Ап. – Євр. 329 зач.; 11, 24-26; 32 - 12, 2 Єв. – Йо. 5 зач.; 1, 43-51
Наше літургійне читання становить фрагмент частини Послання до євреїв, присвяченої темі віри та витривалості (11,1-12,13). Зазначення цієї теми у 6,11-12: «бажаємо,.. щоб ви наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці» – свідчить про добре продуману та упорядковану структуру твору.
Безпосереднім приготуванням до розвитку цієї теми є заклик до терпеливості у труднощах (10,36), подібної до тієї витривалості у переслідуваннях, яких адресати зазнали одразу після прийняття хрещення (10,32-34). Цей заклик до терпеливості автор твору завершує цитуванням уривку з Книги пророка Аввакума 2,3-4 (за грецьким перекладом т.зв. Сімдесятьох): «той, хто має прийти, прийде, не забариться. А праведник мій з віри буде жити, коли ж він відступить, моя душа не буде мати вподобання в ньому» (Євр 10,37б-38). Подальші слова: «Та ми не з тих, що відступають,.. а з тих, що вірують...» безпосередньо уводять тему розділу 11.
Будова розділу Євр 11 зосереджується в таких частинах:
-після короткого окреслення віри та її значення автор подає приклади віри Авеля, Еноха та Ноя (1-7);
– окремо підкреслюється віра Авраама, його дружини Сари та їхніх нащадків (8-22);
– іншою визначною особою є Мойсей і ті, які допомагали йому та продовжили його діло (23-31);
– заслуговують на згадку багато інших праведників та їхні героїчні вчинки і страждання задля віри, щоправда не вони, а визнавці Христа отримали повноту обіцяного (32-40).
Розділ Євр 12, відштовхуючись від цих прикладів віри, є закликом до витривалості:
-така велика кількість свідків віри, але передусім «засновник і завершитель віри» Ісус Христос мають додати християнам сил «бігти витривало до змагання» (1-3).
– зусилля не є занадто важкі, бо Бог поводиться з християнами, як із синами, виховуючи їх до святості.
Внутрішня будова уривка
Уривок, вибраний на літургійне читання першої неділі Посту (11,24-26.32-12,2), містить у собі приклади віри праведників Старого Завіту та заохочення до читачів/слухачів наслідувати таку їх поставу віри. Вибраний уривок не становить окремої замкненої одиниці в контексті Послання до євреїв, а складається з трьох частин:
– перша з них (11,24-26) є фрагментом з тексту послання, присвяченого особі Мойсея (11,23-29);
– друга (11,32-39) перераховує подвиги віри (32-35а) та витривалість у вірі, незважаючи на переслідування, (35б-38) представників ізраїльського народу, а також вказує на те, що не вони, оці герої віри, а адресати послання, християни, стали вповні учасниками Божих обітниць (39-40).
– остання частина літургійного читання (12,1-2а) є насправді початком іншої одиниці тексту (12,1-13), яка стисло пов’язана з попереднім розділом і є закликом до читачів бути витривалими у вірі.
Коментар
6.1 Віра Мойсея (11,24-26)
11,24. Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона...
Цей та наступні вірші не є дослівним цитуванням розповіді з Книги Виходу, а переказом своїми словами, і за своїм характером подібні до інших творів того часу, які намагалися пояснити та наблизити до світу читача текст Писання, що став уже неторканним. Опускаючи попереднє речення, наш літургійний уривок звертає увагу на дії Мойсея уже дорослого, самостійного, відповідального за свої вчинки. Рішення Мойсея відмовитися від гідності, яку мав як прийомний син дочки фараона (Вих 2,10), є наслідком його віри, яка зростала з його віком.
25. волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи.
Вибір Мойсея має своє обґрунтування: він відчуває себе сином свого народу, але не тільки як суспільності, а як народу Божого. Слово λαός – «народ», «люди» здебільшого вживається в грецькій мові Нового Завіту там, де окреслює народ, вибраний Богом, на відміну від інших народів, для яких звичайним терміном є ἔθνος – «народ», ἔθνη – «чужі народи», «погани». Мойсей обирає страждання з народом, а не грішний, хоч і приємний, спосіб життя. Він діє як мудрець і є в цьому, у певному значенні, попередником Ісуса Христа «який, замість радості, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги» (12,2б). Підкреслення «дочасної втіхи» протиставляє такий спосіб життя вічному спасінню.
26. бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту.
В оригінальній мові знаходимо, що за більше багатство Мойсей вважав τὸν ὀνειδισμὸν τοῦ Χριστοῦ. Цей вираз може означати «Христову наругу», якщо це слово є власною назвою і має на увазі як помазаника (грецьке χριστός) Ісуса Христа. Або ж може означати «наругу помазаника», якщо цей термін є загальною назвою і відноситься до самого Мойсея або до народу. Наш переклад подає оце друге значення терміну, маючи на увазі, що мова тут про вибраний Богом народ (пор. Пс 89,51-52; 105,15). Уже раніше в цьому розділі автор Послання до євреїв замислюється над спонуками до віри і, на його думку: «хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають» (11,6). Яку нагороду бачив Мойсей, коли обрав «наругу помазаника», а не скарби Єгипту? Автор не говорить про це, бо пише до людей, які знають, яку нагороду очікують отримати вони за свою витривалість у вірі.
6.2. Герої віри у перемогах (11,32-35)
32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків.
Запитання на початку вірша відповідає нашому: Чи треба ще прикладів? «Часу не вистачить мені» – є частим зворотом у тогочасній літературі, який дозволяє, опустивши подальші докази, перейти до висновків. Перерахування шістьох осіб з періоду суддів та початку монархії в Ізраїлі є продовженням історичної лінії прикладів, а згадка про пророків переносить у ще ближчий до адресатів період історії ізраїльського народу.
33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали.
У цих двох віршах знаходимо дев’ять фраз, які упорядковані у три групи по три. Згадка про перемоги над царствами може відноситися до усіх п’яти перерахованих суддів і царя Давида. «Чинити справедливість» може означати не тільки виконувати суддівський уряд, але також бути справедливим, діяти справедливо. Осягнення обітниць не означає, що хтось із перерахованих мав особливі обітниці від Бога, які здійснилися, а радше означає успіхи цих провідників народу, осягнення перемог завдяки вірі.
Самсон і Давид мали справу з левами і їх перемагали, але тут мова передусім про Даниїла, який був у ямі з левами і залишився цілим. Згадка про погашення сили вогню відноситься до розповіді про трьох юнаків у вогненній печі. Уникнути вістря меча може означати не тільки збереження життя у битві, але і врятування життя від замаху, смертного вироку тощо.
Можна знайти більше прикладів людей, до яких відносяться і три останні окреслення.
35а. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали.
Тут мова про сина вдови із Сарепти, якого повернув до життя пророк Ілля, та сина жінки із Шунему, якого воскресив до життя Єлисей.
6.3. Герої віри у випробуваннях (11,35б-40)
35б. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння.
Мова про старця Єлеазара, який відмовився їсти заборонену законом свинину і прийняв добровільно смерть від переслідувачів (2 Мак 6,18-31). Згадка про воскресіння пригадує також про відвагу сімох юнаків та їх матері (2 Мак 7). Прикметник «краще» вжитий тут, можливо, для відрізнення воскресіння від порятунку від смерті або і від вищеподаних випадків повернення до земського життя.
36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці.
Катування знову нагадують про страждання макавейських мучеників. Натомість кайдани і в’язниця – реальність, добре відома адресатам послання, можливо саме тому автор не забув згадати і про них.
37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені.
За одним з переказів, пророк Єремія був закиданий камінням після насильного переселення в Єгипет; згідно з апокрифами, пророка Ісаю вбили, перерізавши пилою; про вбивство мечем пророка Урії знаходимо опис в книзі Єремії (26,23). Особливий одяг пророків Іллі та Єлисея та необхідність Іллі втікати від переслідування довгими і виснажливими переходами може бути в основі слів «тинялися в овечих та козячих шкурах». Три останніх окреслення, найбільш загальні, є близькими також адресатам Послання до євреїв.
38. вони, яких світ був не вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами.
Цінним є не тільки скарб віри, але і люди, які його бережуть та передають іншим. Згадка про блукання у важкопрохідних місцевостях може відноситися як до часу суддів, так і до пророків, як от Ілля, а також і до Юди Макавея та його побратимів.
