Єв. від Марка Марка 2:1-12   Посл. ап.. Павла до Євреїв 1:10-2:3

Слова Марка як автора представляють Ісуса як Сина Божого (Мк 1,1). Іван готує дорогу Ісусу, як пророкує Ісая:«Готуйте Господеві (Ягве) дорогу» (Іс 40, 3), та признає вищість Ісуса над собою (Мк 1, 7-8). Голос з неба засвідчує синівство (Мк 1, 11).

Після таких представлень нарешті з’являються слова, що їх промовляє сам Ісус (Мк 1, 15). Слова, що вказують як на об’єктивне положення того, що не залежить від людини, бо належить до поля діяльності Бога (“сповнився час”, “Царство Боже близько”), так і на те, що людина повинна прикласти зусилля і піти на зустріч Богу (“покайтеся” і “вірте в Євангеліє”).

Діяльність Ісуса можна описати кількома словами: проповідував Боже Євангеліє (Мк 1, 14), кликав за собою (Мк 1, 20), навчав (Мк 1, 21), оздоровлював недужих на різні хвороби та виганяв бісів (Мк 1, 34). Все ж Марко вибирає дещо для читача, розповідаючи більш детально. Маємо описано три чуда, що передують розповіді про оздоровлення розслабленого.

1, 23-27 – вигнання нечистого духа.

1, 30-31 – оздоровлення тещі Симона.

1, 40-45 – оздоровлення прокаженого.

2, 1-12 – оздоровлення розслабленого

Читання тексту

1Коли ж по кількох днях Ісус прибув до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.

Стишок не взує у якому саме домі перебував Ісус. З попереднього матеріалу видно, що Ісус перебував у двох будівлях: синагозі та домі Симона. Марко Під οικος (ойкос) він розуміє дім, як дім, де перебуває Господь.

2І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом.

Народ, що зібрався у хаті та навколо неї, – це народ, що намагається жити за законом, а отже – за словом Господнім, бо закон є також словом, що вийшло із уст Господніх. Дуже часто, правда, ставалося так, що слово Господнє вже не проглядалося, бо зверху було на нього наліплено людські слова. Ісус навчає первісного значення Слова.

У грецькому тексті маємо говорив їм λόγος (логос) слово. Так як це слово вжито у однині, тобто говорив не слова, а говорив λόγος, то можна твердити, що тут вживається Марком технічний термін. Під цим терміном (λόγος) євангелисти часто розуміли євангельське повідомленя, що проповідувалося для спасіння тих, які повірили. Отже, Христос звіщає зібраним людям Добру Новину. Ті, хто бачили спасіння у виконанні закону, чують тепер слово благодаті, слово, що звіщає спасіння через віру у Слово.

3І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо.

Розслаблений – чоловік, що не може самостійно рухатися. Розслаблена людина уособлює людство, що не здатне досягти своєї мети – рухатися до Бога, співпрацювати з ним. Гріх – це причина цього стану людини. Коли людина вибирає дорогу гріха, то за деякий час вона стає слугувати гріху, стається його рабою. Тоді й противник Бога має владу над людиною і може її як свою полонянку зв’язати (Лк 13, 10-17). Закон таку людину не звільняє, він її засуджує.

Але навіть у такому стані людина може надіятись на звільнення. Звільнитися самостійно неможливо з цього полону, але може надійти допомога.

4А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений.

Вхід є перекритий. Закон, в центрі якого є слово Господнє, стає перешкодою для людини, хворої гріхом. Не допомагає навіть те, що її несуть здорові – доступу немає. Проходу через закон не можливо зробити, тому здорові шукають інший шлях і знаходять. Вислідом їх праці є те, що розслаблений опиняється в центрі, перед Ісусом. Лице чоловіка спрямовано до Благодаті, але на спині відчуває погляд Закону.

5Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи».

Чию віру побачив Ісус? Віру лише тих, що принесли розлабленого, чи може всіх прибулих без вийнятку?

