Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости,

владолюбства й пустослів’я віджени від мене. Доземний поклін.

Дух же доброчесности і смиренномудрія, терпіння й любови даруй мені,

недостойному рабові Твоєму (недостойній рабі Твоїй). Доземний поклін.

Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення

і не осуджувати брата мого,

бо ти благословен єси на віки віків. Амінь. Доземний поклін.

Після цього 12 малих поклонів, молячись:

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

Відтак: Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости,

владолюб­ства й пустослів’я віджени від мене.

Дух же доброчесности і смиренномудрія, тер­піння й любови даруй мені, недостойному рабові Твоєму (недостойній рабі Твоїй).

Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо ти благословен єси на віки віків. Амінь.

Доземний поклін.

На перший погляд, Єфремова молитва виглядає надто простою, щоб вважати чотири слова за найсуттєвіші для християнського подвизання в пості. Адже є поважніші гріхи, яких треба позбутись і присвятити піст і молитву. Так думають ті, котрі тільки стають на дорогу до Бога, знайомляться з Ним. Натомість той, хто вже розкаявсь у явних грішних учинках, бажає присвятити благодатний час посту на оздоровлення й ріст свого духовного мислення, власне ця молитва здатна нас заглибити в серце і відродити до життя в Святому Дусі.

Найперше в молитві вживаємо "віджени від мене", тобто: оборони, захисти, спаси, допоможи... Від чого? - питаємось. Св. Єфрем показує грішний стан людини в чотирьох проявах:

   1. Дух млявості, або його ще перекладають за церковно-слов'янською "униніє", як лінивство, занепад духом, загальне знеохочення і зневіра, розпач, опускаються руки, настає збайдужіння. Євагрій Понтійський переконаний, що цей стан є "найнебезпечнішим демоном", бо збайдужіла й зламана людина нездатна йому протистояти. У такому стані проглядається цинізм, який на всі добрі ініціативи й починання відповідає: для чого?

Якщо вчасно не похопитись, не зібратися з силами і не повірити, тоді людина просто замикається в своєму "пекельному стані", або заглушує його роботою, гонитвою за грішми, алкоголем та ін. Все одно цей стан повертатиметься у вільний час, коли людина залишається наодинці з собою. І тому, молячись "дух млявості віджени від мене", ми не ховаємось від того, що може надійти, а заздалегідь приготовляємось на боротьбу з ним.

   2. Дух недбайливості   від церковно-слов'янського "небреженіє" означає також пустоту, непевність. Сучасний світ так "дбає" за нас різними винаходами, а ми за майбутнє дітей, що часу на все не вистачає. І ось приходить момент, коли ми оглядаємось навкруг себе, а за нами духовна пустка, бо ми не мали часу на вищу вартість. Можливо, й від того так поспішаємо, аби заглушити чимось внутрішню пустку? Але ж задля чого? Квартира, освіта, кар'єра... потрібне, але не за рахунок спустошення нашої душі, бо немилим виглядатиме красивий дім, освіта дитини, успіхи в праці, якщо душа наша не матиме спокою й не могтимемо розкаятись...

3.   Духом владолюбства в його прямому значенні, як бажання кимось керувати, не так уже й багато людей обтяжені. У молитві владолюбство означає радше внутрішнє ставлення до іншої людини з погляду моєї користі, моїх інтересів. Хоча видається дещо дивним, але власне лінивство, нудьга! пустота, знеохочення наповнюють наше життя бажанням панувати над іншими.

4.      Дух... пустослів'я віджени від мене. Живемо в епоху, коли слова стають порожніми й забирають свободу людини. Світ перенасичений рекламою. Засоби масової інформації цілеспрямовано забивають наші голови чужими ідеями, змушують нас думати запрограмовано, переконують у своїй правоті і безальтернативності вибору. Чого варта лише реклама зі змістом, мовляв, купуйте жувальну гумку... і вона дасть вам райську насолоду! Можна без перебільшення сказати що світ захворів, отруєний пустослів'ям, яке в кінцевому рахунку є обманом, а батьком брехні є диявол (пор. Йо. 8,44). Тому св. Павло повчає, що "лихі розмови псують добрі звичаї" (1 Кор. 15,33), а св. Єфрем наказує: "Треба уникати пустих розмов і не спілкуватися з тими, які не мають страху Божого, бо нічого корисного вони не говорять, нічого не роблять для Господа, не бесідують ані про чесноти, ані про побожність, ані про чистоту. Розмови їхні - "смертельна пастка", порада їхня - "безодня адова", зібрання їхнє - "погибель для душі".

