Посл. ап.Павла до Тита 2:11-14;3:4-7    Євангелія від  Матея 3:13-17

Відомості про хрещення Ісуса присутні у всіх чотирьох Євангеліях[3]. Найбільш подібними між собою є розповіді у Синоптичних Євангеліях, проте навіть ці розповіді мають свої особливості, що зумовлені певними богословськими баченнями кожного із євангелистів зокрема. Ми зупинимося на текстах трьох перших Євангелій через призму уривка, що знаходиться у Євангелії згідно Матея.

Хоча за побудовою розповіді трьох євангелистів є подібними, проте особливість розповіді першого євангелиста одразу впадає в очі. Матей значно розширює розповідь за рахунок розмови Івана та Ісуса (Мт 3:14-15), що не знаходиться ані в Марка, ані в Луки.

Необхідно зазначити і певну відмінність у прямій мові, що її подають всі три євангелисти як голос, що пролунав з неба (Мт 3:17 / Мк 1:11 / Лк 3:22). На відміну від Марка та Луки, що у прямій мові використовують займенник другої особи однити ти (su, - сі), Матей вживає вказівний займенник цей (ou-toj - гутос). Тим самим слова прямої мови у такому випадку скеровані до різних осіб: в Марка та Луки автор тих слів звертається до Ісуса, а в Матея – до третьої особи (можливо лишень до Івана або до всіх присутніх), немов би представляючи їй Ісуса як свого сина.

2. Медитування

2.1. Хрещення Ісуса від Івана

Ісус із Галилеї приходить до того місця на ріці Йордан, де Іван хрестив людей, що внаслідок його проповіді вирішували очиститися від гріхів. Іван проповідував покаяння. Ті ж, що усвідомили потребу у покаянні, визнаючи тим самим, що робили негідне в очах Божих, приходили до Івана, щоб він довершував хрещенням почате його проповіддю. Хрещення виявляло бажання людини розпочати новий період життя, що відповідав би виконанню волі Господа.

Чому ж тоді Ісус приходить із наміром хреститися до Івана коли Свята Церква чітко зазначає, що він був без гріха[4]? Мабуть це питання особливо хотів зазначити Матей і тому вводить розмову Ісуса з Іваном (Мт 3:14-15), якої не подають інші два синоптичні євангелисти.

2.2. Образ Івана при хрещенні Ісуса

У попередньому уривку Івана змальовано як такого, що міг із жорсткими словами звернутися до тих, що приходили хреститися (Мт 3:7), підкреслюючи потребу зміни способу життя, відвернення від гріха.

В уривку, що описує хрещення Ісуса, поведінка Івана є цілком протилежною. Івана зображено таким чином, що виділяється його усвідомлення свого становища по відношенні до Ісуса як такого, що вимагає хрещення. Все дається в порівнянні. Адже годі було порівняти себе із Іваном, якого євангелист словами Ісуса характеризує як того, що не їв і не пив (Мт 11:18), бо їжею для нього були сарана та дикий мед, а одежа з верблюжого волосу (Мт 3:4), та як більшого від пророків, що не має рівних із народжених від жінки (Мт 11:9,11).

Іван же водночас є людина, що здатна зрозуміти всю свою мізерність у порівнянні із тим, кого голосом він рахувався, та кому був покликаний бути предтечею.

При описанні зустрічі Івана із Ісусом євангелист з одного боку хоче підкреслити те, що Іван побачив у Ісусі того про кого він проповідував як більшого від себе, якому він не гідний носити взуття (Мт 3:11) і з іншого вказати іншим на те, що саме Ісус є більшим від нього.

Зрозумілим є тоді здивування Івана щодо того, що Ісус намірився робити, адже проповідуючи про його велич в порівнянні із собою Іван цілком не розуміє чому Ісус прийшов хреститися від нього. Тому й намагається перешкодити наміренню Ісуса. Євангелист хоче підкреслити це намагання Іавна як рішуче, адже вживає не не просто дієслово перешкоджати (kwlu,ein), але у вжитку із префіксом dia,  (diakwlu,ein). Наголос падає на тому, що Іван усвідомлює свою мізерність перед Ісусом і потребу хреститися самому від нього.

Незважаючи на рішучий опір напочатку, після відповіді Ісуса Іван чинить те, що намірився Ісус зробити, не перечачи більше йому, тим самим виявляє послух тому, кого вважає за більшого від себе.

2.3. Ісус і хрещення

У словах якими Ісус відповідає Іванові повинна знаходиться і відповідь на запитання чому Ісус прийшов хреститися, адже після слів Ісуса Іван спокійно його охрестив. Необхідно, отже, зосередити увагу на словах Ісуса.

Відповідь Іванові можна розділити на дві частини:

залиши це тепер;

так бо личить нам здійснити всяку правду.

