Діла милосердя. Неділя м’ясопусна, про Страшний суд (Мт. 25,31–46)

Євангеліє

31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших — мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники — на життя вічне.» (Мт. 25,31–46).

Апостол

8 Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. 9 Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. 10 Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? 11 Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. 12 Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. 13 Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата.

1 Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? 2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. (1 Кор. 8,8–9,2).

Проповідь на Неділю м’ясопусну

Розповідь про страшний суд, яку подає євангелист Матей в 25 розділі, є надзвичайно вражаюча. Вона подається мовою пророчого характеру та охоплює всесвітній масштаб, і водночас є легкодоступна для сприймання, бо в ній говориться про конкретні речі, які стосуються щоденного життя будь-якої людини.

Євангеліє про страшний суд (Мт. 25,31–46), яке читається в четверту неділю підготування до Великого посту — «Неділю м’ясопусну», спонукає кожного християнина задуматись над своїм життям і розуміти, що це є великий Божий дар за який потрібно буде дати звіт. І водночас ще раз усвідомити, що власне ставлення до ближнього в любові, співчутті та милосерді — до всіх оточуючих братів і сестер — це є основний критерій оцінки, щоб успадкувати життя вічне та ввійти у дім Отця.

Даний біблійний уривок про страшний суд це не притча, завданням якої подати певні аналогії, представити духовну істину з повчальним характером, а це текст, де описується, у спосіб дуже конкретний і радикальний, подія останнього суду. Від початку сотворення та існування світу Бог здійснює свій суд над ним, проте тут йде мова про «останній суд». На ньому Бог буде судити людей не за надзвичайні вчинки «Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили?» (Мт. 7,22), а буде судити людей на основі простих і звичайних діл милосердя по відношенні до їхніх ближніх.

Євангелист Матей каже: «… тоді він [Христос] сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч» (25,32–33). Образи, які тут є використані «як пастух відлучує овець від козлів» перекликаються з притчею про доброго пастиря, де Христос говорить про пастиря і овець, а вкінці стверджує, що він сам є «добрий пастир» (Ів. 10,11). Воскреслий Господь є царем царства не земного, а небесного і діє в даному випадку по відношенні людей в есхатологічних (останніх) часах вже як справедливий суддя. Божу справедливість, звичайно, випереджує його милосердя і це є видно через цілу історію спасіння людського роду. Читаємо в книзі Виходу Старого Завіту, що Бог є вірний і милосердний, тому що не змінює своєї доброти, він не стає меншим: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий і вірний» (Вих. 34,6). Власне через Союз укладений з вибраним народом Він показує свою постійну волю щодо його спасіння, і залишається постійно таким навіть тоді, коли народ стає невірний. З іншого боку також людина має бути вірна Богові. Вірність людини демонструється в її постійності, в її вірі та сповненні Божої волі через дотримання Заповідей. До вірності Богові та виконанні його Заповідей є покликані в Новому Завіті усі християни.

Як нам зрозуміти та зуміти розрізнити, яка є межа Божого милосердя, а де вже приходить його справедливий суд? У даній розповіді немовби наголошується більше на Божій справедливості ніж на Божому милосерді про яке так багато говориться в Святому Письмі, але це виглядає так тільки на перший погляд. Бог з любові сотворив людину та світ, через ціле земне існування людського роду, він постійно проявляє своє милосердя та довготерпеливість «… я не хочу смерті грішника, але щоб він навернувся і живим був» (Єзек. 33,11), «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти» (Ів. 3,17). Навіть тоді коли людина згрішила Творець не полишає її, перший проявляє не справедливість, а милосердя. Він подає обіцянку приходу Спасителя, і коли приходить повнота часів сам стає слугою усіх, через хресну жертву дає прощення гріхів та запоруку вічного спасіння. Як продовження цього Божественного діяння Господь запрошує людей, щоб і вони в свою чергу жили вірою та були милосердними один до одного. А коли дехто навіть і цього найменшого зробити не може чи не хоче, то аж тоді Бог стає справедливим суддею.

