Євангеліє від Івана 12, 1-18 послання до Филип’ян 4, 4-9
З Божою допомогою ми завершили Великий піст. Зараз я не хочу аналізувати, що ми осягнули або не встигли. Сьогодні євангелист Іван показує нам прекрасний момент із останніх днів життя Спасителя – в’їзд Христа до Єрусалиму. Тут хочу, щоб ми розважили над одним: чи є для кожного особисто спокусою оцінити земну славу і багатства перед Божою Любов’ю і Царством Небесним??? Для Ісуса була така спокуса: пошана від людей, всі Його вітали. Але Він вибрав ХРЕСТ!!! Спаситель вибрав образи і терпіння на Голгофі, ніж короткотривалу людську(диявольську) славу.
Отже, в часі Страсного тижня треба вибрати і сказати: Ісусе, я з тобою йду на Голгофу, або відкинути Бога і жити “щасливо”без Ісуса в своєму егоїзмі. Третього шляху жити трохи з Богом, і з гріхом, немає.
Як краще нам підготуватися до зустрічі із Воскреслим Христом радить нам Святіший Папа Римський Франциск: Що ж для християнина означає наслідувати Ісуса на Його дорозі на Голготу? Під час Свого земного життя, Христос розмовляв з усіма, з відомими особистостями і з незнаними, з багатим юнаком і бідною вдовою, з могутніми і слабкими, несучи всім Боже милосердя і прощення, надію та розраду. «Бог не чекав, поки ми підемо за Ним, але Сам вирушив нам назустріч», – наголосив Папа Франциск, додаючи, що Ісус переживав щоденну дійсність простих людей, навіть зазнав зради друга: «У Ньому Бог дав нам впевненість у тому, що Він з нами, посеред нас. «Лисиці, – сказав Ісус, – лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити» (Мт 8,20). Ісус не має дому, тому що Його домом є люди, ним є ми, Його місія – відкрити всім Божі ворота, бути присутністю Божої любові», – наголосив Святіший Отець, зазначивши, що під час Страсного Тижня ми переживаємо вершину цього шляху, «цього задуму любові, яким пронизана уся історія взаємин Бога з людством».
Ісус не переживав цю любов, що веде до жертви, пасивним чином, як фатальну долю. Звісно, Він не приховує Свого хвилювання, але ввіряється Небесному Отцеві. Святий Павло в посланні до Галатів писав, що Ісус «полюбив мене і віддав себе за мене». «Кожен з нас може сказати: Він мене полюбив і віддав себе за мене. Кожен може сказати оте “за мене”, – зауважив Папа. – А що це все означає для нас? Означає, – вів далі він, – що це також моя, твоя, наша дорога. Переживати Великий Тиждень, наслідуючи Ісуса не лише зі зворушенням серця, переживати Страсний Тиждень, наслідуючи Ісуса, означає навчитися виходити із замкненості в собі, щоб виходити назустріч ближнім, іти на одвірки існування, першими виходити назустріч братам і сестрам, особливо тим найвіддаленішим, забутим, тим, які потребують зрозуміння, розради, допомоги».
Переживати Страсний Тиждень також означає дедалі більше входити в Божу логіку, в логіку хреста, яка «не є, передовсім, логікою болю та смерті, але логікою любові та дарування себе, що приносить життя». Наслідування Ісуса, за словами Святішого Отця, вимагає «виходити із замкненості в собі» подібно, як, Бог вийшов нам назустріч, «поставив Свій намет між нами, щоб принести нам милосердя Бога, Який спасає та дарує надію. І ми, якщо хочемо іти за Ним і залишатися з Ним, то не повинні вдовольнятися перебуванням у кошарі з 99-ма вівцями, ми повинні “вийти”, шукати разом з Ним загублену овечку, ту найвіддаленішу».
Хтось може сказати, що не має часу, що це важко, що не може багато зробити своїми малими силами. «Часто, – зауважив Папа, – вдовольняємося якоюсь молитовкою, недільною розсіяною та непостійною Службою Божою, якимось жестом милосердя, але нам бракує тієї відваги, щоб “вийти” для того, щоб нести Христа». У цьому ми подібні до святого Петра, який щойно почувши від Ісуса про страждання, смерть і воскресіння, про дарування себе, кличе Його набік та дорікає Йому. Але Ісус відповідає одними з найжорсткіших слів в Євангелії: «Геть від мене, Сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське» (Мк 8,33). «Бог завжди мислить з милосердям. Не забувайте цього: Бог завжди мислить милосердно. Він – милосердний Отець», – закликав Святіший Отець, пригадавши образ милосердного батька та милосердного самарянина з Євангельських притч.
«Страсний Тиждень, – сказав на завершення Папа Франциск, – є часом благодаті, який Господь нам дарує, щоб відкрити двері наших сердець, нашого життя, наших парафій, – а скільки, на жаль, закритих парафій, – відчинити двері рухів, асоціацій, щоб “вийти” назустріч іншим, зробити їх ближніми, щоб принести світло та радість нашої віри... Бажаю всім добре пережити ці дні, відважно наслідуючи Господа, несучи в собі проміння Його любові всім, того зустрічаємо». АМІНЬ.
