Посл. ап.Павла до Галатів 1:11-19    Євангелія від  Матея 2:13-23

1.1. Контекст

Матеріал, що знаходиться у Мт 2:13-23 завершує розповідь про дитячі роки Ісуса. Події цього матеріалу є продовженням розповіді, що знаходиться у Мт 2:1-12, де було зазначено, що Ірод виявив мудрецям своє бажання «поклонитися» новонародженому цареві.

1.1.1. Межі та структура уривка

У Мт 2,13а автор вказує читачеві відхід мудреців (головних героїв уривку Мт 2:1-12). Із їхнім відходом пов’язується з’явлення ангелі Господнього Йосифові, який і буде виконувати головну роль, що полягатиме в опікунстві над малим Ісусом, аж до Мт 2:23.

Після Мт 2:23 з’являється новий герой євангельської розповіді – Іван Христитель, із яким пов’язана розповідь про хрещення Ісуса, що вже досяг зрілого віку, тому Мт 2:23 завершує уривок, в якому представлено тему опіки над дитям-Ісусом.

1.2. Особливості уривка

Чотири рази в уривку зустрічається вислів дитятко та його матір, два з яких є у словах, що ними звертається ангел Господній до Йосифа (Мт 2:13,20) та два інших у словах, якими автор підкреслює виконання Йосифом того, що було йому сказано ангелом Господнім (Мт 2:14,21).

Вказівка на те, що Йосиф перебував у Єгипті аж до смерті Ірода (Мт 2:15а) із поясненням (Мт 2:15б) дуже добре і логічно лучиться із матеріалом, що знаходиться у Мт 2:19 (Якже вмер Ірод ...). Євангелист проте вставляє матеріал про вбивство дітей у Вифлеємі за наказом Ірода.

Подібно є і з Мт 2:21 (... прийшов в Ізраїльську землю) та Мт 2:23 (і, прибувши туди, оселився в місті ...). Вставка Мт 2:22 знову має зв’язок із Іродом.

1.3. Синоптичний аналіз

Немає цього уривка в жодній іншій євангельській розповіді, проте Лука описуючи дитячі роки Ісуса вказує чітко, що проживав Ісус із батьками у місті Назарет (Лк 2:51). Також і інші євангелисти згадують Назарет як місто з якого походив Ісус, називаючи його назарянином (Мк 10:47; Ів 19:19).

2. Медитування

Героями розповіді, що представлені на першому плані (А та А´), є чотири особи: Ангел Господній, Йосиф, дитя Ісус та його мати. Розуміється присутність у розповіді і інших осіб: Господь, післанець якого повідомляє Йосифа про те, як необхідно поступити; Ірод, що шукає способу убити дитя; Архелай, син Ірода.

В основі розповіді покладено бажання Ірода вбити дитя, яке може претендувати на царський трон, що його займав Ірод. Через загрозу життю малого Ісуса, що виникла внаслідок планів Ірода, стаються події, що їх описує Матей.

2.1. Йосиф діє згідно Господнього слова, щоб воно збулося

Вже із першої глави Євангелія читач розуміє, що Йосиф є людиною віри, який став батьком для Ісуса лише тому, що повірив об’явленню ангела Господнього і прийняв Марію, що зачала від Духа Святого. Тому й зрозуміло, що Йосифа представлено у Мт 2:13-23 як людину віри, яка виконує роль опікуна дитяти Ісуса та його матері, тому й аж чотири рази вжито саме цей спосіб вираження стосунків між Йосифом, Ісусом та Марією: дитя та його матір.

Два паралельно укладених складники уривка (А та А´) дають читачеві чітко побачити, що виконання Йосифом згідно слів ангела Господнього приводить до того, що збуваються слова, що їх Господь сказав був через пророків ще задовго до цих подій.

Перше сповнення сказаного пророком стосується місця, що знаходиться у пророка Осії (Ос 11:1). Пророк Осія виявляє любов Господа до свого народу через використання слів, що вказують на родинні стосунки: батько – син. Власне визволяючи Ізраїля із єгипетського рабства встановлюються особливі стосунки між Богом та народом Ізраїля. Є цікавим те, що називаючи ізраїльський народ своїм сином, під словом син розумілася множина, цілісність, яку становили люди, що вийшли з Єгипту. Ізраїль, що його покликав Господь як свого сина із Єгипту, дуже часто проте вибирав собі ідолів, яким і служив (Ос 11:2).

