Матеріали для проповідей у Рік Божого милосердя
«Змилуйся надо мною грішним». Прохання покірного
Неділя митаря і фарисея (Лк. 18,10–14)
Євангеліє
10 «Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий — митар. 11 Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12 Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13 А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! 14 Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений.» (Лк. 18,10–15).
Апостол
10 Ти ж слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності, 11 у переслідуваннях, у стражданнях, які були спіткали мене в Антіохії, в Іконії та в Лістрі. Яких то переслідувань не переніс я на собі! А від усіх Господь мене визволив! 12 Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані. 13 А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені. 14 Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився, 15 і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння. (2 Тим. 3,10–15)
Проповідь на Неділю про митаря і фарисея
Минулої неділі Церква ставила перед нами приклад Закхея — багатого начальника митарів, бажання якого побачити Ісуса було сильніше за його низький зріст і надвисокі статки. Саме тому, що він бажав бачити Ісуса, його побачив сам Ісус. І погляд Ісуса відкрив справжню суть цього начальника низького росту: він — син Авраама, на дім якого зійшло спасіння. Можна сказати, що основним навчанням Євангелія про Закхея є саме це бажання бачити Ісуса, бажання, яке Церква хоче пробудити в нас, щоб ми не зважали ні на нашу фізичну і духовну неміч, ані на наш соціальний статус чи багатства, а відважилися побігти наперед, щоб побачити Ісуса. А насправді, щоб бути «баченим» Ісусом і огорнутим його милосердям.
Сьогоднішнє Євангеліє подає нам притчу, яка сама в собі — як літературний жанр — містить завжди щось недоказане і саме тому закликає читача, щоб він був не тільки пасивним слухачем, але і оповідачем — Євангелія спасіння. Того Євангелія, яке передусім звернене до нього самого — до мене, що читаю чи слухаю — щоб могти іншим розповісти про те спасіння, учасником якого зробив мене Бог. Тому й кажуть, що притча — наче дзеркало, у якому відображається той, хто її переповідає. Але пригадаймо й досить різкі слова Ісуса, який каже, що «тим же, що осторонь, усе дається у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, слухаючи, не розуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилося (Мр. 4,11–12). Отже, не будьмо осторонь, не будьмо тими, хто слухає, але не чує, не чує, що притча говорить до них і про них. Натомість, прислухаймося до слів Євангелія, яке закликає нас до щирого каяття і смирення, щоб могти прийняти Боже милосердя і спасіння.
Сьогоднішню притчу про митаря і фарисея ми всі, напевно, дуже добре знаємо. Можливо, навіть настільки добре, що не потрібно її ані переповідати, а ані пояснювати. Зрештою, що в ній неясного, незрозумілого? У самій притчі — нічого. А насправді дуже легко дивитися і не бачити, слухати і не чути із страшними наслідками не навернутися і не зазнати Божого милосердя.
Отже, притча ясна і зрозуміла. Можливо навіть досить легко визначити її персонажів. Зокрема, коли йдеться про те, щоб побачити чи у фарисеї, чи у митарі когось іншого. Тим не менше, треба пам’ятати, що між цими двома персонажами притчі є присутній завжди ще один третій, а саме читач, слухач, тобто я. Євангелія застосовують цю техніку дуже часто, коли ми, як читачі, утворюємо третю постать, яка повинна ідентифікуватися з постатями, які є у притчі (згадаймо собі хіба що притчу про Блудного сина, про яку будемо говорити наступної неділі. У ній читач повинен пізнати себе як у молодшому сині, який покинув батьківський дім, так і в старшому, який був покликаний батьком прийняти свого молодшого брата).
Власне притча про митаря і фарисея в дуже наочний спосіб показує, як легко можна оминути її значення й перекрутити Ісусові слова. Навіть не кажучи, а тільки подумавши: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий як той фарисей»… Смертельний трюк. Подвійне сальто без захисної сітки. Адже ми не хочемо себе побачити у цьому фарисеї, описаному в такий жорстокий спосіб, але також не дуже хочемо побачити себе і в цьому митареві: я ж не митар! я ж не публічний грішник! То ким я є? І чи моя молитва буде вислухана, і я повернуся додому виправданий, або, натомість, сам відкину Боже милосердя?
Оскільки існують два типи людей, що живуть у кожному з нас, то існують і два типи молитви, які показують наше ставлення до Бога і до ближніх. З одного боку маємо молитву тих, які покладаються тільки на себе самих, почуваючись «праведними» (вони моляться, дотримуються заповідей, ходять до храму, сповідаються…). Але це ніщо інше як гріх гордості, бо вірити по-справжньому завжди означає довіряти, покладатися на іншого. Насправді їм Бог потрібен тільки для того, щоб їх похвалити, а інших вони, зрештою, вважають нічим, залишком, сміттям, без жодної вартості. Фарисей думає, що він заслуговує на Божу любов і на вічне життя, але тим самим зраджується, бо зізнається в тому, за кого Він уважає Бога: кимось хто продає себе і чию любов можна купити. Це не тільки «помилкове уявлення про Бога», це справжня неповага, презирство, богохульство: вважати Бога таким, якого можна купити.