Брат Андрій Василиків
Євангеліє від Марка 10, 32-45 Послання до Євреїв 9, 11-14
“Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться. А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому”(Євр. 10, 37-38). Знову віра; як можна про неї так багато говорити??? А я не уявляю собі християнського, духовного життя, не довіривши себе у Божі руки. Без віри я не зрозумію сенсу Христових Страстей, про які мені сьогодні говорить Ісус у Євангелії. Віра дає мені зрозуміти: я не хочу шукати різних привілеїв у Бога і в людей; не хочу слави і розкошей, а хочу взяти свій хрест і йти за Ісусом на Голгофу. Ми розпочинаємо останній тиждень Великого посту. Аж страшно! Чому? Бо мало часу, щоб каятися і робити милосердя. Піст – це не список заборон, а час для того, щоб навчитися вірити Богові і любити. Дай Боже нам сили, щоб ми навчилися радіти кожним днем, який Господь на дарує для добрих справ і любові. Щоб ми свідчили Боже милосердя і потішали засмучених наших братів та сестер. АМІНЬ.
Брат Андрій Василиків
Євангелія від Марка 9:17-31 Послання апостола Павла до Євреїв 6:13-20
"Щодо того - якщо можеш - то все можливо тому, хто вірує."(Мр. 9, 24) Віра є важливою складовою життя християнина. Без віри неможливо подобатися Богові. Саме тому Великий піст – це нагода поглибити своє довір’я до Всевишього Творця. Ми думаємо, що все знаємо вже про Христа. А як “поживає” моя особиста віра? Важко вірити Богові. Так, важко. Добре, коли все добре. А коли приходять спокуси; коли пригнічують, насміхаються… Що тоді? От і тут Бог бачить нас. Чи віруємо і діємо, або падаємо і зневажаємо Ісуса. Нині я маю змінитися!!! Так, нині, а не завтра.
Отже, що сьогодні Ісус хоче мені особисто сказати. По-перше, віру черпаємо в молитві, св. Таїнствах, зі Святого Писання. Як віруємо – так і молимося; Якщо я недбало молюся, недбало роблю знак св. Хреста, не читаю Св. Письмо, то як можу добре проводити піст?! По-друге, ап. Яків нас запитує сьогодні: “Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра?.. Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі (посл. ап. Якова 2, 14; 17). Або чого від нас тепер очікує Ісус:“Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу”(посл. ап. Якова 1, 27). Тобто віру маємо виявляти нашими ділами. Різниця між християнським наставленням милосердя та іншими соціальними організаціями полягає в тому, що духовна людина черпає силу для творення добрих діл із віри в Бога і задля Христа:“Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили”(Мт. 25, 40). І як сказав Папа Франциск:“Великий піст – це час для прощення і милосердя, які ведуть до миру. А також шанс для переміни життя, а не для лицемірної святості”.
АМІНЬ.
Брат Андрій Василиків
Послання апостола Павла до Євреїв 4:14-5:6 Євангелія від Марка 8:34-9:1
"Бо слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа”(1 Кор. 1, 18). Слава Богу, ми перейшли половину Великого посту. Дорогу, яка веде нас до кращого Життя, веде нас до Бога. І щоб ми не зневірилися на цьому шляху, Церква ставить нам перед очима віри Животворящий Хрест Господній. Але ми запитаємо:чому? Як хрест може бути джерелом Життя? Адже на ньому помер Спаситель! Так, по-людськи ми є праві. Але Божі дороги – не наші дороги. Хрест – джерело Божої Любові і милосердя. Хрест нас підносить до Бога. Хрест – це не лише терпіння і муки, а після хреста – Воскресення і Нове Життя.
Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні "Про почитання святого хреста" каже: "Не можна яскравіше й величавіше представити суті почитання хреста, як це представлено у Хрестопоклонну неділю. Наш обряд завжди лучить це почитання з почитанням Воскресення: "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо". Це християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу воскресення і радости вічного блаженства".
Для ще більшої заохоти до почитання і любові святого Хреста часто пригадуймо собі ті глибокі думки, що вийшли з уст св.Єфрема Сирина:"Хрест – воскресення мертвих. Хрест – надія християн. Хрест – жезл кульгавих. Хрест – потіха бідних. Хрест – скинення гордих. Хрест – надія безнадійних. Хрест – кермо для плаваючих. Хрест – пристань для гонених бурею. Хрест – батько для сиріт. Хрест – потіха для терплячих. Хрест – охоронець для юнаків. Хрест – слава для мужчин. Хрест – вінець для старців. Хрест – невинність для дівиць… Хрест – хліб для голодних і джерело для спрагнених…
Тож кладімо животворящий Хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди… Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо Хреста та без нього нічого не робімо, але чи спимо, чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п’ємо, чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по морю, чи переходимо ріки – усі свої члени ми повинні прикрашати животворящим Хрестом”. Хто п’є із благодатних джерел Хреста, той повіки перебуватиме зі своїм Господом Ісусом Христом. АМІНЬ.
