Євангеліє від Луки 14. 26-24. Запрошення на вечерю.

Чуючи цю притчу пригадується момент із нашої прощі родин-заробітчан, де село, в якому не було навіть 30 дворів прийняло понад 300 прочан. Ми тоді радо відгукнулися на їхнє запрошення, чи, радше, вони радо нас прийняли. Ця притча оповідає про запрошення господаря на вечерю. Цим господарем є Христос. Так саме Ісус запрошує кожного з нас. Це запрошення можна назвати покликанням, покликанням до Божого Царства. Ця притча дуже чітко говорить про те, що кожна людина є покликана. Пригадується притча про сіяча, який сіяв словом божим всім людям, але не всюди воно дало плід. І причина тут була не в сіячі, а в людині. Адже саме від людини залежить чи відгукнутися на запрошення Ісуса, який промовляє "багато разів та різними способами" чи залишитися при своїх справах. Саме від людини залежить чи відключати будильник 10 разів і запізнити до церкви чи прийти завчасу, говорити правду чи лукавити, осуджувати і нарікати чи дякувати Богові та просити Його допомоги, чи жити Царством Божим, яке "не їжа і пиття, а праведність, радість і мир у Святому Дусі" вже тут на землі чи жити так наче Бога не існує. Отож, Бог кличе кожну людину і від людини залежить чи прийняти це запрошення. Інколи цей вибір для людини важко зробити і важко жити згідно цього вибору. Але хіба винагорода не ватра наших зусиль?

о. Антон Борис

Євангелія від Луки 12:16-21   Посл. апостола Павла до Ефесян 5:9-19

16. Він розповів їм цю притчу: «В одного багача земля вродила гарно.

Цей стишок відіграє роль вступу. Перед читачем змальовується картину, яка по своїй суті може відображати благословення людини Богом, бо замість слова людина тут знаходиться багач. У Старому Завіті багатство було своєрідним знаком Божого благословення. Бог привів Ізраїля у землю, що йому не належала, дав йому все необхідне для життя: виноградники, оливкові сади і тд. (Втор 6, 10-13). Ці всі подарунки мали б бути свідченням того, що Бог опікується людиною, дає їй  поживу для тіла. Вони мали б дати зрозуміти, що все, що має людина – вона має як дарунок. Також є благословенним і той, хто отримує це все в дар та розуміє, що це все не є його, не належить йому і, отже, необхідно цим ділитися, щоб дар залишався даром. Але той, хто привласнює дар і тим самим відриває його від джерела, з якого його отримав, вже не може бути благословенним.

Мойсей попереджує народ не говорити ніколи це є моє по відношенні до того, що буде йому дано. Необхідно перш за все мати перед собою того, хто дає (Втор 8, 7-20).

Якою людиною є багач у цій притчі?

17І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звести врожай мій!

Із цим стишком розпочинається розмова багача зі самим собою. Три рази він каже сам до себе. Тут немає діалогу, бо діалог потребує двох осіб. Це навіть не монолог, це якась розмова зі самим собою. Можна побачити тут певне вбивство людини, де розуміється під людиною відносини та діалог з іншими. Багач, за звичай, хоче мати все більше і більше і таким чином скеровує своє життя у цьому напрямку пожадання. Ідучи цією дорогою він відокремлюється, чим раз більше віддаляючись від інших, і потрапляє у клітку самотності.

Багач ставить собі запитання: “Що мені робити?”, в якому підкреслюється найглибша проблема людини. Вона ж бо має здатність і обов’язок вирішувати щодо своєї діяльності. Для тварини є досить поводитися згідно інстинкту самозбереження. Людина ж мусить перемагати страх перед смертю, що її сковує та замикає у собі і тим самим спричинює її смерть як особи.

Доля людини залежить від правильного вживання всього сотвореного: воно виступає або як засіб для вияву любові до Бога та ближнього, що означає дякувати та ділитися, або як те, що сталося ціллю і зайняло місце Бога, що означає посідати та нагромаджувати. Посідання є протилежним до вдячності і, отже, є проти Бога, нагромаджування є протилежним до ділення і тому є проти людини.

