До 120 роковин від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого.

Двадцять років тому газета "Нова Зоря" опублікувала інтерв'ю з ісповідником віри св.пам'яті Владикою Павлом Василиком, у якому Преосв. Павло розповів про свої роки ув'язнення разом зі слугою Божим Патріархом Йосипом Сліпим. Ці унікальні свідчення вартують того, щоб їх знову оживити в пам’яті, особливо у 120-ті роковини від дня народження Блаженішого Йосифа - князя Церкви і святоча українського народу.

Вісімнадцять довгих років він карався у сибірських і мордовських таборах, зазнавав нелюдських знущань і принижень, диявольських спокус з боку більшовицької влади, але ні на мить не завагався у Євагнельських Правдах, зберігаючи незламну вірність рідній Греко-Католицькій Церкві та Апостольському престолу. В останні роки свого ув 'язнення Блаженіший Йосиф не був одинокий. Його ношу розділили товариші по нещастю - греко-католицькі священики. Був серед них і о. Павло Василик Редакція звернулась до Високопреосвященного Павла з проханням розповісти про ті страшні часи, про постать Митрополита Йосифа та епізоди з його табірного життя.

1960 року, перебуваючи у другому ув'язненні (вперше я був ув'язнений 1947 року) в мордовських таборах, я зустрівся з нашим Блаженішим Патріархом Йосифом Сліпим. Про те, що має прибути Блаженіший Йосиф ми зали заздалегідь. Вістка ця блискавкою облетіла увесь табір, і всі з нетерпінням чекали прибуття великого в'язня. Така пильна увага мешканців табору до постаті нашого Владики не була випадковою. Річ у тім, що всі ув'язнені були віруючими людьми, хоч і належали до різних релігійних конфесій: каральні органи створили для нас окремий табір.

Митрополит Йосиф прибув до нас одного серпневого дня, якраз перед вечором. ми, близько 50-ти греко-католицьких священиків, вийшли йому назустріч. У нашому оточенні з мішком-наплечником Блаженіший переступив поріг табору.

З перших хвилин він справив велике позитивне врадення на в'язнів. Незважаючи на поважний вік, Блаженіший мав гарну струнку поставу, але найголовніше - обличчя його не було пригніченим. У його характері відчувалася тверда воля і впевненість у своїй правоті. Ми зрозуміли, що перед нами людина, яка знає за що терпить, усдомлює ціну свого терпіння. Його погляди не обмежувалися рамками табору, а душа линула далеко за колючий дріт, до свого знедоленого народу.

З прибуттям Владики у таборі почалося нове життя. Зовні нічого не змінилося (ті ж самі порядки, праця, харчування) але настрій був зовсім іншим: з нами був Глава нашої Церкви, з яким ми спілкувалися щодня.,Блажкеніший влаштовував час від часу душпастирські конференції, пізніше налагодиа академічні викладию Він хотів нас збагатити наукою і практично. То була людина глибинної мудрості: він був науковцем, пастирем, проповідником. Часи перебування у таборі з Блаженішим я вважаю найкращими днями у свому житті, хоч для мене табір був не місцем кари, а місцем особливої Божої ласки.

Митрополит Йосиф випитував нас усіх про долю Церкви, цікавився, як там на волі і все записував. Він писав історію нашої Церкви. Траплялося, що під час щотижневого трусу в нього ці записи забирали, але Влвдика, з подиву гідним терпінням, відновлював написане, підкреслюючи цим самим свою смиренну жертвенність і велику працьовитість. Блаженіший Йосиф Сліпий розповідав нам, священикам, про те, як його часто викликали на допити, пропонували не тільки Київську Митрополію, але навіть Московський патріархат: "Я не міг собі цього навіть в думці припустити, - часто повторював Блаженіший, - а вони мені таке пропонували. Мене це ображало".

З життя і діяльності Блаженішого Патріарха Йоситфа видно, що він був Богом післаний для нашої Церкви і народу. Не треба чекати канонізації - він уже святий, бо доказав своє повне і глибоке визнання віри. Особлива ласка Божа піклувалася, щоб він витримав усі поневіряння й злигодні: вісімнадцять років терпів, страждав, умирав фізично серед холоду, голоду та важкої роботи, але не зламався а, навпаки, підтримував на дусі інших, подавав їм приклад. До Владики приходили євреї, росіяни, німці, поляки, литовці - люди різних віровизнань, і для кожного було слово потіхи, радості, повчання. Він усім був батьком.