Брат Андрій Василиків
Апостол: Євр. 1,10-2,3 Євангеліє: Мр. 2, 1-12
У євангельському уривку від Марка ми почули, як четверо людей принесли хворого до Ісуса Христа. Не сказано, хто були ці четверо, - родина чи добрі люди, що бажали допомогти розслабленому. Він не міг ходити, терпів тяжкі болі, потребував інших, щоб допомогли йому переміститися з місця на місце. Мабуть, він бажав бути здоровим, можливо, відвідав не одного лікаря, побував у різних місцях, аби вилікуватися, але його зусилля та поміч рідних не приносили бажаного результату. Коли він несподівано з'явився перед Ісусом, Той, побачивши "їхню віру", безсумнівно, не тільки віру тих, хто ніс його, а також віру принесеного, звернувся до хворого словами: Сину, відпускаються тобі твої гріхи". Ісус Христос бачить глибшу проблему хвороби - гріхи душі, що знищили здоров'я тіла. І хоч для Спасителя було однаково сказати: "встань... і ходи" чи "відпускаються тобі гріхи", але важливішим є оздоровити душу, ніж тіло, і треба було почути хворому та присутнім, що його гріхи відпущені. Бо хіба ж це радість - пишатися добрим здоров'ям тіла, а носити в ньому поранену гріхами хвору душу? Люди, звичайно, звертають більшу увагу на показники тіла, турбуються більше про його здоров'я та гарний зовнішній вигляд, а Богові насамперед йдеться про нашу душу, про її щастя, дочасне і вічне. Ісус Христос показує, що Він не стоїть осторонь нашого здоров'я, як душі, так і тіла. Він уболіває над людською недугою, не робить хворому закидів за його гріхи, а називає його "сином" ще перед тим, як відпустив йому гріхи. Це вияв Божої любові до нас, грішників.
Книжники вважали слова Ісуса про відпущення гріхів богохульством, хоч правильно розуміли, що один Бог має право відпустити гріхи, але прийняти Ісуса Христа як Бога не бажали. Їхній духовним рівень був дуже низький, щоб розуміти Божі Писання: здогадуємося, що прихід Ісуса Христа у світ, у їхньому розумінні, мав бути погоджений з ними. Вони, "знавці" Святого Письма, не вміли прийняти Бога в Його простоті, любові та милосерді до кожної людське особи, котрий пропонує й навчає любити навіть наших ворогів (ІШ 5,44; Лк 6, 27; 35). Звернімо увагу, що людина, яка опинилася в дуже складному становищі - нерухомому стані - почула від Бога перші слова не для оздоровлення тіла, а про потребу очиститися від гріха. Бо що дадуть людині здоров'я і багатство? Яку потіху буде мати людина від займаного високого становища? Чим послужать людині почесті, що їй будуть складати мільйони людей? - Навіть уже тоді коли їй забракне фізичного здоров'я, вона буде незадоволена з усього, їй бракуватиме радості, ніщо не принесе їй щастя, тому що особі буде переслідувати одна думка - бути здоровою. А що скажемо про гріхи, котрі обляжуть душу валом, або, вистачить, про один тяжкий гріх, що паралізує душу та засуджує її на вічні муки! Хто мудрий, той добре розуміє, що мати чисту душу та посідати чисте серце означає бути багатшим, ніж володіти всіма скарбами світу з душею, враженою тяжким гріхом. Чому? Тому, що багатства не спасають від вічного засуду на терпіння і не приносять радості для грішної душі.
У першій книзі Самуїла читаємо про те, як цар Саул несправедливо переслідував Давида, хотів його вбити, але Господь був з Давидом, Одного разу Давид та Авішай, друг Давида, пішли у табір царя Саула і стали біля нього, тому що цар Саул та все його військо заснули Авішай просив Давида, щоб той дозволив йому пробити списом царя Саула, аби позбутися переслідування і мати спокій. Однак Давид не хотів коштом гріха позбутися Саула, а сказав Авішаєві: "Не вбивай його! Хто бо коли наклав руку на Господнього помазаника і зостався безвинним?" (1 Сам 26, 9). Здавалося, що вбити Саула, котрий горів бажанням позбутися Давида, був би найкращий і найпростіший вихід із ситуації, але Давид пам'ятає: "Не вбивай!" Не хоче брати гріха на душу.
Час Великого посту є таким, що закликає нас до покаяння, тобто навернення до Бога, шляхом доброї сердечної сповіді. Треба перепрошувати Бога за гріхи якнайчастіше, очищувати свою душу, стаючи. перед Творцем як грішники, котрі бажають через покаяння прийняти очищення душі від гріховної недуги. Маємо до глибини душі перейнятися словами святого апостола Павла, який пише: "Немає справедливого, ані одного" (Рм 3, 10). Не можемо вважати себе праведниками і такими, що не потребують покаяння.
Одна історія розповідає про якогось злочинця, засудженого на смерть. До тієї важливої хвилі приготовляв його священик Перед повішанням священик дав йому відпущення гріхів. Засуджений розплакався і сказав такі слова: "Не плачу над своєю недолею. Я не плакав ніколи в житті, навіть коли померла моя мати, ані коли мене зловила поліція, ані коли прочитано мені вирок смерті. Тепер плачу з тієї причини, що Господь усе мені простив" (Л. Кіяваріно "Сповідайтеся добре", с.116). Ці слова так глибоко зворушили багатьох присутніх, що їм сльози котилися з очей.