18І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і весь мій достаток

У цьому стишку змальовано планування людини, що не знає любові Отця: розширити стодоли, щоб мати більше, збільшити місце нагромаджування, щоб нагромаджувати ще більше. Стремління мати все більше і більше розпалює пожадання, виникає замкнене коло. Потреба мати більше є тою поживою, яка ніколи не втамує голоду, а навпаки – загострить відчуття нестачі.

Вживання дібр є дуже важливим для євангелиста Луки, який є свідомим того, що людина живе у цьому світі, де вже є певні правила поведінки (Лк 11, 41; 12, 33; 14, 33; 16; Ді 2, 42нн; 4, 32нн; 5, 1нн). Євангелист дає зрозуміти, що відноситись до дібр треба відповідно до їх природи – як до дару, але їм не належить жодне поклоніння. Лука змальовує початок проповідування Ісуса як початок Господнього (ювілейного) року (Лк 4, 16нн), що переносить народ у час свого становлення, у час, коли Бог дав йому землю. Також і в Діяннях є описано первинну спільноту як спільноту суботнього (ювілейного) року.

19та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!

Євангелист третій раз підряд вживає дієслово казати, що його багач застосовує до себе самого. Таким чином підкреслюється важливість цього речення у мислення багача. Тут поміщена програма життя людини, що бачить у багатстві запоруку власного існування. Бог є той, хто дає людині все необхідне для життя: ті добра, що дають змогу насититись, втамувати спрагу, захиститись від голоду. У Бозі треба шукати захисту і допомоги, бо він є запевненням (гарантом) життя людини. До людини ж зарозумілої і гордої зі своєї незалежності від всіх і в тому числі від Бога дуже гарно підходить цитата: “Бо кажеш: «Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю», а не знаєш, що ти – злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий” (Одкр 3, 17).

20А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?

Несподівано для багача, який говорить сам зі собою, починає говорити Бог. Перше слово оцінює все мудрування цієї людини – безумний! Бог ставить оцінку плану та програмі життя людини, що відповіла на питання “Що робити?”, і ця оцінка є незадовільна. Багатство є тим чинником, що спричиняється до заглушення Божого слова і перешкоджає йому принести плід.

Смерть приходить як до бідних, так і до багатих.  Ніхто не може від неї відкупитися. І отже перед хвилею смерті багач отримує свою оцінку: безумний. З приходом смерті перед людиною відкривається шлях до вічності, а на суді отримати таку оцінку є вкрай погано, бо є “легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже” (Лк 18, 25).

21Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога».

Цей стишок підсумовує сказане вище. У ньому прослідковується чітке протиставлення: збирати для себе/ багатіти в Бога. Отже запитання “Що робити?” постійно ставить людину перед вибором місця для складу, бо “де скарб ваш, там й буде ваше серце” (Лк 12, 34). Багатіти в Бога, збирати скарб на небі означає покладати надію на Творця, не підмінювати його ідолом, ділитися тим, що отримано в дар. Збирання ж для себе закінчується трагічно, бо людина, думаючи, що собі забезпечує життя, сама себе його позбавляє.

http://lds.lviv.ua/node/1349

Євангелія від Луки 10:25-37  Посл. апостола Павла до Ефесян 4:1-6

25І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?»

Лука показує ціль, задля якої законовчитель розпочинає розмову з Ісусом.  Ціль є випробувати або спокусити Ісуса. Цю ціль Лука описує словом εκπειράζω (екпейрадзо), яке вживає і при спокусах Ісуса дияволом (Лк 4,12), де Ісус наголошує, цитуючи Втор 6,16, на заборону спокушувати Господа.

Коли Лука вказує, що ціль є спокусити Ісуса, тоді, отже, сама спокуса знаходиться у запитанні. На місці слова осягнути, мало б бути слово успадкувати, як це є у Мк 10,17, бо тут і там вжито κληρονομήσω (клерономесо). Отже, мова йде про успадкування вічного життя. Спадок, за звичай, можна отримати лише по смерті того, кому належить цей статок. Про смерть Бога, який посідає вічне життя, який, власне, і є життям не може йти мови. Запитання ставиться в такий спосіб, щоб неможливо було дати відповідь, і в той же ж час підкреслено звертання до Ісуса учителю. Якщо ти хочеш, щоб тебе й далі називали учителем, спробуй дати відповідь. Ісус не дає відповіді безпосередньо, але показує, що він гідний носити звання учителя, підводячи нерозумного учня до виявлення правильної відповіді.

