Блаженніший Любомир Гузар. П'ята реколекційна наука дана в Часі Великого Посту в Архикатедральному Соборі Святого Юра в місті Львові в 2002 році Божому.

Про Страшний суд.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі!

Христос казав, що найбільша заповідь - любити Бога і ближнього. На початку цього тижня ми роздумували більше над першою частиною цієї заповіді: як любити Бога, ким Бог є для нас, як Він нас любить. А сьогодні присвятимо свою увагу - ще більше, ніж учора - любові до ближнього. Основою наших роздумів буде розповідь Ісуса Христа про Страшний суд.

Ми не завжди усвідомлюємо, що Ісус Христос постійно є з нами (у конкретний спосіб присутній у кивоті). Він - тихий, лагідний, довготерпеливий, нікому не нав'язується, чекає на нас. Тому ми немовби недобачаємо Його, не звертаємо на Нього належної уваги. Ісус каже, що наприкінці світу, у слушну хвилину, Він повернеться у славі й величі. Тоді люди, напевно, не зможуть оминути Його своєю увагою. І що ж тоді відбудеться? Чи справді будуть засідати суддя, адвокати, прокурори, будуть давати показання свідки, як це, звичайно, відбувається на суді. (Згідно з наукою наших богословів, ми відразу після смерті стаємо віч-на-віч з Богом і відразу відчуваємо, куди треба іти. Кожний стає суддею для себе.)

Ісус Христос сам пояснює нам , що буде, коли Він повернеться у славі й величі. (Господь вдається до образу пастуха, який жене з поля свою отару і, за ганяючи її в кошару, розділює на „овець” і „козлів”.) Тоді буде вже не суд, а об'явлення, - остаточне об'явлення Бога, яке відкриє нам Його справедливість і милосердя. Ймовірно, що там буде для нас багато несподіванок, бо ми зможемо побачити тих, кого судили, по правиці Господа, серед вибраних, праведників, а тих, кого прославляли — по лівиці. Ісус Христос звертається до праведних: „Увійдіть у небо, увійдіть у рай, приготований Вам з початку світу”. Бути в раю - означає бути з Богом. Господь Бог хотів би, щоб ми всі були біля Нього. Однак не всі на це пристали: ми знаємо про ангелів, з яких почалося пекло. Пекло — це стан, за якого людина зрозуміла Божу велич, красу і відцурались її.

В образі останнього об'явлення, яке ми популярно називаємо Страшним c удом, Ісус Христос показує нам, який легкий Його закон: одягнути нагого, нагодувати голодного, напоїти спраглого, відвідати хворого, відвідати в'язня, прийняти подорожнього. Це ж цілком природно: якщо я бачу перед собою голодну людину і маю кусник хліба, то не треба бути великим святим, а нормальною людиною, щоб поділитися. І кожен з нас, бачачи потребу, зробить це підсвідомо! Ісус Христос не каже: лікуйте хворих, розбивайте в'язниці, випускайте в'язнів. Ні! А тільки закликає відвідати їх! Який легкий закон! Але нагорода і кара — величезні, вічні! Ми навіть не можемо собі вповні уявити, що таке вічність, яка не має меж, яка виходить за межі можливостей нашого розуму і уяви. А Ісус Христос каже до праведних: ідіть, щоб навіки бути з Отцем! Таким чином він каже до решти: прокляті ви, ідіть навіки геть!

Та найбільше нас дивує те, як Ісус Христос представляє цілу програму нашого життя. Ми знаємо, що Предтеча Христа Іван Хреститель говорив до людей - які приходили до нього і запитанням, що їм робити для спасіння, - щоб були справедливі, гідно поводилися зі своїми ближніми. Ісус Христос проповідує те саме і через вищезгаданий образ підкреслює любов до ближнього.

Свята Церква, продовжуючи науку засновника Церкви Ісуса Христа, заохочує нас завжди, а особливо під час посту, до діл милосердя. І ми завжди запитуємо: чому Ісус Христос не склав великого списку усіх заповідей, які є в Старому і Новому Завіті? чому, говорячи про Страшний Суд, Він згадує тільки про діла любові?

Заклик Ісуса Христа до діл милосердя, сказані в сьогоднішній притчі, на перший погляд заперечують думку, яку я висловив під час попередніх реколекцій, що небо, спасіння — це є Божий дар. Насправді тут нема суперечності. Адже Ісус Христос немовби підкреслює, що наші добрі діла не є квитком до неба.

То чому ж Він так наполягає, щоб ми робили добрі діла? Спробую пояснити це на прикладі. Як Вам відомо, в середині XIX століття в Люрді (Франція) сільській дівчинці Бернадетті Субіру об'явилася Пресвята Богородиця. Побачивши гарну паню, дівчина сильно злякалася. Вона розповіла про це своєму парохові. Бернадетта була побожною дівчиною, та парох засумнівався (у таких ситуаціях треба бути обережними). Та пізніше зрозумів, що щось таки є на тому місці, що на нього вказувала дівчина. Він пішов до єпископа і розповів цю історію. Єпископ вирішив перевірити, що то за дівчина. Зібралася комісія, і один із її членів запитав: „Хто є грішником?” Бернадетта відповіла: „Грішником є той, хто любить гріх”. Яка витонченість богословської думки: не той, хто грішить, а той, хто любить гріх!