Ми всі потребуємо прощення гріхів. Ти і я почуваємося грішниками перед Богом. Хто мислив би інакше — помиляється, тому що святий Іван-євангелист навчає: "Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає" (1 Йо 1, 8). Чи хтось бажає жити неправдою? Про таких святий Іван-євангелист в іншому місці пише: "Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити... правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі" (Йо 8, 44). Видається, що мудра людина не захоче тримати зв'язку з дияволом, котрий є її замаскованим ворогом. Він бажає людині гріха. І смерті - Господь бажає нам прощення і спасіння. Коли вміємо розрізняти добрі матеріальні речі і не хочемо бути ошуканими, то чи не було б гідним покарання втрачати можливість здобувати прощення Гріхів, а разом з ним вічне щасливе життя? Щастя даром не дається, його слід здобувати в боротьбі, а не відпочинком. Хто бажав би своє духовне життя перетворити на відпустку чи канікули, той помилився б тяжко і наражав би своє вічне життя на прокляття. Господь бажає оздоровляти нас. Він знає нашу неміч і не дивується нікому, що впав у гріх, але дивується, мабуть, коли людина не встає з гріха, а любить і залишатися в ньому. Нехай бракує серед нас таких, хто думав би про себе, що не потребує стати перед Богом і просити прощення гріхів через щире покаяння. Господи Ісусе, просимо тебе, прости нам наші Гріхи, бо до тебе з довір'ям прибігаємо і бажаємо отримати від тебе духовне й фізичне здоров'я!
Проповідь Преосвященнійшого Ігоря (Возьняка), Митрополита Львівського
Євангеліє від Івана 1, 43-51 Послання до євреїв 11, 24-26. 32-40, 12, 1-2.
Слава Богу, пройшов перший тиждень Великого посту. Думаю, цей час не був нами змарнований на пусті справи і балачки. Час посту треба цінувати. Так, кожна згаяна хвилина нам принесе тільки турботу, а не щастя і мир. А як осягнути спасіння та мир? Ключ до цього нам дає Апостольське та Євангельське читання. Нині Ісус кличе учнів. Що ж, знайомий уривок. Справді, перед початком Різдвяного посту ми над ним розважали. Але не даремно Церква ставить нам перед духовними очима образ Бога, Який шукає і кличе мене. І ось найважливіше: прийти, зустріти Ісуса та йти за Ним ціле наше життя.
Видіти Христа можна молитовно на іконі, в своєму серці та наших ближніх братах і сестрах. Як сьогодні нас навчає ап. Павло, що треба відкинути всі гріховні думки і діла, і пильно вдивлятися в Лице Боже. Бог шукає нас, спостерігає за нами, тому не грішімо, а пам’ятаймо, що Ісус завжди на нас дивиться. АМІНЬ.
Брат Андрій Василиків
НЕДІЛЯ М’ЯСОПУСНА АБО ПРО СТРАШНИЙ СУД
Христос казав, що найбільша заповідь - любити Бога і ближнього. Ми роздумували більше над першою частиною цієї заповіді: як любити Бога, ким Бог є для нас, як Він нас любить. А сьогодні присвятимо свою увагу любові до ближнього. Основою наших роздумів буде розповідь Ісуса Христа про Страшний суд. Ми не завжди усвідомлюємо, що Ісус Христос постійно є з нами (у конкретний спосіб присутній у кивоті). Він - тихий, лагідний, довготерпеливий, нікому не нав'язується, чекає на нас. Тому ми немовби недобачаємо Його, не звертаємо на Нього належної уваги. Ісус каже, що наприкінці світу, у слушну хвилину, Він повернеться у славі й величі. Тоді люди, напевно, не зможуть оминути Його своєю увагою. І що ж тоді відбудеться? Чи справді будуть засідати суддя, адвокати, прокурори, будуть давати показання свідки, як це, звичайно, відбувається на суді.
Ісус Христос сам пояснює нам , що буде, коли Він повернеться у славі й величі. (Господь вдається до образу пастуха, який жене з поля свою отару і, за ганяючи її в кошару, розділює на „овець” і „козлів”.) Тоді буде вже не суд, а об'явлення, - остаточне об'явлення Бога, яке відкриє нам Його справедливість і милосердя. Ймовірно, що там буде для нас багато несподіванок, бо ми зможемо побачити тих, кого судили, по правиці Господа, серед вибраних, праведників, а тих, кого прославляли — по лівиці. Ісус Христос звертається до праведних: „Увійдіть у небо, увійдіть у рай, приготований Вам з початку світу”. Бути в раю - означає бути з Богом. Господь Бог хотів би, щоб ми всі були біля Нього. Однак не всі на це пристали: ми знаємо про ангелів, з яких почалося пекло. Пекло — це стан, за якого людина зрозуміла Божу велич, красу і відцурались її.
В образі останнього об'явлення, яке ми популярно називаємо Страшним c удом, Ісус Христос показує нам, який легкий Його закон: одягнути нагого, нагодувати голодного, напоїти спраглого, відвідати хворого, відвідати в'язня, прийняти подорожнього. Це ж цілком природно: якщо я бачу перед собою голодну людину і маю кусник хліба, то не треба бути великим святим, а нормальною людиною, щоб поділитися. І кожен з нас, бачачи потребу, зробить це підсвідомо! Ісус Христос не каже: лікуйте хворих, розбивайте в'язниці, випускайте в'язнів. Ні! А тільки закликає відвідати їх! Який легкий закон! Але нагорода і кара — величезні, вічні! Ми навіть не можемо собі вповні уявити, що таке вічність, яка не має меж, яка виходить за межі можливостей нашого розуму і уяви. А Ісус Христос каже до праведних: ідіть, щоб навіки бути з Отцем! Таким чином він каже до решти: прокляті ви, ідіть навіки геть! Свята Церква, продовжуючи науку засновника Церкви Ісуса Христа, заохочує нас завжди, а особливо під час посту, до діл милосердя. І ми завжди запитуємо: чому Ісус Христос не склав великого списку усіх заповідей, які є в Старому і Новому Завіті? чому, говорячи про Страшний Суд, Він згадує тільки про діла любові?