26А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?»

Як учитель Ісус ставить запитання, два запитання. Одне стосується змісту написаного, друге – розуміння написаного. Вони є початком до дачі на поставлене йому запитання, у них є прихована відповідь. Ісус дає зрозуміти, що відповідь знаходиться у законі, грецькою мовою νόμος (номос). У цей грецький термін вкладалося значення П’ятикнижжя Мойсея, тому що він вживався у грецький мові відповідником єврейського הרות (тора). Слово життя вічного знаходиться у Писанні, але те Слово ще треба чути, його треба розуміти.

Апостол Петро говорить: «В них (у листах Павла) є дещо трудне до зрозуміння, що люди без освіти й не зміцнені у вірі перекручують, як і інше писання, на свою власну погибель» (2Пт 3,16).

Тому Ісус зацікавлений, власне, навчити розуміння Слова того, хто себе вважає його тлумачем.

27Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.»

Законовчитель відповідає цитуючи книги Второзаконня (Втор 6,5) та Левітів (Лев 19,18), вказує те, що написано у законі. Він хоче виглядати на висоті і дійсно вказує найважливіший чинник, до якого можна звести весь закон (весь закон вміщається в одному слові: люби ближнього як самого себе (Гл 5,14)).

Бог створив цей світ, і тому його любов до світу є надзвичайно великою, але він прагне такої ж любові і від світу, від людини. Може скластися враження, що Бог наказує любити його (Втор 6,5). Власне не наказує, хіба можна силою, наказом заставити любити себе. Господь просить, надіється на взаємну любов, хоче бачити людину, щоб вона поступала у любові. У грецькому тексті, чи то у Лк 10,27 чи у Втор 6,5 вжито αγαπήσεις (агапесейс), що може означати наказовий спосіб теперішнього часу для 2 особи однини (люби), так і дійсний спосіб майбутнього часу для 2 особи однини (любитимеш). Бог створив людину, і задум його щодо неї є такий: уподібнення людини до Творця (Бут 1,26-27). Бог є любов, і тому він прагне, щоб людина уподібнювалася до нього, щоб людина входила у простір любові. Входження у цей простір любові охоплює два напрямки, що визначають весь простір: один вертикальний – любов до Бога, другий горизонтальний – любов до ближнього. Для людини більш наявним, таким, що служить «лакмусовим папірцем» любові є горизонтальний напрям.

28«Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити.» Ісус дає добру оцінку відповіді законовчителя. Інакше не може й бути, адже він висвітлив якнайкраще зміст всього закону. Тому Ісус тепер дає відповідь на запитання, що йому законовчитель задав. Ти сам знаєш, що є написано, ти дав добру відповідь, але ще хочу звернути увагу не лише на знання, але на виконання. Якщо хочеш жити життям вічним, то виконуй ці заповіді, що їх дав тобі Господь (Лев 18,5).

29Та той, бажаючи себе самого виправдати каже до Ісуса: «А хто мій ближній?»

Законовчитель зрозумів усе. Він зрозумів, що перед ним стоїть Учитель, і тому зватися законовчителем перед Ісусом не може. Він зрозумів, що знаходиться у ролі учня. І це усвідомлення ставить його (як і кожну людину, що рахує себе чи не за наймудрішу у світі, яка знає, що і як робити) знову перед вибором: чесно визнати своє становище і дати себе Ісусові навчити або слідувати за голосом гордості і оправдовуватися. Визнання своєї мізерності, свого незнання перед Богом – це початок справжнього навчання і справжнього знання. Законовчитель цього не робить. Він немов той учень, що завжди мав від людей оцінку відмінно, тепер чується ображеним у своєму незнанні. Тому продовжує ставити запитання Ісусу не з ціллю навчитися, але виправдати себе самого, шукаючи можливості завдати запитання, щоб і Учитель не знайшов на нього відповіді.

30Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого.

Ісус розпочинає розповідь, щоб навчити законовчителя, і Лука подає її таким чином, щоб навчити читача свого Євангелія.

