На цьому шляху, який є вузький і тернистий, потрібно прикладати зусилля, щоб перебувати в чеснотах і святості. Натомість широкий шлях — це є грішне життя, яке призводить до переступів Божих Заповідей і в результаті до вічної загибелі.

«Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю» (15,17). Потрапивши в матеріальну скруту, відчувши всю драму свого жалюгідного стану, молодший син кається. Старий Завіт, коли говорить про покаяння, розуміє це як «навернення, повернення назад, повернення до того місця з якого вийшлося», тобто тут є наголос на фізичній дії. У Новому Завіті покаяння розуміється насамперед як зміна способу мислення, зміна життя — це є внутрішня переміна. Отже, ціла людина, усім своїм єством є покликана до покаяння, до радикальної зміни свого життя. Ісус Христос у цій притчі розкриває суть покаяння: людина через визнання гріхів і покаяння за них знову повертається до Бога, який є люблячим і милосердним Батьком, і Він приймає всіх грішників та радіє з їхнього навернення. На початку 15 розділу перед тим як розповідати притчу про «Милосердного Батька» євангелист Лука подає слова Христа з притчі про «Загублену вівцю»: «Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (15,7).

У Божому Слові Старого Завіту знаходимо серед інших два яскраві випадки відступлення людей від Бога з двома різними завершеннями історій їхнього життя. Перше це є особа Каїна, до якого Бог проявляє своє милосердя: «Чого ти розсердився? Чому похмурнів? Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні — гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати» (Бут. 4,6–7). Однак Каїн не приймає Божого напімнення, перестороги, тобто Божого милосердя, і чинить гріх братовбивства. Натомість у випадку особи царя Давида, який згрішив супроти свого ближнього, вбивши чоловіка Урію та взявши його дружину Ветсавію собі за жінку, за певний час, усвідомивши всю глибину провини, кається, просить у Бога прощення: «Згрішив я проти Господа! … Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці» (2 Сам. 12,13.16) З його душі виходить надзвичайно зворушлива покаяльна молитва — 50 псалом, у якій Давид розкаюється та уповає на велику Божу милість: «Помилуй мене, Боже, з милості твоєї; з великого милосердя твого зітри мої провини» (Пс. 50,3).

Після внутрішнього покаяння для блудного сина розпочинається нова дорога життя, яку можна назвати — вихід. Вихід — це також дорога. Основним завданням якої є перехід через випробовування, це є оновлення, насамперед духовне, тобто початок нового етапу життя. Про необхідність виходу говорить Господь, коли звертається до Авраама, Мойсея (Бут. 12,1–3; Вих. 3,7–12). Мета виходу — це прийти до обіцяної землі, у випадку блудного сина — це є вихід з країни «гріха», з свого стану грішності та повернення до стану благодаті, повернення до дому Отця.

Хвилюючий момент зустрічі батька з своїм сином Лука описує в наступний спосіб: «І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (15,20). Поцілунки та обійми батька — знак прощення та прийняття (2 Сам. 14,33). У притчі показано постійний рух: син відходить і повертається, а Батько в русі завжди чекає і готовий йти назустріч. Він навіть не дає синові до кінця висловити всі слова каяття, як зразу ж каже слугам, щоб вони: «Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги» (15,23). Правдива любов не може чекати, вона не може гаяти жодної миті, а бажає бути дієвою. Батько дає синові найкращий одяг — одяг краси та слави, який вказує на синівство. На Божественній Літургії на Богоявління та на інші великі свята ми співаємо «Всі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Так як першим прародичам Бог подав одяг з шкіри, щоб прикрити їхню наготу (грішність), так в Новому Завіті у Таїнстві Хрещення ми приймаємо дар відкуплення і цілковиту переміну нашого єства. Як зовнішній знак цієї переміни біла одежа означає чистоту та святість до якої ми є покликані через ціле життя, щоб на зразок Христа Господа завжди діяти у любові та милосерді. На прикладі блудного сина можемо зрозуміти важливу істину, що Боже милосердя приходить найперше до тих людей, які його шукають. Коли грішник кається — настає прощення — і це є Боже милосердя до нього, тобто Божа благодать через яку людина знову отримує статус синівства.

На жаль без великої радості та зрозуміння зустрічає цю подію повернення блудного сина до батьківського дому старший брат: «Розгнівався той і не хотів увійти» (15,28). Тепер Батько намагається навести на дорогу правди вже старшого сина. Він йому пояснює, що «все моє — твоє» і далі додає «А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (15,32). Старший син уособлює поставу книжників та фарисеїв, які самі себе запевняли, що вони є «праведні», бо не переступають жодної заповіді закону (Лк. 18,9). Такі люди поступово стають горді своєї поведінки і вивищують себе понад інших. Постава митаря і фарисея про яку говорить Христос (Лк. 18,9–14) дуже добре відображає реакцію старшого сина. Він все ретельно виконує, тому є кращий, і не розуміє, як Батько може назад приймати грішного брата.