Матей вказує, що вищенаведена цитата пророка Осії стосується Ісуса. Але чи тільки його? Адже разом із Ісусом знаходяться Йосиф та Марія, що належать до синів Ізріїля. Вони є ті, що служать Ісусові і Господеві, тобто належать до когорти тих праведних Ізраїля, що не відходили від єдиного живого Бога. Сповнення того, що Господь кличе із Єгипту свого сина може стосуватися не лишень Ісуса, що є його Сином, сином Єдинородним, але й Марії та Йосифа як таких, що є разом з Ісусом, немов би творячи певну єдність із ним основану на вірі. Адже від самого початку Церква вірить, що внаслідок перебування з Ісусом (віри в Ісуса як єдинородного Сина Божого) людина стає дитиною самого Бога (Гал 3:26). Чотири рази в уривку підкреслюється тісний зв’язок Марії із Ісусом внаслідок вживання вислову дитятко та його матір. Йосиф же прийняв у вірі дитину від Марії як Сина Божого і разом з ним вийшов із Єгипту.

Ісус був званий назарянином і про це засвідчують всі чотири євангелисти, тому якраз на закінченні розповідей про дитячі роки Матей вказує, що оселення Йосифа у Назареті, сталося як сповнення пророцтв, що назореєм назветься.

Це місце є досить важким до розуміння. Можливо Матей хотів таким чином поставити крапку у тому конфлікті, що був між євреями та послідовниками Ісуса про походження Месії.

Євреї були переконані, що Месія не може походити з Назарету. Про це місто не згадується у книгах Старого Завіту, а перша згадка про нього походить із третього століття по Христі, що представляє це місто як осідок одного із двадцяти чотирьох священичих родів, що служили у Єрусалимському Храмі до його знищення у 70 році першого століття по Христі.

Про зв’язок Ісуса з містом Назарет було відомо широкому колу в Палестині у першому столітті по Христі. Тому наприклад Лука представляє, що й послідовників Ісуса називали як таких, що належать до назорейської єресі.

У Матея та Івана маємо вжиток лишень першого варіанту (Мт 2:23; 26:71), Марко вживає лишень другий, а Лука як один так і інший термін.

Назва міста Назарет, задля свого розташування, найбільш імовірно походить від дієслова rcn (НаЗаР), що означає наглядати. Тому як nazwrai/oj (назорайос) так і nazarhno,j (назаренос) мають три приголосні, що можуть пов’язувати їх із містом Назарет.

Є цікавим те, що як у Матея так і в Івана цим терміном nazwrai/oj (назорайос) називають Ісуса люди, що не походили з кола його учнів.

Мт 2:23 є дуже особливе місце. Адже про Назарет немає жодних відомостей у Старому Завіті. Про яких пророків говорить Матей? Можливо автор тут хоче підкреслити не лишень подібність із Назаретом, але й дещо інше?

Необхідно врахувати ще дві можливості походження терміну nazwrai/oj (назорайос), що його пристосовували як до Ісуса, так і до його учнів, що не походили з Назарета:

nazwrai/oj (назорайос) може походити від єврейського слова насір (ryzIn"), що означає посвячений Богу (див. Чис 6). Але опис того, що згідно Чис 6 має стосуватися назорея більше підходить до Івана Христителя, ніж до Ісуса;

можливе походження nazwrai/oj (назорайос) і від незер (rc,nE), що перекладається як пагін. Цей термін як месіанський пагін зустрічається лишень в Іс 11:1 (І вийде паросток із пня Єссея...). Навіть якщо він й зустрічається лишень один раз у цілому Старому Завіті необхідно врахувати, що Ісая є для Матея важливий месіанський пророк.

Так як у Мт 2:23, на відміну від попередніх представлень, маємо дещо іншу форму (щоб збулося сказане пророками), яка є досить невиразною, бо не вказує на конкретного пророка. Враховуючи цю невизначеність можна вважати, можливо Матей має на увазі саме це бачення багатьох пророків, що висловлене у Ісаї (11:1), і як hapax legomena, відіграє дуже важливу роль.

2.2. Поступок Ірода та виконання пророцтва

Центральний складник Б розкриває для читача якими можуть бути вираження гніву та злості людини, що має владу і чується ображеною.

Ірод відзначався своєю жорстокістю особливо до тих, хто хоча б якось міг посягнути на трон його володарювання, тому не дивно, що він із усією жорстокістю знищив усіх тих, серед яких мав би був бути народжений цар.

Цікавим є те, що Матей представляє це знищення дітей як виконання пророцтва Єремії.