Критерієм на страшному суді, як показує євангелист Матей, є не визнання віри, про яке ми читаємо в попередньому 10 розділі «… хто відречеться Мене перед людьми, того і Я відречусь перед Отцем Моїм Небесним» (Мт. 10,33), а дієва любов, конкретні факти допомоги потребуючим: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25,35–36). Про такий реальний вияв любові вже у своїй пророчій візії промовляє пророк Ісая: «… з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс. 58,7). Очевидно, що читаючи увесь контекст Святого Письма, потрібно розуміти те, що праведники, які сподобилися стати по правиці та увійти до царства небесного, не робили ці діла любові лише з свого почуття співчуття до слабших та потребуючих. Бо на практиці знаємо як важко є будь-яке, навіть найменше, добре діло зробити. Для цього є потрібні Божа благодать, віра, щире бажання людини та прояв геройства в жертовності себе для ближніх. Отже, їхній мотив діл милосердя завжди мав своє підґрунтя, а це була віра. Віра є внутрішнім почуттям людини, а її зовнішній прояв — це є добрі діла. Апостол Яків стосовно цього каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру… Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2,18.26). Апостол Павло дуже багато разів говорить про віру, та завжди подає уточнення як саме віра має проявлятися в житті: «… бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні не обрізання, але — віра, чинна любов’ю» (Гал. 5,6); «… любов’ю служіть один одному» (Гал. 5,13). Господь не буде судити за наші теоретичні знання християнських правд віри, а за те, чи ми їх практикували в житті. Жертовна турбота про ближніх — це є воля небесного Отця для нас. Про це багато говорить Ісус:«Я прийшов не для того, щоб служили мені, а щоб самому послужити» (Мт. 20,28), і сам показує приклад служіння — прояву діл милосердя. Євангеліє далі подає здивування тих, які допомагали своїм ближнім. Христос показує, що таке служіння, хоча на перший погляд виглядає дуже простим та малим, проте в суті воно має значно глибший вимір і значення, і багато вартує в очах Божих: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25,40).

Далі в описі про Страшний суд повідомляється про велику відповідальність за людські вчинки. Ті хто робив зло, відвертався від допомоги потребуючим не робити добро, підуть на вічні муки до пекла. Святе Письмо виразно і в багатьох місцях говорить про пекло, пекельний вогонь, як місце, стан, де перебуває диявол, впавші ангели та грішники: «І підуть ті на вічну кару, а праведники на життя вічне» (Мт. 25,46); «… ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло» (Мт. 18,8–10). Це є місце вічних мук, страждань, болю і біблійною мовою воно описується в наступний спосіб: «Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 25,30); «… нехай [Лазар] умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся у полум’ї цім» (Лк 16,24). Коли Христос розповідає притчу про багача і Лазаря, що перший попав у пекло, а другий на лоно Авраама, тобто в небо, то хоче наголосити про велику відповідальність кожної людини за життя, за таланти, за можливості, за здоров’я, які Бог подає як дар і у визначений час за них потрібно буде дати звіт. Рівно ж відповідальність людини є і за вчинки, які мають бути добрі, щоб за них отримати вічну нагороду. За ціле життя багач не зумів чи не хотів побачити цього бідного Лазаря і стати знаряддям в руках Божих, щоб полегшити йому життя. Тому коли той попав до пекла, то Христос чітко говорить, що «… між нами й вами вирита велика прірва, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять» (Лк 16,26). Зневага Бога і образу Божого — людини, вимагає відповідної справедливості, яка в останніх часах здійснюється через покарання. Гріх є найбільшим нашим ворогом, бо він відлучає нас від Творця і веде до пекла. В апостола Павла знаходимо вислів «вже… і ще ні», яким він бажає показати крихкість нашого спасіння (пор Рм. 13,11–14,4; 1 Сол. 4–5). Через Таїнство Хрещення християни вже є спасенні, але кожного моменту мають небезпеку впасти в гріх, і тому ще не є спасенні. З початком нової історичної доби, яка розпочалася з подією воскресіння Ісуса Спасителя, християни є покликані поводитися згідно їх великого покликання, як діти Божі: жити та показувати свою віру через конкретні діла любові. Павло наголошує на тому, що спасіння є близьке, але воно ще не настало, тому віруючі мають постійно чувати. Дар часу, який ми маємо, щоб в ньому бути милосердними, є обмежений. Є тільки два царства і від нас залежить, де ми можемо бути.

