«Ми не можемо ніколи сказати на якусь велику кривду, що нічого не сталося, сталося, але це означає, що нам є що прощати», - говорить о. Олег Чупа, референт у справах мігрантів та іммігрантів Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У переддень Великого посту у приміщенні Центру душпастирства молоді відбулася молитовна зустріч.  Учасники розважали над темою «Прощення».

У своїй катехизі священик зосередив увагу на прощенні, яке, за його словами, часто є хибно тлумачене людьми і щодо якого нерідко виникають різні запитання. Передусім зупинився на тому, що  прощення є необхідним, але на помилку, яку вчинила людина, їй треба вказати.

За словами священика, прощення не стосується наших кривдників, «прощення, насамперед, потрібно нашій душі», – говорить о. Олег і додає, що «це добре, коли кривдник просить пробачення, бо означає, що він теж духовно почав зцілюватися, але це не є необхідною умовою нашого прощення», – зауважує священик і закликає відпускати образу їз серця.

Наголошує, що позиція людини: «Я ніколи не прощу тебе» насамперед руйнує саму людину. «Простити, – за словами духівника, – не слабкість, і тільки слабкі не прощають». Також звертає увагу на важливості визнання у правді того факту, що ми не можемо, не маємо сили часом простити. За словами священика, людина «принаймні приймає у серце правильну думку, що не може цього зробити, і гірше, коли заспокоює себе і не розуміє, в якому стані вона перебуває».

Часом образа для людини стає зручністю. «Одна відчуває, що образила, а інша, що є ображеною, отож, на думку другої, вона знаходиться у «привілейованому становищі», яким може зловживати», – зауважує священик і додає, що так починається моральний шантаж, неправда, в яку людина втягує себе, щоб підгодувати свою гординю. «Ми маємо все робити так, як це робить Бог, як би це непосильно звучало для нас», – наголошує духівник.

На запитання, яке часто ставлять люди: «Як зрозуміти, що я пробачив?», відповідає, що по собі людина має пізнати, як це є, коли вона перебуває в стані образи, яким є її спілкування з кривдником. Відтак заохотив визначити для себе певні орієнтири, по яких маємо в часі зрозуміти, що ми вже людині пробачили. «Зі своїми емоціями і почуттями ми маємо вміти працювати», – говорить священик, звертаючись до спадщини святих отців, які казали: «Якщо ти впав – ти маєш покаятися».

У підсумку звернув увагу на біль, який залишається від образи, і зауважив, що відчуття цього болю, з яким людина часом не може дати собі раду, не завжди може означати, що ми ще маємо образу. «Деякі рани можуть тривати ціле життя», – говорить священик і додає, що важливо є захотіти простити, «сама по собі образа не пройде», – зауважує духівник і наголошує, що сенс у тому, щоб відбудувати відносини, не пам’ятати зла, робити кроки назустріч, молитись за цю людину, не мати бажання помститися.

У підсумку зустрічі присутні у малих групах поділились думками з приводу того, як кожен по-особливому переживає образи і прощення у своєму житті. Відтак відбувся чин прощення і уділення благословення на Великий піст.

Повідомила Іванна Рижан