Коли ми поглянемо зі сторони на позиції та вчинки братів, то зробимо висновок, що вони обидва мають помилкове уявлення про Батька і це веде їх до гріха. Молодший син, вибравши дорогу «насолод життя», віддаляється від Батька і це призводить його до рабства гріха, а інший натомість, вибравши «дорогу обов’язку», як наслідок стає слугою, забувши про своє синівство.

Дана притча показує Батька, який бажає відкрити синам очі і ще раз сказати їм, що вони є йому синами, а між собою братами. У ній не стільки ставиться наголос на риси братів, як показується через особу Батька, що Бог Отець є не строгий суддя щодо людини, але він є люблячий і милосердний Батько, який вболіває, бажає добра та спасіння своїм дітям. Ця євангельська правда є актуальна і для нас сьогодні, щоб ми разом з Господом могли звершувати щоденний духовний подвиг, приймаючи ближнього за брата, а Господа за Батька.

Образ батька та сина — це найкращий і доступний спосіб за допомогою якого Христос показує людям відношення, яке є між нами та Богом, нашим небесним Батьком. Христос у цій притчі розкриває суть Євангелія: кожний з нас у житті є покликаний, і завжди має шанс, щоб повернутись до Бога Отця і таким чином прийняти дар синівства і спасіння (Гал. 4,4–7).

Псалтир

Псалом 103

Благослови, душе моя, Господа і все нутро моє — його святе ім’я. 2 Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств його ніколи. 3 Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги. 4 Він визволяє життя твоє від ями, вінчає тебе ласкою та милосердям. 5 Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність. 6 Господь творить правосуддя і суд усім прибитим. 7 Він показав Мойсеєві свої дороги, синам Ізраїля діла свої. 8 Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий. 9 Не буде вічно він змагатись й не буде гніватись повіки. 10 Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам. 11 Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться. 12 Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші. 13 Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що його бояться. 14 Він знає, з чого ми зліплені, він пам’ятає, що ми — порох. 15 Чоловік бо — дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі. 16 Потягне над ним’вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше. 17 Милість же Господня від віку й до віку над тими, що його бояться; і справедливість його над дітьми дітей тих, 18 що бережуть його союз і про заповіді його пам’ятають, щоб їх виконувати. 19 Господь на небі утвердив престол свій, і царство його усім володіє. 20 Благословіте Господа, всі ангели його, могутні силою, ви, що виконуєте його слово, покірні голосові його слова. 21 Благословіте Господа, всі його небесні сили, слуги його, що чините його волю. 22 Благословіте Господа, усі його твори, по всіх місцях його правління! Благослови, душе моя, Господа!

Літургійні тексти

«(г. 4): Як блудний син прийшли ми, Щедрий, * змарнувавши все життя наше на чужині* і розтративши все багатство, * яке ти дав нам, Отче. * Прийми нас розкаяних, Боже, і помилуй нас.»

Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я»

«Споглянь, Христе, на сердечну скруху, глянь на моє навернення! * Дивись на мої сльози і не відкинь мене, Спасе, * але з милосердя свого знову обійми і прилучи до великої спільноти тих, що спасаються, * щоб і мені з вдячністю оспівувати твоє милосердя.»

Утреня, Канон, пісня 9

«Слава (г. 6): Отче добрий! Ми віддалилися від тебе, * але ти не зостав нас і не появи недостойними твого царства. * Ворог прелукавий обнажив нас* і забрав наше багатство, * душевні ж скарби ми блудно розтратили. * Але, вставши і навернувшись, кличемо до тебе: * Вчини нас, як одного з твоїх наймитів* — ти, що заради нас розпростор на хресті свої пречисті руки, * щоб вирятувати нас від лютого звіра* і зодягнути в первісну одежу, * як єдиний багатомилостивий.»

Утреня, Стихири на псальмі похвальнім, Слава.