Підсумок (11,39-40)
39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість
Усі перераховані свідки віри не дожили до сповнення Божої обітниці, яка стала дійсністю в Ісусі Христі. Покоління сучасників автора Послання до євреїв (як і всі наступні) удостоїлося кращих дарів Божих, як ті, які були доступні перед Христовим приходом. Досконалість, тобто очищення сумління, освячення, прославлення в Бозі, можливі завдяки жертві Ісуса Христа, яка оправдує і тих, які вірують тепер, і ті попередні покоління, які жили вірою, очікуючи сповнення Божих обітниць.
Заклик до витривалості (12,1-2)
12,1. Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам.
Попередній розділ наводив приклади віри минулих поколінь святих. Тепер вони, закінчивши біг життя, є не тільки прикладом для нас, але і спостерігачами наших змагань. Вони є свідками віри, але також і тими, які є поряд з нами і підтримують нас у наших змаганнях. Епітет «хмара» є звичайним окресленням великої кількості, юрби.
Той, хто біжить на змаганнях, не бере на себе зайвої ваги і не прив’язує себе до нічого, інакше не осягне бажаного. Перешкодою у дорозі до Бога є передусім гріх, який «легко обмотує», але не так легко дає себе побороти, бо це вимагає зусилля і пильності.
2. вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри […].
Той, хто біжить, не дивиться надто по боках, але спрямований думкою і поглядом до мети. Заклик вдивлятися пильно в Ісуса, який є засновником і завершителем віри, вказує на цю мету. Але також приклад Ісуса Христа має додавати завзяття тим, які вірують у Нього.
Літургійний контекст
Перша неділя Великого посту відзначається як Неділя православ’я. У цей день 842 року урочистою процесією з іконами вулицями Константинополя остаточно було завершено довгий період переслідувань, який дістав назву іконоборства, і розпочато новий період у житті Церкви.
Торжество істинної віри, без домішки хибних вчень - єресей, та можливість почитання Бога у дусі і правді, таким, яким Він об’явив себе у Новому Завіті, – це зміст поняття «ортодоксія», більш-менш відповідно перекладеного у слов’янських мовах як «православ’я».
Вибраний для цієї неділі на читання Апостола уривок з Послання до євреїв має пригадати, що не тільки святі Старого Завіту багато вистраждали у своїй вірності Богові і заради віри були готові на багато відречень. Багато поколінь християн пережили не менше переслідувань за віру, утисків через те, що вони християни, образ із-за щирості своєї віри. Особливо жорстокими були переслідування тоді, коли при владі у державах, де проживали християни, були правителі або уряди з уявленнями про необхідність унітарної держави зі «слухняною» та вірнопідданою Церквою, підпорядкованою державній владі. Так було і при імператорах-єретиках Візантії, і в різних середньовічних та нового часу монархіях і республіках, і при багатьох мусульманських володарях, і при тоталітаризмах ХХ століття в Європі та в Азії. На жаль, переслідування за віру продовжуються і в наш час, як-от: вбивство християн-коптів у Лівії, репресії християн на Близькому Сході, гоніння та репресії релігійних меншин, які розпочала російська влада після анексії Криму.
Особистий контекст
Віра є скарбом, який потрібно берегти і, поширюючи, примножити; є завданням, яке Бог дає кожному для здійснення, воно не легке, але під силу людині, з допомогою Його благодаті.
Кожна людина має свій особистий досвід віри, в одних він багатий, у інших майже відсутній. Церква, як спільнота тих, які вірують в Бога, є вихователькою віри. У Церкві знаходимо ортодоксію – правильне розуміння віри і правильне визнавання і прославу Бога. У Церкві вчимося ортопраксії – щоденного життя вірою, особистого й у спільноті, на місці праці, у спілкуванні з іншими, у сім’ї, в громаді, у державі. У Церкві знаходимо «велику хмару свідків», якими є святі та праведні люди, які живуть вірою на щодень.
Нерідко люди, які практикують свою віру, бувають висміяні, зневажені та погорджені. І тільки придивившись ближче до їх життя, відкинувши неправдиве свідоцтво інших про них, давши їм можливість наблизитися до нашого життя, можемо зі здивуванням ствердити: світ таких висміює, тим часом «світ їх не вартий».
о. Діонісій Заведюк, ЧСВВ http://lds.lviv.ua/node/1959
|