З іншого боку бачимо молитву митаря. Він навіть не сміє звести своїх очей до неба, подивитися у напрямку Бога. Вже не кажучи про те, що міг чимось похизуватися перед Богом. Все, що він може сказати — це просити Божого милосердя для себе грішного. Але саме цим, на відміну від фарисея, він наче «дозволяє» Богові проявити своє справжнє обличчя Бога милосердя і прощення.
Як фарисей, так і митар — обидва вони моляться. Ту саму річ — молитву — можна зробити двома різними способами: один — правильний, а інший — хибний. Отже, якщо я молюся, це ще не означає, що роблю щось добре: бо можна молитися і неправильно.
Євангелією розповідає, що фарисей, молячись, , стоїть прямо, на ногах (зрештою так, як нас вчили). Отже, він молиться, випроставшись перед Богом. Наш переклад каже, що він молився «у собі», або «про себе», що можна зрозуміти як «молився тихо». Грецький оригінал подає дуже відмінний образ: «стояв перед собою, молячись». Іншими словами, фарисей не молиться ані до Бога, ані перед Богом, але перед своїм «я». Очевидно, що Бог йому потрібен, щоб могти похвалити його і оцінити наскільки він добрий. Навіть перші слова його молитви ніби й звучать правильно, бо він каже: «дякую Тобі, Боже», тобто починає від подяки. Але за що він дякує? За те, ким він НЕ є! Тобто дякує за ніщо. «Я є» — це Боже ім’я, а фарисей дякує Богові за те, ким він «не є». І продовжує: «таким, як інші люди, — грабіжники, неправедні, перелюбці».
А насправді фарисей не помічає, що це все є і його гріхи. Він також грабіжник, і то краде у Бога, адже користується Божими дарами, щоб нехтувати ближніми. Це величезний гріх: вживати Божі дари, щоб зневажати інших і вихваляти себе. Крім того, фарисей ще й несправедливий! Справедливість означає відповідність до Божої волі, а Божою волею є любити Бога і любити ближніх. А що робить фарисей? Любить себе і відкидає ближнього. Інші так, — можуть вчинити якийсь несправедливий вчинок, але наш фарисей — це справжнє втілення несправедливості!
Перелюбник — це чоловік/жінка, що зраджує своєму чоловікові чи дружині з іншою особою. Але ми вже бачили, що фарисей трактує Бога як такого, якого можна купити, і разом з Ним — Його любов. Замість того, щоб любити Бога, він бажає Йому заплатити, і то через любов до власного «я». Він хотів би заплатити Богові, щоб отримати ще більші дари і ласки від Нього, бо він просто закоханий у самого себе. Цей гріх «перелюбства» полягає в тому, що ми часто створюємо собі фальшивий образ Бога, згідно з яким Бога потрібно постійно задобрювати дарами, треба ходити для Нього до храму, молитися (ну, щоб він не злився, або щоб дав нам те, що хочемо), потрібно тримати Його на певній дистанції. Зрештою дуже часто ми своїми молитвами, своїми набожностями, своїми релігійними практиками, радше намагаємося відгородитися від Бога, аніж впустити Його в наше життя. Ніби не Бог нас спасає, а нам потрібно спасатися від Бога.
Але любов не можна заслужити. Любов — це ласка, це дар. Так, ми робимо добрі діла, але не для того, щоб заслужити собі на любов, а навпаки. Бо нас люблять і ми самі спроможні любити і чинити добро.
На цьому, однак, опис фарисея не закінчується. Виявляється, що він не тільки праведник, а просто «супер-праведник»! Якщо закон зобов’язує постити один день в рік, то він постить двічі на тиждень; якщо закон наказує платити податок не купцеві, а продавцю, то наш фарисей настільки побожний, що готовий платити податки за всіх олігархів! Та незважаючи на всі ті пости, він настільки повний собою(навіть у фізичному сенсі: товстий), що через свою праведність, він не увійде у Боже Царство через вузькі двері. Але якщо він такий праведний, то чому він постить? Щоб спокутувати гріхи інших! Грабіжників, несправедливих, перелюбників… Колоди ж у власному оці не бачить. Він постить, бо інші не постять, бо інші грішні. Він готовий навіть придумати для себе нові приписи і заповіді, а відтак постити і спокутувати за них, тому що інші їх не дотримуються. Правдивий піст, якого Бог вимагає, це не зміна дієти, ані не повна відмова від якихось страв, а не їсти свого ближнього, розділити з ним свій хліб, присвятити йому свій час…
А митар не смів навіть звести своїх очей до неба. Він не судить інших, тому що дуже добре знає самого себе, знає яким грішним він є. Хто знає себе, хто знає свої гріхи, той не осуджує інших! І не хвалиться перед Богом своїми ділами, а просить Бога проявити свої діла на ньому, просить Бога бути Богом, бути Милосердним. Тому і повернеться виправданий до свого дому, до дому, на який зійшло спасіння, до дому Отця.
