Ведучи мову про народження Христа, нерідко проповідники чи й звичайні вірні вживають вислів: «Важливо, щоб Бог народився в серці». Цікаво, що про народження Христа в серці людини не в алегоричний спосіб, а як реальність, говорило багато церковних авторів перших століть християнства. Так вперше цю ідею ми зустрічаємо в Листі Варнави, одному із християнських творів кін. І – поч.. ІІ ст.. Тут зауважується зародження думки про народження Христа в серці людини. За мешкання Спасителя в ньому пов’язане із Таїнством Хрещення. В ньому, на думку автора твору, наші душі приймають новий образ, стають «душами (малих) дітей». Така транс інформація душі стається тому, що серці людини оселяється Воплочене Слово.

Така думка про душі малих дітей може видатися для нас доволі дивною, але виглядає, що вона відображає спосіб мислення ранніх християн, котрі прагнули сповнити один із заповітів Ісуса Христа – бути як діти. Досвід духовного життя перших послідовників Господа їм підказував, що той, хто на Нього надіється, переймає спосіб мислення малої дитини, яка ні про що  не турбується та уповає повністю на своїх батьків. Людина, в серці котрої народився Христос, стає простішою у своїх думках, у своєму ставленні до світу, вона свої претензії «бути поважним» відсуває на другий план, бо це,власне не Христовий спосіб мислення. А якщо Христос в серці народився, то людина починає мислити як і Він, котрий «їв і пив з грішниками».

Коли ми подивимося на життя святих, то  зауважимо, що багато з них відрізнялося простотою мислення та поведінки, бо вони через прийняття способу мислення Христа вміли уникнути небезпеки більшості людських слабкостей, до яких ми часто ставимося поблажливо.

Напевне, в нашому житті ми не раз мали щастя зустрічати людей, які самі по собі досягнули висот чи майстерності у справі, якою займаються (знаний професор, громадський діяч тощо), і водночас залишилися простими і людяними у спілкуванні. Це, по суті, проявлення риси засвоєння Христової благодаті.

Разом з тим, ми, на жаль, відчуваємо й «складність» у спілкуванні з тими, які мають «горе від розуму». Це, по суті, брак простоти, що випливає із недостатності щирого спілкування з Богом.

Тому й свято Різдва Христового наштовхує нас на роздум про народження Христа в серці, яке таким зрозумілим було для перших християн та їх послідовників, і зовсім не було якоюсь алегорією, гарною урочистою фразою, чи, скажемо відверто, лозунгом. Це була реальність,яку особа досвідчувала хоча б через помітне спрощення свого мислення та світосприйняття. Тому, видається, що перші християни в містичний спосіб святкували народження Христа не тільки раз на рік, а щоразу – коли їх мислення змінювалося. А раз на рік – це вже був підсумок тих багатьох сокровенних народжень, про які знала лише сама особа та Бог.  

о. Степан УГРИН, духівник ДДС.

Релігійно-суспільний часопис «Слово»  Дрогобицької духовної семінарії

№ 4 (60) грудень 2014 – лютий 2015