Святоотцівська спадщина

Відкинь від себе всі сумніви й не вагайся просити щось у Бога. Не міркуй в собі так: «Як можу просити це в Господа і отримати, якщо я так тяжко згрішив проти Нього?» Не думай так, а з усього твого серця звернися до Господа 50 й проси в Нього твердо — і пізнаєш Його велике милосердя, бо не покине Він тебе, а вдовольнить благання твоєї душі. Адже Бог не злопам’ятний, як люди. Він не пам’ятає зла й виявляє милість до Свого творіння. Ти ж очисти своє серце від суєти цього віку та від беззаконня, про які я говорив тобі. Проси у Господа — й отримаєш усе, і жодне твоє благання не буде зневажене, якщо проситимеш у Господа без сумнівів. Але якщо вагатимешся в серці своєму, то не отримаєш нічого з того, що просиш. Ті, які сумніваються в Богові, — двоє- душні. Такі зовсім нічого не досягнуть своїми проханнями. Ті ж, які цілісні у вірі, просять, повністю уповаючи на Господа 51, — й отримують, бо просять твердо та без жодних вагань. А двоє- душній людині, якщо вона не покається, важко буде спастися. Тож очисти своє серце від сумніву, вберися у віру, бо вона сильна, і вір Богові в тому, що все, що просиш, отримаєш. І якщо іноді твоє прохання вдовольняється в Бога лише через певний час, не сумнівайся через те, що ти не одразу отримав це. Адже це все трапляється або для випробування, або через якийсь гріх, якого ти не усвідомлюєш. Однак ти не припиняй просити того, чого бажає твоя душа, — і неодмінно отримаєш. Якщо ж ти зневіришся й за- вагаєшся в своєму проханні, то звинувачуй самого себе, а не Бога, що Він не дає цього тобі. Тож подивися, наскільки нечестивий та нерозсудливий сумнів, який багатьох відвертає від віри, навіть тих, хто міцно в ній тримався. Сумнів — це син диявола, а тому багато лиха він заподіює рабам Божим. Тож відкинь і подолай його в усіх твоїх вчинках, увібравшись у міцну та непохитну віру. Бо віра все обіцяє і все виконує, а сумнів ні в чому не довіряє на- віть самому собі, а тому зазнає невдачі в усіх своїх справах.

Отож, ти бачиш, що віра дається згори від Бога і має велику силу, а сумнів — це дух земний, навіяний дияволом, і сили він не має. Ти ж служи вірі, яка має силу, і віддалися від безсилого сумніву — і будеш жити для Бога, як і всі, котрі так розсудливо чинять.

Пастер Герми. Дев’ята Заповідь / перекл. О. Левко // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 251–252.

Митрополит Андрей

Кажеш, брате, що жиєш, хотяй маєш тяжкий гріх. Жиєш, правда, але лиш тим життєм, котрим жиють звірята, а ти на то сотворений, щоби жити тим життєм, що жиють ним ангели. Сего життя в твоїй душі нема; твій розум, темний, засліплений, в пристрастях, в гріхах шукає вдоволен- ня, щастя, і воля твоя так слаба, що не можеш найменшого доброго діла зробити, не можеш помолитися, не можеш в найменшій річі себе поконати — чи ж то життє?

Жиєш, але не ти жиєш, грішнику, але звіря в тобі жиє, в тобі жиє диявол. Так, єсть диявол, бо гріх — се найстрашніший з дияволів. Жиєш, але жиєш, вибачай — з любви для твоєї душі се кажу, — жиєш тим життєм, яким жиє пес на ланцуху, так, єсть на ланцуху, бо ти рабом, невільником гріха.

І ти сам знаєш, грішнику, що ти рабом гріха, о своїх силах не можеш піднестися. Таж ти сам казав: не можна жити без гріха. Чи ж не єсть нужденним рабом, хто не може без ланцухів жити, без неволі?

Ти дійсно рабом, коли на душі маєш тяжкий гріх: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить — гріха невольник!» — каже Христос (Йо. 8, 34).

Так, ти рабом, як довго в грісі жиєш. Але, за ласкою Христовою, можеш скинути пута гріха. «Правда визволить вас» (Йо 8, 32). Правда, котрою єсть Христос, верне тобі свободу, і Кров Ісуса Христа очистить твою душу, бо «кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха» (1 Йо. 1, 7). І, як блудний син, вернеш до дому вітцівського, і милосердний отець прийме тебе в обняття свого милосердія, прийме тебе не за слугу, а за дитину, і верне тобі біленьку одежу Божої благодати, і верне дорогоцінний перстень на палець, верне божественну силу до добрих діл християнського життя, верне чесноти, потрібні до ходження Божим путем, що веде до вічної радости.

ДОКУМЕНТ № 42

1910 р., березня 21 (ст. ст.: березня 8), Лаврів. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних На Великий піст

Для поглиблення

Пс. 103; Лк. 7,36–51; Лк. 14,1–6; Лк. 18,9–14; Лк. 19,1–10; Йона; Гал.