Сьогоднішнє Євангеліє не закликає нас НЕ бути такими, як інші — чи то фарисеєм, чи то навіть митарем. А радше, закликає нас зрозуміти часту двозначність нашого ставлення до Бога, коли Його дари ми сприймаємо як наші заслуги, а нашими вчинками бажаємо Його підкупити. Визнаймо перед Богом (а не перед собою), що ми грішні, і приходимо до Нього з порожніми руками, потребуємо Його милосердя. Дозвольмо Богові бути Богом у нашому житті, дозвольмо Йому звершувати Його великі діла милосердя.
Псалтир
Псалом 15
Господи, хто перебуватиме в твоїм наметі? Хто житиме на твоїй святій горі? 2 Той, хто невинний ходить і чинить справедливість і правду говорить від серця; 3 той, хто не осуджує язиком, хто ближньому не коїть лиха, хто ганьби не кидає на сусіда, 4 хто нечесного за ніщо вважає, а тих, що Господа бояться, поважає; 5 хто присягає, навіть собі на шкоду, та не зміняє; хто гроші свої не дає на лихву і на безвинного підкупу не приймає. Хто отак чинить, не захитається повіки.
Літургійні тексти
«Відчини мені двері покаяння, Життєдавче, * − молиться зранку дух мій у святім твоїм храмі, * бо вся моя тілесна храмина осквернена;* але ти, Щедрий, очисти мене своєю ласкавою милістю.»
Утреня, після Пс. 50. Слава.
«Слава (г. 8): Господи, ти осудив фарисея, * що виправдував себе добрими ділами, * а виправдав смиренного митаря, * що зітханнями благав очищення, * бо ти не зважаєш на високодумні помисли* і не погорджуєш скрушеними серцями. * Тому і ми в смиренні* припадаємо до тебе, що страждав за нас: * Дай нам прощення і велику милість.»
Утреня, Стихири на Псальмі похвальнім, Слава.
Святоотцівська спадщина
1. Бо саме Ти сотворив явною непохитну вічну структуру світу через діяння. Ти, Господи, сотворив всесвіт, вірний в усіх поколіннях, справедливий у вироках, подиву гідний у силі й могутності, мудрий у творенні, розсудливий в утвердженні того, що приходить у буття, добрий у видимому світі й милостивий до тих, хто довіряє Тобі. О, милосердний і співчутливий, прости нам беззаконня наші, несправедливості, помилки та прогрішення. 2. Не зважай на кожен гріх рабів Твоїх і синів, але очисти нас очищенням Твоєї правди і скеруй кроки наші, щоб ми ходили у святості серця й чинили діла, які добрі та гідні перед Тобою і перед нашими старійшинами. 3. Так, Господи, об’яви лик Свій на нас для добрих діл у мирі, щоб ми були захищені Твоєю могутньою рукою і врятовані від усякого гріха правицею Твоєю вишньою, і спаси нас від тих, які несправедливо нас ненавидять. 4. Дай однодумність і мир нам і всім, які населяють землю, так, як Ти дав нашим батькам, коли вони побожно взивали до Тебе у вірі і правді, навчи нас прислухатися до Твого всемогутнього й всечесного Імені, до старійшин і провідників наших на землі.
Климент Римський, Перше Послання до Коринтян, LX / перекл. Дз. Коваль, Г. Корпало, М. Корпало, О. Рибак, О. Щурик // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 100–101.
Митрополит Андрей
А св[ятий] Ап[остол] Йоан ось як передає слова Христа: «Як Отець післав Мене, і Я вас посилаю». Сказавши це, Він дунув і говорив до них: «Прийміть Духа св[ятого], — кому ви гріхи простите, то простяться їм, а кому ви задержите — то задержаться» (Йо. 20, 21–23). Очевидна річ, що таку владу дав Христос Апостолам на те, щоб вони її передали своїм ученикам і наслідникам; дав їм для Церкви і через них дав Церкві. Ми тому й віримо та визнаємо, що Христова Церква має від Бога-Христа владу відпускати всі гріхи. Ми віримо, що нема такого гріха, якого би Христова Церква не могла відпустити. А щоби св[ята] Церква могла уживати тої влади через своїх слуг, щоб могла судити гріхи людей, треба конечно, щоб грішник сповідався зі своїх гріхів, себто щоб сам себе оскаржував із приводу їх перед тим судом Церкви, яким є Таїнство св[ятого] Покаяння. І яке ж справедливе те жадання Христа! Для відпущення гріха жадає Христос, аби сам грішник осудив той гріх, бо хто сповідається, осуджує своє власне поступування, признається, що воно грішне, робить так, як митар, що перед Богом упокорявся. А що такий у християнстві закон, що хто упокоряється, той буде піднесений, то грішник, упокоряючися признанням до вини, є піднесений прощенням. Коли сам себе осуджує, коли за гріхи жалує та до них признається, тоді за- слугує, щоби Всевишній простив йому в небі так, як Церква через свого священика прощає йому на землі.
ДОКУМЕНТ № 44
1943 р., лютого 14, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та народу Поклик до покаяння
Для поглиблення
Пс. 14; Сир. 35,11–24; 1 Сам. 2,1–10; Лк. 1,45–55; 1 Кор. 4,7; Рм. 3,9–23
|