Ми всі грішимо, але це не означає, що ми всі грішники. Проілюструю це на прикладі. Я люблю свою маму. Але я не можу сказати, що завжди був чемний. Однак тоді, коли усвідомлював свою провину, йшов до мами і перепрошував її. І ніхто не сумнівався, що я її люблю. Коли ми любимо, то не грішимо.

Що означає робити добрі діла ближнім? Це означає сказати Богові: „Я тебе люблю”, -тобто відкрити Йому своє серце. Навіть, якщо хтось із нас вчинив великий гріх, але не змінив свого наміру робити добро, тоді він показує, що любить Бога. Любов — це спільний знаменник усіх заповідей. Тому Ісус Христос підкреслює, що ми повинні виявляти свою любов. А виявити любов до Господа – означає робити добрі діла.

Бог хоче спасіння всіх нас. Немає людини, якої б Господь Бог не любив, не хотів би мати навіки біля себе. Але Він дав нам вільну волю, тому цілком можливо, що людина вибирає гріх як програму свого життя. Це, звичайно, відбувається не раптово: любов до гріха поступово зростає і коли досягає апогею, людина падає. Ми маємо класичний приклад цього падіння в особі апостола Юди. Він зрадив Ісуса не відразу. Спершу Юда був такий, як усі інші апостоли, — порядний чоловік. Однак він почав падати, і ми знаємо, до чого це призвело. Врешті-решт розпач штовхнув його на самознищення.

У світі є багато добрих людей. Та всі вони мають бути пильні, бо якщо вони будуть занадто впевнені в собі, чинитимуть маленькі щоденні гріхи, то поступово котитимуться донизу. Той, хто каже, що з ним такого не станеться, вже ступив на дорогу зла. Тарас Шевченко писав: «Добро найбільше є на світі — це братолюбіє». Цю думку він немовби витягнув зі Святого Письма і дуже гарно, поетично, коротко, але суттєво передав. Чому це найбільше добро? Я вважаю, що дев'яносто відсотків усіх труднощів, які переживають поодинокі люди, сім'ї, громади, цілі народи породжені браком любові до ближнього. Погляньмо на самих себе. Ми українці, - великий народ, маємо багату землю. Та нас чомусь у світі не дуже поважають. Чому? Ми не об'єднані, у нас не панує братолюбіє. Якби ми стали пліч-о-пліч, то були б великою силою. Всі вороги землі бояться одного: любові ближнього. Тому в світі так багато пропаганди, яка має на меті роз'єднати людей. Здавалося б, це часто робиться з добрих намірів. Наведу приклад. Кожен із нас не раз чув палкі промови про любов до України. Які вони мають наслідки? Дуже часто вони призводять до ненависті супроти інших людей. Для того, щоб оцінити якість будь-якої патріотичної промови, досить проаналізувати , чи породжують вони любов. (Часто люди розпинаються про те, як вони люблять Україну, але чомусь не люблять українців.) Якщо після такої блискучої промови ми починаємо когось недолюблювати, підозрювати, судити, ненавидіти, то вона, напевно, не вийшла від Бога. Вона походить від диявола. А слово «диявол», у свою чергу, походить від грецького слова «діабалей», що означає „колотити, мішати, роз'єднувати”.

На світі так багато терпіння, кривди, болю, несправедливості. І ми іноді питаємо: чому Господь Бог це допускає? Можливо, Він чекає, щоб ми зарадили такому станові?

Що ми можемо вже сьогодні зробити? Постараймося своєю професійною діяльністю не тільки заробити гроші, а й послужити ближньому. Постараймося йти вулицею з привітним виразом обличчя. Подумаймо, коли зустрінемо знайому чи незнайому людину, яку приємність можемо їй зробити. Молімося за інших людей. Радіймо, коли хтось зробив щось добре. Маймо час для того, щоб вислухати людину, яку спіткало горе. Підбадьорюймо того, хто старається, а того, що не старається, — підженімо. У цих побажаннях немає нічого надзвичайного. Пригадайте, під час першої чи другої науки я казав, що більшість наших гріхів пов'язані не з тим, що ми зробили щось погане, а з тим, що ми не зробили чогось доброго. Коли ми починаємо турбуватися іншими людьми, коли вбачаємо в них своїх братів і сестер, коли починаємо любити їх, тоді, як читаємо в літературі чи співаємо у піснях, «небо усміхається», Господь дивиться з радістю на свої створіння, - тоді починається наше вічне щастя.