Християнство вважає слово за високий божественний дар. Сам Бог --- Слово. Тому слово має силу творити красу, гармонію, культуру, в іншому застосуванні слово може отруїти душу, наповнюючи її підозрою, заздрістю, страхом, злобою. "За кожне пусте слово дасте відповідь" і "від слів твоїх виправдаєшся і... будеш осуджений", - застерігає Христос. Кожен з нас дорого заплатив, щоб "зле  слово", яке отруїло наше життя, ніколи не було сказане. З очищення й відновлення слова в його правдивому значенні розпочинається очищення й відродження нашого життя.

Великопосна молитва робить нас свідомими, що тільки з Божою допомогою "Господи і владико життя мого" ми можемо позбутися млявості й лінивства, пустоти, владолюбства й пустослів'я. Надалі молитва показує, за що боротись у пості, щоб з Христовим воскресінням піднятися і нам з колін після покаяння.

1.   "Дух же доброчесності… даруй мені...". Наша церковно-слов'янська мова на означення цього слова має гарний термін: "ціломудріє", як мудрість цілісності. Знаємо, що гармонійній цілісності протиставиться розпад, розкол, відокремлення... Таке відбувається в нашій душі, коли життя не співпадає з совістю, коли грішимо. Цілісність і є тою чеснотою, яка привертає внутрішню гармонію душі і тіла, на противагу пустоті і млявості.

2.   Подай смиренномудрості, - просимо далі у молитві. Знову ж таки це слово складається з двох - смиренність (покора) і мудрість. Багато людей неправильно вважають, що покора означає приниження, беззахисність, рабство. Така думка нічого не має спільного зі справжнім смиренням, яке Христос проповідував своїм життям: "Навчіть від мене, бо я лагідний і сумирний серцем" (Мт. 11,29). Стоячи перед Пилатом, Христос - не на свою користь - йому пригадує: "Не мав би ти наді мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори" (Йо. 19,11). Не від боязні й страху він сказав правду Пилату. Християнська покора - це свідчення правди і, в першу чергу, правди про себе самого. Правда ж ніколи не понижує ані применшує, а возносить і очищує.

Смирення - це знання "свого місця" в середовищі, знання своїх реальних можливостей (причому не занижуючи і не завищуючи), це мужнє прийняття себе зі своїми здібностями й похибками. Тому смиренній людині прислуговує мудрість. Хто вихваляється, той не задовольняється своїм реальними навиками, тому потребує самореклами, аби бути переоціненим. Святий Єфрем переконаний, що "без смиренності марні всякі подвиги, всяка стриманість, всякий послух, всяка убогість, всяка всяченість”.

3.  Дух терпіння – це не брак бажання боротись і не бажання принижуватись. Це - віра, довіра й любов. Це не "махнути рукою”, мовляв, з нього вже нічого не вийде. Як Бог від нас не відмахується рукою після численних наших зневаг в його адресу, так терпелива людина вміє чекати, надіється до останнього. Завдяки довготерпеливості зцілюється віра, бережуться сім’ї. Скільки б людина не падала, Христос вчить нас вірити в можливість піднятись, повернутися до світлого буття. Терпеливість – це не пасивність до зла, це віра в можливість виправлення. І нарешті, терпіння – це віра в добро.

4. Дух любові – це кінцевий акорд молитви. У цім дарі міститься як невидимий двигун нашого життя, так і його мета. Любов’ю все  живе – без неї все помирає. Св. Павло переконаний що «любов – довготерпелива, лагідна, не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не мине» (пор.  1 Кор. 13, 4-8).

5. Кінцеве прохання Єфремової молитви – "дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого”. Святі отці любили повторювати, що людина, яка побачила свої гріхи, є вищою від того,  хто мав видіння ангелів.

Навіть для тих, хто практикуватиме покутну молитву, існує ще одна небезпека – гордість. Вона є джерелом зла. Часто чуємо застереження що ті, які знають про покору, терпіння, доброчесність, любов, часто ними прикриваються словесно. Отож коли "бачимо наші прогрішення” і "не осуджуємо інших”, тобто коли смирення, доброчесність, терпіння й любов зійдуть на нас і творять одну цілісність, головний наш ворог – гордість – буде знищений.

  о. Василь Поточняк