Заклик Ісуса Христа до діл милосердя, сказані в сьогоднішній притчі, на перший погляд заперечують думку, що небо, спасіння — це є Божий дар. Насправді тут нема суперечності. Адже Ісус Христос немовби підкреслює, що наші добрі діла не є квитком до неба. То чому ж Він так наполягає, щоб ми робили добрі діла? Спробую пояснити це на прикладі. Як Вам відомо, в середині XIX століття в Люрді (Франція) сільській дівчинці Бернадетті Субіру об'явилася Пресвята Богородиця. Побачивши гарну паню, дівчина сильно злякалася. Вона розповіла про це своєму парохові. Бернадетта була побожною дівчиною, та парох засумнівався (у таких ситуаціях треба бути обережними). Та пізніше зрозумів, що щось таки є на тому місці, що на нього вказувала дівчина. Він пішов до єпископа і розповів цю історію. Єпископ вирішив перевірити, що то за дівчина. Зібралася комісія, і один із її членів запитав: „Хто є грішником?” Бернадетта відповіла: „Грішником є той, хто любить гріх”. Яка витонченість богословської думки: не той, хто грішить, а той, хто любить гріх!
Ми всі грішимо, але це не означає, що ми всі грішники. Проілюструю це на прикладі. Я люблю свою маму. Але я не можу сказати, що завжди був чемний. Однак тоді, коли усвідомлював свою провину, йшов до мами і перепрошував її. І ніхто не сумнівався, що я її люблю. Коли ми любимо, то не грішимо.
Що означає робити добрі діла ближнім? Це означає сказати Богові: „Я тебе люблю”, -тобто відкрити Йому своє серце. Навіть, якщо хтось із нас вчинив великий гріх, але не змінив свого наміру робити добро, тоді він показує, що любить Бога. Любов — це спільний знаменник усіх заповідей. Тому Ісус Христос підкреслює, що ми повинні виявляти свою любов. А виявити любов до Господа – означає робити добрі діла.
На світі так багато терпіння, кривди, болю, несправедливості. І ми іноді питаємо: чому Господь Бог це допускає? Можливо, Він чекає, щоб ми зарадили такому станові?
Що ми можемо вже сьогодні зробити? Постараймося своєю професійною діяльністю не тільки заробити гроші, а й послужити ближньому. Постараймося йти вулицею з привітним виразом обличчя. Подумаймо, коли зустрінемо знайому чи незнайому людину, яку приємність можемо їй зробити. Молімося за інших людей. Радіймо, коли хтось зробив щось добре. Маймо час для того, щоб вислухати людину, яку спіткало горе. Підбадьорюймо того, хто старається, а того, що не старається, — підженімо. У цих побажаннях немає нічого надзвичайного. Адже більшість наших гріхів пов'язані не з тим, що ми зробили щось погане, а з тим, що ми не зробили чогось доброго. Коли ми починаємо турбуватися іншими людьми, коли вбачаємо в них своїх братів і сестер, коли починаємо любити їх, тоді, як читаємо в літературі чи співаємо у піснях, «небо усміхається», Господь дивиться з радістю на свої створіння, - тоді починається наше вічне щастя. АМІНЬ.
Блаженнійший Любомир, Великопосні реколекції
Євангеліє від Івана 1, 43-51 Послання до євреїв 11, 24-26. 32-40, 12, 1-2.
Слава Богу, пройшов перший тиждень Великого посту. Думаю, цей час не був нами змарнований на пусті справи і балачки. Час посту треба цінувати. Так, кожна згаяна хвилина нам принесе тільки турботу, а не щастя і мир. А як осягнути спасіння та мир? Ключ до цього нам дає Апостольське та Євангельське читання. Нині Ісус кличе учнів. Що ж, знайомий уривок. Справді, перед початком Різдвяного посту ми над ним розважали. Але не даремно Церква ставить нам перед духовними очима образ Бога, Який шукає і кличе мене. І ось найважливіше: прийти, зустріти Ісуса та йти за Ним ціле наше життя.
Видіти Христа можна молитовно на іконі, в своєму серці та наших ближніх братах і сестрах. Як сьогодні нас навчає ап. Павло, що треба відкинути всі гріховні думки і діла, і пильно вдивлятися в Лице Боже. Бог шукає нас, спостерігає за нами, тому не грішімо, а пам’ятаймо, що Ісус завжди на нас дивиться. АМІНЬ.
Брат Андрій Василиків
Євангеліє від Матея 6, 14-21 Послання до Римлян 13, 11-14, 4
Остання неділя перед Великим постом називається Сиропусною або Прощення. Євангеліє сьогодні нам показує, як треба постити. Найперше, це прощення. Адже яка мені користь із того, що не їм м’яса, а не розмовляю із ближнім, гніваюся, роблю зло??? Нехай це питання нас супроводжує цілий піст, коли захочемо когось скривдити. Далі Ісус каже нам постити не напоказ, не для людей, не для похвали, як фарисей, а приховано, тобто для Бога. І на кінець, третя порада, яку дає нам нині Христос – це діла милосердя, за допомогою яких ми виявляємо свою віру(посл. ап. Якова 2, 14-216). Скільки в наших парафіях є самотніх людей, одиноких наших ближніх. Любов, довіра до Бога, жертва, молитва – це істинний піст для християн.