Один чоловік, не вказується точно хто саме, сходить додолу. Людина прямує від Єрусалиму. Віддаляючись від святого міста, людина сходить, опускається додолу. Вжито тут слово καταβαίνω (катабайно), яке складається з двох слів κατα та βαίνω, де κατα вказує на напрямок руху (додолу).

Людину створив Господь, щоб вона уподібнювалася до нього, щоб ішла до нього, тобто, щоб піднімалася угору. Адже за звичай людина вважає, що Бог має осідок угорі, на небі, яке височить над землею (Пс 115,16).

Коли, отже, людина віддаляється від Бога, то потрапляє у руки розбійників.

31Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього та й пройшов мимо.

Ісус зображує двох служителів культу, які також сходять вниз, тобто віддаляються від Єрусалиму, ідуть слідом за людиною, що попала у руки розбійників. Вони немов ідуть виконати їх обов’язок – визначити стан людини, яка попрямувала від Бога. Обоє виставляють одну й ту ж оцінку людині – вона позначена смертю, тобто нечиста. Їм нема чого більше робити з тою людиною. Ці люди символічно зображують дію закону, який не допомагає людині, коли вона впаде, але лише стверджує подію падіння і визначає стан людини як нечистий.

33Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився.

Описуючи рух самарянина, Ісус не вказує напрямку руху, як це було зроблено для перших трьох осіб, які відходили від Єрусалиму. Самарянин натряпляє на побитого напівмертвого чоловіка і милосердиться над ним, серце його переповнюється жалем до побитого – так можна передати значення грецького слова σπλαγχνίζομαι (сплагхнідзомай). Цим словом євангелисти підкреслюють стан Ісуса, коли він зустрічався з людьми, що були полишені у важкому становищі (Мт 14,14; Мк 6,34; Лк 7,13). Ісус є тим самарянином, який милосердиться над людиною.

Ісус вибирає для навчання законовчителя якраз особу самарянина. Євреї не визнавали самарян за тих, що можуть належати до вибраного народу, хоча вірили вони в того ж Бога, та користувалися П’ятикнижжям Мойсея. Провідники євреїв та й не тільки вони, а й багато інших, не признавали також і Ісуса за свого і відносилися до нього, як чужака. Вони відкинули Ісуса, який стає наріжним каменем для побудови Церкви (Лк 20,17). Ісуса євреї називали самарянином та навіженим (Ів 4,48). Чи не змальовує Ісус себе самого під іменем самарянина?

34Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним.

Самарянин приступає і перев’язує рани, тим самим стримує кров. Подібно до того як кровоточива жінка доторкнулася до Ісуса і її кровотеча відразу ж припинилася (Лк 8,44). Тут змальовано доторкання самарянина з ціллю припинення кровотечі. У євреїв кров була життям: витікання крові – витікання життя, припинення витікання крові – збереження життя.

Хворих намащувалося оливою для одужання (Мк 6,13; Як 5,14). Самарянин допроваджує немічного до заїзду. У грецькій мові тут вжито слово πανδοχειον (пандохейон), яке складене з двох слів: παν (пан), яке означає все, всі та δέχομαι (дехомай)           , що може означати приймати (з гостинністю; у сім’ю для вишколу, для покращення стану). Отже, Самарянин привозить пораненого до всіхприймальні, і цим словом вказує на Церкву, яка приймає всіх знедолених, зневірених, що їх приводить Ісус. Ісус є той, хто супроводжує та доглядає.

35На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся.

Ісус каже, що виганяє бісів та робить оздоровлення сьогодні й завтра, а третього дня закінчить це робити (Лк 13,32). Третій день – день, який розпочнеться з другим його приходом. Перший – той, який тривав від дня створення людини, аж до часу, коли Син Божий перебував у людському тілі. Час, коли жив між людьми Ісус з Назарета. – це перехідний момент від першого до другого дня, коли й була створена ним Церква, всіхприймальня. Видно, що керівник всіхпиймальні довіряє Самарянину, отже, знає його. У грецькому тексті немає на цьому місці слова господар, але є πανδοχεύς (пандохеус), той, який керує всіхприймальнею.

