Посл. ап.Павла до Ефесян 2:14-22 Єв.від Луки 8: 41-56

Повідомлення із контексту

Несучи людям Євангеліє (Добру Новину), Ісус проходив через міста та села, навчаючи у притчах та чинячи чуда. Лука почергово зображає ці два види діяльності у 8 главі. Віра у те, що проголошує Ісус, довіра до його особи підсилюються чудесними вчинками. Віра людини дуже часто відіграє важливу роль для вчинення чогось такого, що виходить за межі людської сили.

Приносять паралітика і Ісус, бачачи віру тих людей (Лк 5,20), оздоровлює немічного; виліковує слугу сотника, вказуючи на віру поганина (Лк 7,9); до жінки, у хаті Симона-фарисея, каже: «Віра твоя спасла тебе».

 Читання тексту

40По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали.

У цьому першому стишку важливу роль відіграють два дієслова: чекати (очікувати) та приймати. Народ очікує повернення Ісуса з краю, що лежить по той бік (озера), із чужини, і саме тому приймає його: очікування породжує прийняття. Ім’я Ісус означає з єврейської “Ягве спасає”. Очікуючи Ісуса, люди очікують того, хто несе спасіння.

41Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім’я, … припавши…

Ім’я Яір означає з єврейської мови “він підніме”, тісно пов’язується з іменем Ісус та й з темою розповіді.

Яір просить Ісуса зайти до його хати. Вияв запрошення дає зрозуміти, що він просить не як голова синагоги, не як представник громади, що хоче запросити людину, яка навчає, пророка на розмову, але для невідкладної справи, на якій йому дуже залежить.

42бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала.

Євангелист, описавши сцену запрошення, подає тепер відомість про причину такого наполегливого прохання. Дочка одиначка помирає. Вказується й вік дівчини – 12 років. У цьому віці єврейська традиція дозволяла видавати дочку заміж. Зрозумілим стає тепер така поведінка батька, і тому Ісус не заставляє себе довго чекати –  він без зайвих слів вирушає на допомогу.

43Аж тут жінка якась, що була хвора на кровотечу …

Ісуса та Яіра супроводжує великий натовп людей. Та Лука змальовує ближче одну особу з усього цього гурту: хвору жінку. Становище жінки є не менш важким: вона кровоточить, і не має більше ніяких засобів для оплати лікування. Євреї вважали, що у крові міститься життя (Бут 9,4-5). Отже, жінка також у передсмертному стані: життя помало витікає із неї. Цікавим є те, що дочку Яіра та кровоточиву жінку пов’язує ще й число 12. У грецькому тексті вживається прийменник avpo (апо), що означає “від” у тому місці, де йдеться про 12 років. Тобто хвора від 12 років, що дає можливість розуміти не тільки, що жінка хвора 12 років, але й хвора від віку 12 років. Беручи до уваги друге значення, звязок між дівчиною та жінкою стає більш очевидним. Пов’язує їх обох тема неплідності. Одна присмерті у віці, коли можна виходити заміж та народжувати дітей, інша – з такого ж віку не може вийти заміж, бо вважається нечистою, і тому, та і не тільки тому, не може завагітніти.

44підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча.

За звичай Ісус є той, хто торкає: чи то прокаженого (Лк 5,13), чи мертвого сина вдови (Лк 7,14); але тут (як і в Лк 7,39 де зустрічаємо іншу нечисту жінку) жінка бере ініціативу – вона доторкається до нього. В обох цих випадках Ісус говорить про віру, спасіння, мир. Віра є оцим торканням того, хто першим торкнувся наших сердець; любов’ю до того, хто першим полюбив нас та прийняв за нас смерть, коли ми були ще грішниками і його ворогами; прийманням того, хто приймає нас завжди.

Дотик лишень до краю одежі очищає жінку, робить її здоровою, припиняє “витікання життя”. Через дотик жінка отримує життя у якому немає ні нечистоти, ані хвороби.

45Ісус спитав: «Хто доторкнувся до мене?» … люди коло тебе юрмляться і тиснуться.

Доторкнутися до одежі Ісуса  в дійсності означає доторкнутися до нього самого. І ця жінка є особливою серед усіх людей, що супроводжують Лікаря до дочки Яіра. Бо на відміну від усіх інших, які юрмляться і тиснуться, тільки вона одна торкається до Ісуса. Дієслово “торкатися” виражає з допомогою матерального знаку те, чим є віра – безпосередні особисті відносини з Ісусом, через які отримується дар, що відновлює та відроджує.

46…я чув, як сила вийшла з мене.

Тут Ісус пояснює чому було поставлене ним запитання «Хто доторкнувся до мене?». Відбулося торкання, яке не було ані юрмленням, ані тисненням, але очікуванням і потребою самого Ісуса з боку особи, яка була готова прийняти його життєву силу, що виходила з нього. Це не є якогось виду магічний жест, але крайня необхідність та потреба, які вирощують руки для прийняття дару.