Адже як сказав Папа Франциск, Хтось може сказати, що не має часу, що це важко, що не може багато зробити своїми малими силами. «Часто, – зауважив Папа, – вдовольняємося якоюсь молитовкою, недільною розсіяною та непостійною Службою Божою, якимось жестом милосердя, але нам бракує тієї відваги, щоб "вийти” для того, щоб нести Христа». У цьому ми подібні до святого Петра, який щойно почувши від Ісуса про страждання, смерть і воскресіння, про дарування себе, кличе Його набік та дорікає Йому. Але Ісус відповідає одними з найжорсткіших слів в Євангелії: «Геть від мене, Сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське» (Мк 8,33). «Бог завжди мислить з милосердям. Не забувайте цього: Бог завжди мислить милосердно. Він – милосердний Отець», – закликав Святіший Отець, пригадавши образ милосердного батька та милосердного самарянина з Євангельських притч.
"Наслідувати Ісуса, означає навчитися виходити із замкненості в собі, щоб виходити назустріч ближнім, іти на одвірки існування, першими виходити назустріч братам і сестрам, особливо тим найвіддаленішим, забутим, тим, які потребують зрозуміння, розради, допомоги”-,сказав Папа.
Ось це і є для нас еталоном справжнього посту. Хто навчився бачити Бога духовними очима як Закхей, хто став смиренний як митар, хто відчув і досвідчив Божу Отцівську Любов як блудний син, хто навчився бачити Христа у ближньому своєму, навчився прощати і любити, для того піст не буде тягарем, а насолодою. Любімо і вчімося, ніколи не пізно, бо Отець Небесний чекає на нас. Дай Боже нам дочекати Пасхи Господньої новими людьми. АМІНЬ.
Брат Андрій Василиків
Неділя м’ясопусна або про страшний суд
Христос казав, що найбільша заповідь - любити Бога і ближнього. Ми роздумували більше над першою частиною цієї заповіді: як любити Бога, ким Бог є для нас, як Він нас любить. А сьогодні присвятимо свою увагу любові до ближнього. Основою наших роздумів буде розповідь Ісуса Христа про Страшний суд. Ми не завжди усвідомлюємо, що Ісус Христос постійно є з нами (у конкретний спосіб присутній у кивоті). Він - тихий, лагідний, довготерпеливий, нікому не нав'язується, чекає на нас. Тому ми немовби недобачаємо Його, не звертаємо на Нього належної уваги. Ісус каже, що наприкінці світу, у слушну хвилину, Він повернеться у славі й величі. Тоді люди, напевно, не зможуть оминути Його своєю увагою. І що ж тоді відбудеться? Чи справді будуть засідати суддя, адвокати, прокурори, будуть давати показання свідки, як це, звичайно, відбувається на суді.
Ісус Христос сам пояснює нам , що буде, коли Він повернеться у славі й величі. (Господь вдається до образу пастуха, який жене з поля свою отару і, за ганяючи її в кошару, розділює на „овець” і „козлів”.) Тоді буде вже не суд, а об'явлення, - остаточне об'явлення Бога, яке відкриє нам Його справедливість і милосердя. Ймовірно, що там буде для нас багато несподіванок, бо ми зможемо побачити тих, кого судили, по правиці Господа, серед вибраних, праведників, а тих, кого прославляли — по лівиці. Ісус Христос звертається до праведних: „Увійдіть у небо, увійдіть у рай, приготований Вам з початку світу”. Бути в раю - означає бути з Богом. Господь Бог хотів би, щоб ми всі були біля Нього. Однак не всі на це пристали: ми знаємо про ангелів, з яких почалося пекло. Пекло — це стан, за якого людина зрозуміла Божу велич, красу і відцурались її.
В образі останнього об'явлення, яке ми популярно називаємо Страшним c удом, Ісус Христос показує нам, який легкий Його закон: одягнути нагого, нагодувати голодного, напоїти спраглого, відвідати хворого, відвідати в'язня, прийняти подорожнього. Це ж цілком природно: якщо я бачу перед собою голодну людину і маю кусник хліба, то не треба бути великим святим, а нормальною людиною, щоб поділитися. І кожен з нас, бачачи потребу, зробить це підсвідомо! Ісус Христос не каже: лікуйте хворих, розбивайте в'язниці, випускайте в'язнів. Ні! А тільки закликає відвідати їх! Який легкий закон! Але нагорода і кара — величезні, вічні! Ми навіть не можемо собі вповні уявити, що таке вічність, яка не має меж, яка виходить за межі можливостей нашого розуму і уяви. А Ісус Христос каже до праведних: ідіть, щоб навіки бути з Отцем! Таким чином він каже до решти: прокляті ви, ідіть навіки геть! Свята Церква, продовжуючи науку засновника Церкви Ісуса Христа, заохочує нас завжди, а особливо під час посту, до діл милосердя. І ми завжди запитуємо: чому Ісус Христос не склав великого списку усіх заповідей, які є в Старому і Новому Завіті? чому, говорячи про Страшний Суд, Він згадує тільки про діла любові?