Самарянин дає два динарії. Динарій – римська срібна монета, яку можна було заробити за один робочий день (Мт 20,2). Два динарії нагадують про дві заповіді любові (Лк 10,27). Цього є достатньо, щоб дочекатися повернення Самарянина. Коли ж витратиться більше, він віддасть сповна.

36Хто з цих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?»

Після закінчення розповіді-повчання, у якій можна побачити саму особу Христа, Ісус повертається до запитання, яке було поставлено йому законовчителем (Лк 10,29). Учитель ставить тепер так запитання, що законовчитель мусить відповісти сам собі. Лише тепер він поставлений на місце людини, що потрапила у руки розбійникам. Адже законовчитель запитує про те, хто є йому ближнім, а Ісус ставить запитання про те, хто є ближнім напівмертвому, потребуючому допомоги чоловікові.

37Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя.» Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само.»

Законовчитель признає у Самарянині свого ближнього. Урок вдався на славу. Учитель навчив того, хто в очах інших був учителем, але перед Богом – немовлям.

Законовчитель тепер знає, хто є його ближнім. Але знання є лише перший крок. Ісус каже тепер робити другий – чинити так само.

Ісус є завжди Добрим Самарянином для людини. Коли ж людина хоче, щоб він був біля неї, то вона мусить іти за ним, щоб зберігати оту близькість. Наслідувати Ісуса – це те, чого хоче Бог від людини. Адже учні Христові є ті, кого він кличе: «Іди за мною». Ближніми, ріднею Ісуса можуть стати ті, «що слухають слово Боже й виконують його» (Лк 8,21). Амінь.

http://lds.lviv.ua/node/1339

Євангелія від Луки 10:38-42;11:27-28  Посл. Євреїв 9:1-7

Підставою для святкування празника Введення в храм Пречистої Діви Марії є розповідь в т.зв. протоєвангелії Якова (одне з так званих   «Євангелій дитинства») про те, як її батьки Йоаким та Анна, отримавши младенця завдяки своїм ревним молитвам вже у старшому віці (як колись Авраам та Сара – пор. Бут 21), віддали її на виховання до Храму, як свого часу зробила Анна – мати пророка Самуїла, яка також  вимолила дитину у Господа (пор. 1 Сам 1). В сам день празника Церква розважаючи над значенням цієї події читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Маріїї (10, 38 – 42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11, 27 – 28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.

Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[ii] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.

            Тексти 10, 38 – 42 та 11, 27 – 28 знаходяться в тій частині Євангелія, котра розповідає про роздуми Ісуса під час подорожі до Єрусалиму: 9, 51 – 19, 27 (протягом наступних глав,  Лука 17 разів згадує про те, що Ісус є «в дорозі»: це надає розповіді більш динамічного характеру[iii]). В рамки цієї подорожі Лука вставляє найбільшу порцію свого розповідного матеріалу: Ісус постійно говорить, і тому, за словами L. T. Johnson,  відбувається формація народу.[iv]  В часі подорожі Він  є  оточений трьома групами людей: аморфні юрби, його опоненти (перед усім  фарисеї), та його учні (слово «учень» вживається 22 рази з 9 – 19 глави, в порівнянні до 16 разів у всіх інших євангелістів разом узятих).[v] Ця частина Євангелія, після згадки про відкинення Ісуса самарянами (9, 51 – 56), починається  описом вимог, які стоять перед учнями Ісуса (9, 57 – 10, 24) та в котрих він наголошує в  9, 62, що «ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого». Завершенням роздумів висловлених  по дорозі до Єрусалиму служить притча про міни (19, 11 – 27), в котрій Господь  в 26 вірші наголошує, що «кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має».