Перша частина побудована на основі дієслова avfi,hmi (афіемі) вжитого у наказовому способі. Це ж дієслово вживає євангелист і на закінченні Мт 3:15 підкреслюючи таким чином виконання Іваном наказу Ісуса.

Перша частина є тісно пов’язана із тим наставленням Івана при зустрічі з Ісусом, тобто із визнанням Іваном своєї гріховності у відношенні до Ісуса. Ісус не заперечує потреби хреститися Іванові від нього, але вказує лишень на те, що не зараз. Тобто це хрещення Іванове відкладено Ісусом на майбутнє.

Друга частина прямої мови Ісуса побудована таким чином, що вона починається із прислівника ou[twj (гутос), значення якого українською мовою можна виразити словосполученням таким чином та продовжується такою конструкцією речення, яка вказує на ціль. Ціль полягає у здійсненні того, що виражено грецьким терміном dikaiosu,nh (дікайосіне)[5], який має значення справедливості, відповідності, у його повноті, адже перед ним стоїть прикметник pa/j (пас), що має значення

кожний,всякий (у значенні повноти, множинності). Словосполучення цих двох термінів знаходиться лишень у Ді 13:10, де можна чітко зауважити, що pa,sa dikaiosu,nh (паса дікайосіне) є у протилежності до тих повнот, що визначають сина диявола. Тому сповнення pa,sa dikaiosu,nh (паса дікайосіне) про яке говорить Ісус Іванові повинно виявити тих, хто стане синами Божими.

2.4. Це Син мій любий, що його я вподобав

Друга половина уривка, тобто Мт 3:16-17, утворена таким чином[6], що після подання інформації про довершення чину хрещення (1) слідує матеріал (2), у якому виділено два рівносильних наслідки (А та А’) за допомогою вживання словосполучення kai. ivdou, (кай іду), що у свою чергу мають похідний матеріал (Б та Б’). Між складовими А та А’ існує певний зв’язок, що його можна побачити на основі вжитку іменника небо у множині (небеса) із означеним артиклем: oi` ouvranoi, (гой ураной), та прихованням особи через використання пасивного звороту при описанні дії щодо небес (А) та через вказівку на голос без зазначення особи, якій він належить (А’). Б та Б’ також мають зв’язок: займенник третьої особи однини вказує на Ісуса, що на нього сходить Дух Божий (Б), та якого представляється як улюбленого сина (Б’) того, кого голос було чути.

 2.4.1. Описання чудного дійства

Два вірші Мт 3:16-17 є досить складними щодо визначення дієвої особи, що захована внаслідок вживання займенників. У паралельних уривках, що їх подають Марко та Лука є досить легко зрозуміти, що займенники стосуються саме Ісуса[7]. У розповіді Матея становище є складне. З одного боку іменник Ісус знаходиться у називному відмінку і тому відіграє роль підмета у Мт 3:16а, проте у прямій мові вжито вказівний займенник цей (Мт 3:17) і тому слова прямої мови не скеровані до Ісуса. Якщо вони є скеровані до Івана, то чи Іван не може бути той, хто бачить Духа Божого, що сходить на Ісуса[8]? Таке розуміння віддаляло б Матея від двох інший синоптичних євангелистів, але пов’язувало б його із традицією Івана євангелиста[9].

Матей проте уклав свою розповідь таким чином, що його розповідь різниться і від тієї, що в Євангелію від Івана. Автор першого Євангелія не представляє Івана Хрестителя як того, хто почувши голос з неба об’являє Ісуса як сина Божого людям, як це робить Іван євангелист, але лишень вказує що Іван відіграв особливу роль у приготуванні людей до прийняття того, хто є більшим від нього, а Ісуса представляє сам Бог за допомого голосу з неба.

  2.4.2. Слова з неба

Євангелист Матей на відміну від двох інших синоптичних євангелистів хоча й використовує подібну побудову речення[10], вживаючи ті самі слова[11], та виявляє одну й ту ж суть[12] проте вносить зміни, що вказують на важливість присутніх, до яких і звернені ці слова.

Хто ж є тим адресатом слів, що лунають з неба? Ним можуть бути люди, що знаходилися у той час та на тому місці включно із Іваном, або може йтися лишень про Івана. Наголос на друге припущення більше виражений у четвертому євангелію, де Іван зізнається, що не знав того, що про нього пророкував як більшого від себе, аж поки не було виявлено йому його через сходження Духа у вигляді голуба. Тільки тоді він почав іншим виявляти Ісуса як Сина Божого, що прийшов хрестити у Святому Дусі[13].