Заклик Ісуса Христа до діл милосердя, сказані в сьогоднішній притчі, на перший погляд заперечують думку, що небо, спасіння — це є Божий дар. Насправді тут нема суперечності. Адже Ісус Христос немовби підкреслює, що наші добрі діла не є квитком до неба. То чому ж Він так наполягає, щоб ми робили добрі діла? Спробую пояснити це на прикладі. Як Вам відомо, в середині XIX століття в Люрді (Франція) сільській дівчинці Бернадетті Субіру об'явилася Пресвята Богородиця. Побачивши гарну паню, дівчина сильно злякалася. Вона розповіла про це своєму парохові. Бернадетта була побожною дівчиною, та парох засумнівався (у таких ситуаціях треба бути обережними). Та пізніше зрозумів, що щось таки є на тому місці, що на нього вказувала дівчина. Він пішов до єпископа і розповів цю історію. Єпископ вирішив перевірити, що то за дівчина. Зібралася комісія, і один із її членів запитав: „Хто є грішником?” Бернадетта відповіла: „Грішником є той, хто любить гріх”. Яка витонченість богословської думки: не той, хто грішить, а той, хто любить гріх!
Ми всі грішимо, але це не означає, що ми всі грішники. Проілюструю це на прикладі. Я люблю свою маму. Але я не можу сказати, що завжди був чемний. Однак тоді, коли усвідомлював свою провину, йшов до мами і перепрошував її. І ніхто не сумнівався, що я її люблю. Коли ми любимо, то не грішимо.
Що означає робити добрі діла ближнім? Це означає сказати Богові: „Я тебе люблю”, -тобто відкрити Йому своє серце. Навіть, якщо хтось із нас вчинив великий гріх, але не змінив свого наміру робити добро, тоді він показує, що любить Бога. Любов — це спільний знаменник усіх заповідей. Тому Ісус Христос підкреслює, що ми повинні виявляти свою любов. А виявити любов до Господа – означає робити добрі діла.
На світі так багато терпіння, кривди, болю, несправедливості. І ми іноді питаємо: чому Господь Бог це допускає? Можливо, Він чекає, щоб ми зарадили такому станові?
Що ми можемо вже сьогодні зробити? Постараймося своєю професійною діяльністю не тільки заробити гроші, а й послужити ближньому. Постараймося йти вулицею з привітним виразом обличчя. Подумаймо, коли зустрінемо знайому чи незнайому людину, яку приємність можемо їй зробити. Молімося за інших людей. Радіймо, коли хтось зробив щось добре. Маймо час для того, щоб вислухати людину, яку спіткало горе. Підбадьорюймо того, хто старається, а того, що не старається, — підженімо. У цих побажаннях немає нічого надзвичайного. Адже більшість наших гріхів пов'язані не з тим, що ми зробили щось погане, а з тим, що ми не зробили чогось доброго. Коли ми починаємо турбуватися іншими людьми, коли вбачаємо в них своїх братів і сестер, коли починаємо любити їх, тоді, як читаємо в літературі чи співаємо у піснях, «небо усміхається», Господь дивиться з радістю на свої створіння, - тоді починається наше вічне щастя. АМІНЬ.
Блаженнійший Любомир, Великопосні реколекції
НЕДІЛЯ ПРО БЛУДНОГО СИНА
Сьогодні ми роздумуватимемо над притчею про блудного сина. За своєю тематикою вона подібна до притчі про митаря і фарисея. Тому й сьогодні ми зосередимо свою увагу на місці Бога в нашому житті, подумаємо, ким Він є для нас. Дехто з нас вважає, що гріх молодшого сина полягав у тому, що він пішов, втік з дому. Але ні! Він звернувся до батька з цілком природним проханням. Щоб зрозуміти цю притчу, потрібно врахувати обставини життя в Палестині в часи Ісуса Христа. Тоді був дуже мудрий закон, який забороняв ділити землі. Якщо в когось було декілька дітей, то всю землю одержував найстарший, а молодшим виплачували їхню частку і вони або йшли вчитися, або ставали ремісниками, або вирушали в чужі краї і там влаштовували собі нове життя. Був у них ще такий звичай: ті, що пішли в далекий край, на схилі років поверталися в Палестину, купували собі клаптик землі, щоб вмерти в рідному краї.
Тому, почувши слова сина, батько не розгнівався, радше, навпаки, – зрадів, що син сам виявив ініціативу, бажання і відвагу піти в чужі краї, щоб там розпочати своє життя. Він виділив молодшому синові стільки, скільки йому належало і, напевно, дав йому повчання, як той має поводитися в чужому краю та поблагословив його на дорогу. Отже, в цьому вчинку сина не було гріха. Його гріх полягав ось у чому. Взявши гроші, він пішов у чужий край. У той час, як і сьогодні, були люди, ласі на чужі гроші. І коли в тому далекому краю корисливі люди «занюхали», що недосвідчений у житті молодець має гроші, вони почали його забавляти, разом з ним гуляти, – і все це за його гроші. Але і це було не найгірше. Він забув науку свого батька. Батько радив, що треба оминати блудниць і погане товариство, навчав, як треба працювати. Книга мудрості Старого Завіту містить багато таких мудрих порад, розсудливих, випробуваних життям.