Весь розповідний блок Лк 9, 51 – 19, 27 творить ширший контекст для уривків в яких йдеться про реакцію Марти та Марії (10, 38 – 42) та слова Ісуса про важливість слухання та виконання Божого Слова (11, 27 – 28). Якщо прослідкувати розвиток думки Луки в цій частині Євангелія, то можна зауважити, що все тут присутнє навчання Ісуса, він згруповує за допомогою 12-ти тем, кожну з котрих розвивають кілька уривків Євангелія відповідно: 1.Благословення рішення: привілей, місія та уповноваження (9, 51 – 10, 24); 2.Учнівство: погляд на ближнього, Ісус та Бог (10, 25 – 11, 13); 3.Контроверсії, корекції та заклик до довіри (11, 14 – 54); 4.Учнівство –  довіряти Богові (12, 1 – 48); 5.Розпізнати знаки часу: Ізраїль відвертається геть, але благословення ще можливе (12, 49 – 14, 24); 6.Учнівство перед лицем відкинення: основні елементи (14, 25 – 35); 7.Пошук грішників: небесні приклади (15, 1 – 32); 8.Щедрість та великодушність: поводження з грошима та майном (16, 1 – 31); 9.Фальшиве навчання, прощення та служіння (17, 1 – 10); 10.Вірність в очікуванні Царя та становлення Царства (17, 11 – 18, 8); 11.Смиренне вручення всього Отцеві (18, 9 – 30); 12.Поворот до Єрусалиму: Месіанська сила, особиста переміна, пересторога про відповідальність та вхід з плачем (18, 31 – 19, 44).

            Звідси, вужчим контекстом для уривків, які творять читання Євангелія цієї неділі, є друга (про учнівство) та третя підсекції (контроверсії з юдейськими лідерами та заклик до довіри) довшого наративу про подорож Ісуса до Єрусалиму. В 10, 25 – 11, 13 Лука наводить слова Ісуса, що бути справжнім учнем – означає любити всіх без винятку людей (притча про милосердного Самарянина: 10, 25 – 37), подібно як Марія постійно мати зосереджений погляд на Ісусі, щоб слухати Його слово (10, 38 – 42) та перебувати в довірливій та ревній молитві до Отця (11, 1 – 13). Підсекція про контроверсії та заклик до довіри (11, 14 – 54) містить закиди фарисеїв стосовно джерела Ісусової сили в зціленнях та екзорцизмах та відповіді Ісуса на їх озлоблену реакцію (11, 14 – 23), навчання та перестороги Ісуса, як потрібно відповідати на Його заклик (11, 24 – 36 – частиною цього повчання якраз і є слова про важливість слухання та виконування Божого Слова), та викриття Ісусом лицемірства книжників та фарисеїв (11, 37 – 54).

            Таким чином обидва уривки, які творять читання Євангелія празника Введення в Храм Пречистої Діви Марії (10, 38 – 42 та 11, 27 – 28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Звідси, беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона, яка спочатку увійшла в Єрусалимський Храм, а потім сама стала Храм Живого Бога, бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3, 16 – 17).

2.Текст Лк 10, 38 – 42; 11, 27 – 28.

10, 38 . Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39 . Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40 . Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41 . Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42 . одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.»

11, 27 . Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28 . А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»

3.Короткий коментар до першого уривку] (Лк 10, 38 – 42).

Якщо притча про доброго самарянина звучить доволі радикально, то цей маленький яскравий епізод наводить на думку, що в запасі у Луки ще багато унікальних розповідей. Описуючи подорож Ісуса до Єрусалиму, євангеліст вибрав цей випадок в якості введення до наступних подій. Подія сталася у Витанії, й це випливає з інших оповідань про цих двох сестер. Витанія була неподалік від Єрусалиму, в самому кінці дороги, яка фігурує у притчі про милосердного самарянина. Можливо, даний епізод не міг відбутися безпосередньо в той сам час, але Лука поміщає його тут, щоб повідомити щось дуже важливе про служіння Ісуса. В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Безумовно, це було важливо, але не це виводило Марту з себе. Деякі горе-екзегети помилково вважають, що обидві сестри були романтично прив'язані до Ісуса, й Марта ревнувала, дивлячись, як Марія з обожнюванням сидить біля ніг Ісуса. Проте в Луки немає на це ні найменшого натяку! Ні, причина конфлікту в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок. Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, – як це може здатися в нашій культурі, – висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, – якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22, 03), він зовсім не дивився на нього обожнювальним поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий рабин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг рабина сидів лише той, хто сам хотів стати рабином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює. Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме. Ми були б також неправі, якби, – як це часто роблять, – дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки. Прямуючи до Єрусалиму, Ісус залишає позаду себе міста, села, будинки і окремих людей, які краєм ока побачили Царство і для, яких життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Бог сподівається, що при читанні цієї історії те ж саме трапиться і з нами.