Чому ж Господь, якщо він це передбачив, будучи Всемогутнім, нічого не зробив, щоб запобігти такій трагедії? На цій ліній знаходяться Гулаги, концентраційні табори і багато інших трагедій.

Хочу звернути увагу на те, що автором є чітко виділена певна відмінність, щодо сповнення того чи іншого слова Господнього. У Мт 2:15 подібно як і в Мт 2:23 є вислови, що є подібні між собою і водночас різняться докоріння від того, що його вжито у Мт 2:17.  У перших двох випадках вказується на те, що певні події сталися для того, щоб збулося слово Господнє, у третьому – тоді сталося. У грецьому тексті у всіх трьох випадках вжито одне й те ж дієслово plhrou/n (плерун), сповняти. У всіх трьох випадках форма дієслова вказує на той самий час (аорист), той самий стан (пасивний) проте у Мт 2:17 дієслово виражене дійсним способом evplhrw,qh (еплероте), натомість як у Мт 2:15 так і в Мт 2:23 дієслово вжите у бажальному (оптатив) способі: plhrwqh/| (плероте).

Таким розрізненням у вживанні способів дієслова автор вказує на те, що необхідно розрізняти два типи подій. Одні стаюся згідно бажання Господа, коли людина виконує його волю, вони спрямовані до життя; інші стаються тому, що людина, сповняючи їх, відкидає Бога і чинить за власними уподобаннями, а це веде до смерті.

Коли ж я звинувачую Господа за те, що він не врятував дітей, то тим самим уподібнююся до Ірода, ставлячи себе вище самого Господа, адже є в такому випадку роблю себе суддею для нього, виявляючи мою волю, щодо того як би мало бути. Книга Йова тоді стає надзвичайно у пригоді, щоб зрозуміти свою мізерність у полі знання та велич Господа. Життя людини у руках Господніх і тому не є важливо скільки часу вона проживе на землі, але важливим є те, що Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен хто вірує в нього не загинув, а жив життям вічним (Ів 3:16).

Євангелист бере цитату із Єр 31:15, де пророк говорить про те, що Рахиль плаче над дітьми своїми. Рахиль – жінка Якова, тобто мати дітей Ізраїля, адже Господь назвав Якова Ізраїлем (Бут 32:28). Пророк Єреміє живе (7-6 ст. до Хр.) у часи, коли був знищений Єрусалим вавилонським царем Навуходоносором. Діти Рахилі, це ті, що їх забрали у полон вавилоняни і Господь обіцяє їх звільнення і повернення. Важливим же елементом спасіння є переосмислення своїх гріхів, свого відходу Господа і як наслідок – повернення до нього (Єр 31:16нн). Тому коли Матей говорить про вбивство дітей у Вифлеємі і пов’язує це дійство із пророцтвом Єремії, необхідно бачити його у світлі того, що людина грішить і відвертаючись від Господа, іде в напрямку смерті. Той же хто віддає наказ вбити є провідником юдеїв, їхнім царем. Пізніше релігійні провідники і весь народ, вибираючи собі царя поганина, відкидають Господа Ісуса, Помазаника, і вбивають його. Вескресивши Ісуса Господь вказує, що він є той хто дає життя, ті ж, що не з ним – сіють смерть. Тому й тих, кого убив Ірод, Господь має силу повернути до життя як це зробив із Ісусом.

Матей вказуючи на те, що Йосиф уникає Ірода та його сина Архелая, дає зрозуміти на важливість перебування із Ісусом, який є Помазаником (Христом) тобто Царем і служінні саме йому.

3. Просвітлення

Господь через своє слово дає нагоду людині бути з ним і таким чином перебувати у просторі життя.

Людина може вибирати чию волю чинити: волю Господню, як це робить Йосиф, чи волю того, хто себе проголошує царем, виявляючи себе як вершителя людських доль, як це роблять вояки, вбиваючи дітей.

Одна дорога – дорога життя, навіть якщо й інші люди, можуть убити, Господь поверне життя. Інша дорога – дорога смерті, що веде від Господа, веде до зосередження погляду на собі, на своїх привілеях, задля яких життя іншого не є важливим.

4. Молитва

Господи Ісусе, ти, що зумів у Гетсиманському саду, і не тільки там, свою волю підпорядкувати волі свого Отця вповні її довершивши, буть моїм Учителем. Навчи мене немічного і недосвідченого серцем чути тебе, Слово Господнє, і перебуваючи у єдності з тобою, служити тобі, моєму цареві і Господу, щоб у Святому Дусі сповнити волю Отця твого, який і мені став Отцем задля твоєї любові до мене грішного.