47Побачивши жінка, що не втаїлася…

Віра жінки і, як наслідок – спасіння, не можуть залишитися у невіданні. Тремтячи виходить вона і в ногах Ісуса сповідається у вчиненому. Прекрасним є контраст між двома почуттями: одне приводить до замикання, нерозголошення – це страх жінки, яка знає, що переступила закон, торкаючись Ісуса; інше відкриває, проголошує – це батьківська любов Господа, що запрошує жінку до проголошення у вірі, незважаючи на приписи. Віра є тим чинником, який із запрошенням Христа дає життя проповідництву Доброї Новини про отримане спасіння.

48 Сказав їй Ісус: «Дочко , віра твоя спасла тебе, йди в мирі!»

Віра (торкання Ісуса) очищає людину і підносить її до спасенного стану. Перебування у цьому стані виводить людину на дорогу миру. Мир є дарований людям із народженням Ісуса (Лк 2,14), але не всі розуміють як його отримати (Лк 19,42). Ті ж, що доторкнулися Христа, спаслися через нього. Отримавши мир не можуть його тримати в собі, але діляться ним, стаються синами та дочками Божими (Мт 5,9).

49 …«Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя».

Надія на оздоровлення ще може бути присутня, коли йдеться про живу людину, але перед смертю вона зникає. Що може людина проти смерті? На що ще можна надіятися, коли смерть вступила у свої права? Надія зникає. Але якраз тут, у стані людської безнадії та розпачу, вступає в дію Бог. «І зрозумієте, що я – Господь, як відчиню ваші гроби та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших» (Єз 37,13). Перед лицем смерті надія може бути лишень на Бога.

50…«Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться».

У цю хвилину, коли усвідомлюється що становище непоправне за людською логікою, Ісус закликає до віри. Закликає вірити у те, що Господь є той, хто дає життя, той, кому належить спасіння навіть від смерті. Христос хоче застерегти Яіра від великої помилки – впадання у відчай та зневіру. Він звертається до голови синагоги, щоб звернути його увагу на Божу силу і на Писання. Треба вірити, відчути свою неміч і покластися на Бога, необхідно його торкнутися.

51Прийшовши до хати…

Разом з Ісусом та батьками дівчини у хату входять Петро, Йоан та Яків – ті три учні Христа, які стали також свідками переображення на горі Тавор (Лк 9,28) та подій у Гетсиманському саду (Мк 14,33).

 52…«Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить».

Перед смертю людина безсила, і їй нічого не залишається, як тільки плакати, виявляючи тим самим гіркоту втрати. Ісус дає наказ, що виглядає нелогічним та пояснення, що не зустрічає розуміння у людей. Бо він дивиться на смерть дівчини не як на кінець життя, тобто розуміє її не по-людському. Для Ісуса смерть дівчини є радше своєрідною прелюдією до нового життя, що на підході.

53І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла.

Люди не розуміють, про який сон говорить Ісус, вони насміхаються з того, хто заявляє про перемогу над смертю, називаючи її сном. Людина перед лицем смерті крім того, що може плакати, може також і сміятися від відчаю і безсилля супроти неї (Ді 17,32).

54А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!»

Ісус та дівчина. Людина переповнена життя та людина повна смерті. Ісус прийшов, щоб дати життя загиблій людині. Він бере її за руку і не просто бере, щоб відпустити. Ісус тримає її у своїх руках, даючи життя, і ніхто не зможе вже вирвати і відірвати таких людей від Життя, бо гарантією є той, хто дає їх у руки Ісусові і є більшим від усіх (Ів 10,28-30).

55І дух її повернувся до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти.

Словом Ісус кличе до життя, і тут же ж маємо результат. Дух її повертається до дівчини. Не оживає якась інша особа, але повертається до життя дочка Яіра. Ці два стишки нагадують сцену із першої глави книги Буття, де Бог кличе своїм словом до життя людину і дає їй поживу.

56Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.

Стан людини, коли вона бачить вставання з мертвих, не може бути іншим як той, щшо є тут описаний: “бути поза собою”, як каже грецький текст. Батьки, мабуть, не розуміють нічогісінько з того, що сталося на їх очах. І тому Ісус їм наказує не говорити нікому про це, що сталося. Тепер свідки вставання з мертвих ще мусять мовчати, але прийде час, коли сам Ісус перейде цю межу, звільняючи від смерті не одну людину, але всіх. Тоді про цю подію вже не можна буде мовчати, не можна буде тримати її у собі, бо радість із переповненого людського серця голоситиме: Христос Воскрес.

 3. Матеріал для читання: Муд 1,13-15; Пс 46; 1Цар 17,17-24; 2Цар 4,8-37; Лк 7,11-17; 7,36-50; Рм 6,3-11; Лев 15, 25-30

4. Молитва уривком

4.1 Ввідна молитва

4.2 Читання уривку

4.2.1 Тиша

4.2.2 Ділення словом  чи стишком, що справили враження

4.3 Друге читання того ж уривку

4.3.1 Тиша

4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога

4.4 Третє читання

4.4.1 Тиша

4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

о. Євген Станішевський (http://lds.lviv.ua/node/1328)