4. Короткий коментар до другого уривку[vii] (Лк 11, 27 – 28).

Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11, 27 – 28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11, 24 – 36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу – живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, – та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження – розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12, 43 – 45), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.

Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, – яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8, 21). Коли слово Боже діє, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті.

5. Значення Лк 10, 38 – 42 та 11, 27– 28 для Церкви сьогодні.

З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.

1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25, 31 – 46). Це також означає жити так, як жив Він – євангеліст Марко часто окреслює таку поставу дієсловом άκολουθεΐν (akoluvtein), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось),бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.

2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дуже дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Отож, потрібно навчитися працювати з текстом проходячи наступні етапи:

I.Вибір уривку.

Для розважання можна брати окремі фрагменти присутні в сучасних виданнях Біблії чи в літургійних лекціонаріях. Для екзегези ж важливо вживати такі елементи поділу, які вказує сам текст. Найчастіше поділ тексту сигналізує зміна: осіб, місця, часу, теми, мови (стилю і словника), виду. В розповідних текстах межі визначають зміни: осіб, місця і часу розповіді. Для кращого розуміння тексту важливо читати його в контексті.

II. Три рівні Слова.

Важливо усвідомити, що Боже Слово в Писанні має як мінімум три рівні:

Інформація

(Слово інформує про факти, предмети, події. Часто вживається спеціальна мова, яку щоб зрозуміти, потрібно вживати словники чи коментарі).

Експресія

(Кожен хто говорить – промовляє від себе. Це процес самовираження, виявлення почуттів, сповідь, відкриття себе та свого внутрішнього світу, оприлюднення «частинки себе». Виявлення Богом Тайни про Самого Себе та про людину. Відкриття факту ким людина є для Бога, а Бог для людини).

Заклик /виклик

(Слово звернене до співрозмовника й спонукає до відповіді, діалогу, спілкування).

III. Тиша. Молитва.

Заспокоївшись та усамітнившись в серці, молимося до Св. Духа який натхнув Писання, щоб відкрив нам його значення.

IV. П’ять кроків праці з текстом:

1. Lectio (читання): зупиняю увагу на тій частині тексту, яка мене найбільше торкає (може бути слово, вислів, ціле речення).

2. Meditatio (розважання): що через цей текст Господь говорить до мене сьогодні ?

3. Oratio (молитва): молюся, використовуючи текст, над яким робилося розважання.

4. Contemplatio (споглядання): намагаюся дивитися на своє життя через призму Божого Слова. Споглядання не означає екстазу або «видінь», але вказує на поступове уподібнення людського погляду до Божественного погляду; здобуття духа подяки і співчуття, розрізнення духів та довготерпіння, миру і лагідності. Споглядання переходить в діяння.

5. Actio (діяння).

Сьогодні та кожного дня живу Словом. Конкретно це означає:

А. Свідчення (Єдине надійне свідчення особи – впровадження в життя того, що промовляємо устами. Автентичність слова виявляє життя).

Б. Сопричастя (поєднання):

з Богом

(Означає звільнення від фальшивого образу Бога, що Він є нашим ворогом, що Він гнівається на нас і карає. Це усвідомлення Бога як абсолютної Любові. Прийняття Бога, який бере на Себе наші гріхи і вмирає за нас на хресті).

з людьми (ближніми)

(Через усвідомлення Бога як люблячого Отця прийняття інших людей, як  братів і сестер).

з собою

(Усвідомлення себе як Божої дитини – любленої і бажаної).

з природою

(Усвідомлення землі і всього живого, як дару люблячого Отця, а не як власності. Означає – доглядати землю і все живе та ділити все з братами і сестрами).

 3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4, 12 – 13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3, 5 – 7; пор. також Пс 32, 6; Євр 1, 3; Йо 12, 48). Цим словом Господь може очистити кожного знас (Йо 15, 3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5, 17).

о. д-р Юрій Щурко, викладач УКУ

Роздуми над Святим Письмом. Читайте далі...