В нас є така приказка: «Не будеш слухати тата і мами – будеш слухати псячої шкіри». Яка суть цієї приказки? Якщо не будеш жити так, як тебе вчили батьки, то ти постраждаєш в житті і тебе суворо покарають. Однак жити хочеться, треба якось заробити собі на життя. Тоді він іде до якогось громадянина того краю, можливо, навіть і одного із тих, з ким він прогуляв своє майно, та й каже: «Коли я мав гроші, ми разом гуляли. То, може, б ти мені зараз поміг». А той почав насміхатися з нього, що дуже часто трапляється в житті, і послав його пасти свині. Для нас це ще не найгірше. Та євреї вважали митарів і свинопасів останніми людьми. Але й тоді про нього ніхто не дбав. Свині мали що їсти, а йому не давали нічого. Молодий чоловік починає роздумувати: «То я тут, у чужім краю, на чужім полі, пасу свині і голодую. А в мого тата вдома звичайний наймит має всього вдосталь. До чого я докотився? Що я наробив?» І він зрозумів, що образив Бога, образив батька і що треба навернутися, повернутися до батька. І він це робить. Іде до батька з постановою, що коли стане перед ним, то публічно визнає, що він образив небо і не вважає себе гідним бути його сином; він буде радий, якщо батько прийме його за наймита.
Ще тоді, коли син покинув рідний дім, батько його поблагословив на дорогу, тішився, що син пішов. Та він часто дивився на ту дорогу, якою пішов син. Аж одного дня бачить, що син повертається! Батько кидає все і біжить. Слуги, правдоподібно, дуже збентежилися: що сталося, їхній господар, достойний чоловік, раптом кудись побіг! Вони кинулись за ним. Батько біжить назустріч синові. Син, побачивши, що батько біжить до нього, міг би сказати: ну, Богу дякувати, не треба мені виправдовуватись, батько мене прийме назад. Але ні, він, будучи добре вихованою дитиною, каже: «Тату, я провинився перед небом і перед тобою, прийми мене як одного із своїх наймитів». Батько нічого не відповідає, він лиш обіймає сина, цілує і наказує слугам принести добру одіж (як належить синові доброго господаря), перстень (в давні часи, замість підпису, як це робиться сьогодні, прибивали перснем печатку). Таким чином, він повертає йому синівські права. Наказує також принести сандали! Адже наймити ходили босоніж, а господар і його родина мали взуття. Батько наказує зарізати теля, тобто приймає молодшого сина як достойного мужа. Батько не хвалить його за те, що той зробив, не каже: «Ну що ж, синку, трохи побавився, пізніше якось то залагодимо». Він поводиться дуже гідно і приймає його з любов'ю як сина. У цій частині притчі вся ініціатива виходить від батька. Готуючись до великодньої сповіді, мусимо собі признатися, що ми значною мірою є блудними синами. Подумаймо: скільки Господь Бог дав нам дарів? Він дав нам життя, батьків, таланти, тіло і душу, розум і вільну волю. Він дав нам цей прекрасний світ: сонце, місяць, ліси, поля, здатність щось творити, будувати. Я перелічив тільки природні дари. Однак Господь дав нам також дар святої віри. Це ж дар! Усе, що ми маємо, усе що є довкола – це Божий дар! Виникає наступне запитання: а що ми з тими дарами зробили? Що ми зробили доброго для Бога? Що ми зробили доброго для своїх ближніх? Що ми навіть для себе доброго зробили? Скільки нагод ми змарнували? Коли ми подумаємо про це все, нам стає моторошно. Справді, як мало ми використовуємо Божі дари. А інколи ще гірше – ми ними зловживаємо. Отримавши дар мови, ми можемо спілкуватися одне з одним, ми можемо переказувати наші почуття. Однак скільки разів ми послуговуємося цим даром, щоб обмовляти, очорнювати, проклинати! І так з кожним Божим даром. Якось покійний Патріарх Йосиф розповідав одну історію. (Було це після обіду, ми ходили понад берегом моря.) Блаженніший казав: «Був я в одному таборі. До мене приходили різні люди. Приходили люди щирі, щоб щось запитати, у чомусь порадитись, приходили і підіслані, щоби витягнути з мене мої думки. Був там один хлопець, років 16-17. Це була добра дитина. Його зловили в лісі і як партизана вислали в Сибір. Той хлопець часто до мене приходив, я охоче з ним бесідував. Одного разу він каже: "Екселенціє! Маю тільки одне бажання”. Я зацікавився: що такий хлопець може хотіти? Я думав, що він скаже, що хоче вчитися, одружитися, завести господарку... Різні думки крутилися в моїй голові. А він каже: "Я хочу, щоб я ніколи в житті не зробив чогось підлого.” Я остовпів від захоплення. Той молодий хлопець у складних життєвих обставинах відчував у собі духовну силу, що він може бути чесний. Він відчував свою повну відповідальність». Так само й ми, дорогі у Христі, відповідальні за те, що робимо доброго чи поганого. А це ще більше ускладнює наше становище. Бо, поглянувши на своє життя, на те, що ми зробили, як ми змарнували Божий дар, і усвідомивши власну вину, можемо бути цілковито зламані. Ісус Христос, який знав і знає нашу неміч, розказав нам цю притчу про доброго і люблячого батька, яку ми помилково називаємо притчею про блудного сина, неначе він є головною постаттю. Це є притча про батька, який чекає, коли ми до нього прийдемо. Навіть більше, не тільки чекає, а біжить нам назустріч із розпростертими обіймами. Він не хоче, щоб ми виговорилися і все розказали, а цілує нас, радіє, що ми з ним. АМІНЬ.
Реколекції Бліженнійшого Любомира Гузара на Великий піст.
Розважання попередніх неділь...Читайте далі...