Головна думка розповіді про страшний суд це є прийняти Боже милосердя і бути милосердним. За це Господь обіцяє спасіння та успадкування життя вічного. Матір Церква завжди бачачи людину, як цілісну особу, яка має духовний та матеріальний вимір. Вона подає певні вказівки щодо того, як можна, наслідуючи Божественного Спасителя, збирати скарби для царства небесного, а це є 7 діл милосердя для тіла і 7 діл милосердя для душі. Власне, через практикування їх у житті ми можемо подобатися Богові, робити добро ближнім, бути милосердними та свідчити власною вірою і конкретними вчинками, що початок царства Божого вже є на землі і ми всі є покликані успадкувати повноту того царства у небі.

Псалтир

Псалом 97

1 Господь царює, земля хай веселиться, хай радується островів велика сила! 2 Хмара й темрява навколо нього; правда й справедливість — підвалини його престолу. 3 Вогонь іде поперед ним, палить його ворогів навкруги. 4 Його блискавки освітлюють усесвіт; земля те бачить і стрясається. 5 Гори, як віск, тануть перед Господом, перед Господом усієї землі. 6 Небо звіщає його справедливість, і всі народи бачать його славу. 7 Стидом хай укриються усі, що служать ідолам різьбленим, що хваляться пустими бовванами; вклоніться йому, усі боги! 8 Почувши це, Сіон радіє, і веселяться усі міста Юди заради судів твоїх, Господи. 9 Бо ти, Господи, величний над усею землею; вознісся єси вельми над усіма богами. 10 О ви, що любите Господа, ненавидьте зло! Він зберігає душі своїх вірних, з рук грішників їх визволяє. 11 Над праведником сходить світло над щирим серцем — радість. 12 Радуйтеся, праведні у Господі, і прославляйте його святе ім’я.

Літургійні тексти

«Слава (г. 8): Горе мені, темна душе! * Коли ж ти нарешті із злом зірвеш? * Доки лежатимеш у лінощах? * Чому не думаєш про страшну годину смерти? * Чому ж уся ти не тремтиш перед страшним судом Спасовим? * Чим зможеш виправдатися або що зможеш відповісти? * Твої вчинки стануть тобі на оскарження, діла ж виявлять неправду. * Ото настав час, душе! Біжи наперед і клич з вірою: * Згрішила я, Господи, згрішила перед тобою! * Але знаю, Чоловіколюбче, твоє милосердя. * Тому, заради великої твоєї милости, не відкинь мене, Пастирю добрий, * щоб стати мені по твоїй правиці!»

Вечірня, Стихири на стиховні, Слава.

Святоотцівська спадщина

1. Якщо й ти бажатимеш і приймеш таку віру, спершу пізнаєш Отця 56… 2. Бог полюбив людей 57, задля яких сотворив світ: Він підпорядкував їм усе на землі 58, дав їм розсудливість і розум. Лише їм дозволив дивитися вгору на небо, створив їх за власною подобою 59, до них послав єдинородного Свого Сина 60, пообіцяв їм Царство небесне і дасть його тим, хто полюбив Його. 3. А пізнавши дещо, подумай, якої радості ти сповнишся! Як тоді любитимеш Того, хто раніше так полюбив тебе 61! 4. А полю- бивши, станеш послідовником Його милості. І не дивуй- ся, що людина може стати послідовником Бога 62: може, якщо Він захоче. 5. Бо щастя полягає не в тому, щоб гнобити ближнього, ані в тому, щоб хотіти мати більше від бідних, ані в тому, щоб збагачуватися й чинити насильство над слабшими. У таких речах ніхто не може наслідувати Бога, [бо] це не достойне Його величі. 6. Але той, хто бере на себе тягар ближнього 63, хто, маючи в чомусь перевагу, хоче чинити благодіяння іншому, слабшому, і хто те, що отримав від Бога, роздає потребуючим, — той стає Богом для тих, що одержують; він і є наслідувачем Бога. 7. Тоді ти, перебуваючи на землі, побачиш, що Бог управляє на небесах, і почнеш сповіщати Божі таємниці 64; тоді ти полюбиш і будеш захоплюватися тими, яких карають через те, що вони не бажають зректися Бога; тоді ти збагнеш облуду й обман світу, коли правдиво пізнаєш життя на небі, коли нехтуватимеш тутешньою уявною смертю, коли боятимешся справжньої смерті, призначеної для тих, що засуджені до вічного вогню, який каратиме переданих йому аж до кінця. 8. Тоді ти захоплюватимешся тими, які терплять [дочасний] вогонь за справедливість, і вважатимеш [їх] блаженними, коли пізнаєш той вогонь.