Матей же, подаючи розмову Івана та Ісуса перед хрещенням, дав зрозуміти, що Іван був свідомий більшої гідності Ісуса. Тоді цей голос був звернений до всіх присутніх, яких Іван є представником, як той, що приводив їх до покаяння. Він звернений також і особливий спосіб до читача, який стає свідком цих подій. Читача євангелист через послух Івана при виконанні незрозумілого для нього дійства – хрещення Ісуса, приготовляє до цього додатку до вже чутого з небес, що пролунає на горі підчас переображення: «Слухайте його».

3. Просвітлення

Ісус, що народився від Марії та Святого Духа, після хрещення був виявлений через Святого Духа та голос, що злинув із небес, улюбленим Сином Божим. Він прийшов щоб виконати справедливість, а, отже, усправедливити людину, тобто вчинити її такою, якою її задумав Бог, коли її творив. Людина була сотворена на образ Божий і покликана виконати його задум – уподібнитися до нього (Бут 1:26-27). Це усправедливлення чинене Ісусом полягає тоді у тому, що він здатен довести людину до уподібнення до самого Бога. Саме Ісус, той, хто будучи Богом став людино (Флп 2:6-8), зберігаючи повноту Божества (Кол 2:9) здатен як улюблений єдинородний Син вчинити дітьми Божими тих, хто відкривається вірою на слово Боже, та виявляє послух Ісусові. Власне через послух Івана Ісусові він, у хрещенні, стає для всіх тих, що з ним єднаються у хрещенні, провідником до відкритих Богом небес, що стають «землею обіцяною» (Євр 3:7 – 4:11). На цій дорозі необхідно виявляти послух йому, довіряючи його словам, щоб звершити усю справедливість.

4. Молитва

О мій Боже незбагненний людським розумом, воздаю Тобі славу за все, що чиниш. Не можу я зрозуміти Твої дійства і пізнавати Тебе не можу, без Твоєї допомоги. Ти своїм Словом відкриваєш мені себе і Духом Твоїм Святим виявляєш мені свої глибини.  О Боже у Тройці єдиний, дякую Тобі за те, що із любові до мене Син твій став людиною і взяв на плечі мої немочі і мої гріхи, щоб зробити мене вільним. Зроби мене чуйним на голос Святого Духа, що хоче вести мене дорогою Правди, відкриваючи Тебе мені, людині Тобою приведеній до життя і допоможи мені щоб я, переборюючи всі перешкоди, перебував у послусі твоєму Синові та зростав як Твоя дитина.

[1] В обох випадках вживається у дійсному способі теперішньому часі середнього стану від дієслова paragi,nomai, що означає прибувати, приходити, з’являтися.

[2] evxeporeu,eto – дієслово дійсного способу минулого часу середнього стану третьої особи однини від evkporeu,omai.

[3] Порівняйте Мт 3:13-17 / Мр 1:9-11 / Лк 3:21-22 / Ів 1:29-34.

[4] Таке розуміння виявляється і авторами новозавітніх творів. Див для прикладу  2Кр 5:21, Євр 7:26, 1Пт 2:22, 1Ів 3:5.

[5] Справедливість у юридичному полі означає  визнання і захист людських прав. У етико-релігійному християнському полі під справедливістю розуміється первинна потреба виявлення милосердя, тобто визнання людської гідності і прав ближнього.

Можна сказати, що коли несправедливість вказує на прояв егоїзму, що веде до смерті, то справедливість виражає любов на служінні життю.

Павло, що найкраще висвітлює справедливість Божу, розуміє її як чин Бога спасаючий, милосердний та вірний по відношенні до людини.

У порівнянні із іншими євангелистами термін dikaiosu,nh є особливим для євангелиста Матея (У текстах чотирьох Євангелій цей термін зустрічається десять разів, із яких у Матея – 7 разів (Лк – 1; Ів – 2). Найбільш вживаний цей термін апостолом Павлом (58 разів)). У розумінні Матея під справедливістю розуміється нове спільнотне життя послідовників Ісуса у протиставленні до інших, що знаходяться поза Церквою.

У Марка Ісус виходить з води і саме він є той хто бачить, та чує слова звернені власне до нього (Мк 1:10-11). Лука вказує, що після хрещення саме тоді, коли Ісус молився зійшов Святий Дух на нього і почув він голос, що був звернений до нього (Лк 3:21-22). В обох випадках у прямій мові використано займенник другої особи однини.

[8] Декотрі переклади Євангелія від Матея вказують, що саме Іван Хреститель є той, хто бачив сходження Духа Божого і, отже, чув слова звернені до нього про Ісуса. Див. Синодальний переклад видання 1917 (рос); видання Лютера 1545 (нім); Женевська Біблія 1599 (анг); Єпископський Новий Завіт 1599 (анг).

[9] У Євангелії від Івана саме Іван Хреститель засвідчує, що він бачив Духа, що сходив на Ісуса (Ів 1:30).

http://lds.lviv.ua/node/1382