У ніч з 21 на 22 листопада 2014 року, в знак пам’яті Майдану, Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ та прочанська молодь спільноти "Самбір-Зарваниця" організували цілонічні чування у місті Дрогобичі, в храмі Пресвятої Трійці.

«Нехай направиться молитва моя, як кадило перед Тобою, підношення рук моїх, жертва вечірняя…» - співаємо у одному із псалмів, що входить до чину вечірні, якою розпочалась зустріч. Саме з цими словами в ту ніч перебували з молитвою люди, яким не байдуже наше минуле, сьогодні і завтра. Кожен прийшов зі своїм світоглядом, своєю думкою та одночасно своєю ціллю, яка доповнювалась один одним, бо  «в нас єдина мета  – Україна свята». Опісля вечірні, всі, запаливши лампадки, єдино вирушили до Площі Ринок, де у місті рік тому відбувався Майдан. Там відслужили панахиду за убієнних під час революції. Свічки, що жевріли в руках кожного, а згодом були викладені у формі хреста, символізували любов, тепло, вічний вогонь у серці та пам’ять про тих, хто не побоявся віддати своє життя за нас.

Чування супроводжувались чудовими піснями та роздумами, що закликали ще раз, і ще раз повернутися в ту мить, коли здавалося, що ось-ось і прийде крах усім нашим старанням, бажанням, намірам. Але поринавши у молитву всі знову розуміли, що на все Воля Божа і Він веде нас.

Піднесено помолились Акафіст до Архистратига Михаїла в якому черпали як духовних, так і фізичних сил. Наші духівники, о. Антон Борис та о. Богдан Лехович, виголосили Богом натхненні проповіді, які привели нас від журби до вдячності Богові за те, що відбулося і відбувається надалі, бо Бог таки благословив нас цим і захотів щоб ми стали іншими, новими християнами саме в такий спосіб.

«Для перепрошення за наші гріхи і гріхи цілого світу» смиренно молились вервицю до Божого Милосердя в якій відкрили для себе те Таїнство, що дарує Господь кожному у його особливий спосіб.

Цікавою та родинною була праця в групах, де роздумували над питаннями гідності та Божого об’явлення у своєму житті. Чуючи щирі та прості свідчення ближніх, хотілось йти в світ і дякувати Богові за Його ласки та щедроти.

«Поцілунок миру» – саме так називається жест любові ближнього яким всі віталися, кажучи: «Дякую! Вибач! Помолися!». В цей момент найбільше  відчувалися братерська підтримка, повага, потреба та вдячність.

Закінчились чування Святою Літургією, якою дякували та просили у Господа не боятися «життя віддати за друзів своїх».

Марта Крайчик, Дрогобич