Послання до Діогнета, ІХ / перекл. Р. Оліщук і Г. Корпало // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 316–317.

Митрополит Андрей

А треба Вам буде скласти звіт із цілого життя, з кожної гадки, і з кожного слова, і з кожного діла. Те, що сьогодні ще закрите, буде виявлене, суджене. Що ж тоді зможете сказати на своє оправдання? Страшний Суддя при- гадає Вам усі Божі дари, за які Ви були так невдячними, і Божі закони, якими Ви погордили, і Божу благодать, яку Ви змарнували. Пригадає Вам кожний гріх зокрема і кожну обставину гріха, й не будете мати, чим боронитися і чим оправдатися. Сьогодні ще можете припасти до ніг Спасителя Ісуса Христа і благати Його о милосердя. Сьогодні ще маєте в небі найліпшу Матір, що готова за Вами вставлятися і випросити Вам прощення. Зверніться до Неї, до Пречистої Матері, нашої Неньки, і просіть Її, нехай за Вами вставиться. Сьогодні ще можете приступити з довір’ям до престола ласки, щоб одержати милосердя і знайти благодать для угодної помочі (Євр. 4, 16). Сьогодні ще Бог, милосердний Батько, кличе Вас до Себе — «Доброта Божа веде Вас до покаяння» (Рим. 2, 5) 1. Сьогодні милосердний Отець готов Тебе, бідний грішнику, прийняти як Свою дитину, як блудного сина, як тільки у серці собі скажеш: «Поверну до Батька і щирою сповіддю навернуся на праву дорогу Божих дітей». Не будь же твердим і закаменілим. Пам’ятай, що множенням гріхів і відкладанням покаяння на завтрішню днину «збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога, котрий заплатить кожному по його ділам» (Там же) 2. Скористай же з нагоди великої сповіді, прибігай до того суду милосердя, яким є св[ята] Сповідь, сам себе оскаржуй, признавайся до всіх гріхів, поправляй, якщо потреба, і давні сповіді життя, якщо ти коли у сповіді не признавався до гріхів і ті гріхи затаював, якщо колись ти допустився святокрадської сповіді, святокрадсько, бо без Божої благодаті, приступив до св[ятого] Причастя, повторюй усі сповіді, хоч би з цілого життя; а вже конечно — від останньої доброї сповіді. Оскаржуйся не тільки з гріхів, яких ти допустився і затаїв у сповіді, сповідайся і з тих гріхів, що ти їх визнав у сповіді, коли сповідь не була добра, а сповідайся й зі самої сповіді й зі св[ятого] Причастя, бо святокрадська сповідь і таке ж св[яте] Причастя — це найтяжчий гріх, якого може допуститися християнин, бо в тих гріхах допче Божу благодать, допче Найсвятіші Таїнства, установлені Ісусом Христом для спасення людей. А якщо не чуєшся на силі відразу добре сповідатися, довгими й покірними молитвами випрошуй покірно потрібної благодаті з неба. По сто, по тисячу разів повторюй ту святу молитву, що нам її батьки передали, — називаючи її Ісусовою молитвою і приписуючи її повторювати повними сотнями: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних!»

ДОКУМЕНТ № 47

1936 р., лютого 22, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних на Великий піст і Молитва пожертвування себе Богові за грішників

Для поглиблення

Пс. 94; Пс 96; Пс 97; Пс. 98; Втор. 30,1–20; Суд. 5; Лк. 16,19–31; Мт. 7,12–14; Мт. 22,34–40; Рим. 13,8–10; 1 Кор. 3,10–17; 1 Кор. 12,12–13,13; Як. 5,1–11