Ісус звертається до людини, що лежить перед ним:«Сину». І це звертання є таке ж саме, як звертання батька до старшого сина (Лк 15, 31), де підкреслюється зв’язок, що є між ними, зв’язок, що базований на родинності, від батька родиться (τίκτω -тікто - роджу) син (τέκνον – текнон – дитина). Слово, через яке все повстало, визнає у цьому творінні, що було створене на образ Бога (Бут 1, 27), але тепер уподібнилося до гріха, своє дитя. Перед законом, що мав допомогти зросту дитини, тепер проголошується його поразка. Закон, що з одного боку був вихователем до Христа (Гал 3, 24), з іншого – став силою гріха (1Кр 15, 56), бо засуджує переступників, і ніхто ним не може оправдатися перед Богом (Гал 3,11). «Христос же нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (Гал 3,13).

Гріх людини полягає в тому, що вона не виконує задуму Божого щодо себе самої. За Божим задумом (Бут 1, 26) людина має уподібнюватися до свого Творця, тобто мати його завжди перед собою як Зразок до якого вона тягнулася б. Але людина відвернула свій погляд від Зразка, тим самим поставивши на його місце якесь творіння. Бог вказує людині через пророків, що цим вчинком вона відірвала себе від кореня, позбавила себе животворного джерела. «Покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діряві, що води не держать», - говорить Господь устами Єремії (Єр 2, 13). Перебуваючи без води та поживи людина падає зі сил і стається нерухомою, розслабленою. Стан цей є наслідком гріха.

Відпускаються αφίενται (афіентай) – дієслово, яке вжите у теперішньому часі пасивного стану у третій особі однини – це так званий “Божий пасив”, який дає зрозуміти, що той, хто чинить цю дію, є ніхто інший як Бог.

6А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі:

Книжники – представники закону, які за допомогою приписів тлумачили людині Слово Боже. Вони змальовані як ті, що сидять, тобто можновладці,  бо вони мають право тлумачити Закон (Мт 23, 2). Виглядає, що вони настільки зосередили свою увагу на тлумаченню, що перенесли центр відліку зі Слова на тлумачення, тому і не признають вже самого Слова.

7«І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?»

Як тут видно, книжники добре розуміють, що прощати гріхи може лише Бог. Ніхто інший не здатний позбавити когось гріха. Бог є той, хто, говорячи устами пророка Ісаї, каже:«Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи – неначе хмару» (Іс 44, 22). Всі клопоти йдуть від того, що вони не здатні пізнати перед собою Творця, не можуть побачити у людині, що стоїть перед ними того, чиїм тлумачем вони себе рахують. Для них ця людина є тільки сином теслі з Назарету.

Тому й закономірно, що коли з уст Ісуса Назарянина у їх вухах лунають слова про відпущення гріхів розслабленому, відразу їх думка видає судження – це богохульство. Той, хто може прощати гріхи (Вих 32, 6нн), говорив з Мойсеєм на Синаю – це Господь. Через Мойсея передано також і спосіб прощення, тобто людина також мусить принести покаянну жертву (Лев 4 – 7).

Книжники мають дві причини для висновку, що його вони висловлюють як богохульство. Перша – Ісус себе ставить на місце Бога; друга – Ісус прощає, не ставлячи жодних умов.

8Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони собі таке думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?

Слово Боже намагається застерегти від неправильного ходу думок тих, хто тілесно посідає місце його тлумачів. Тепер прийшов час, коли Слово стало людиною, коли Бог у видимому тілі сам може дохідливо тлумачити людині на її мові те, що Слово говорить у вічності.

З тієї хвилі, як Слово заговорило у домі, його тлумачі не проронили жодного звуку зі своїх уст. Євангелист підкреслює, що ті, кого вважали в народі вченими, мудрими, знавцями Закону перед Ісусом не можуть вголос промовити те, що вони вважали мудрим. Перед ним людська мудрість стає німа. Присутність Ісуса серед людей усуває потребу людських тлумачів Божого Слова. Крім того, вчителі Закону поставлені у становище “підвищення кваліфікації”. Вони повинні скласти іспит у присутності Вчителя, відповісти на питання, що ставиться їм.

9Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи?

Загадка, що її ставить Ісус для книжників, є дуже легкою до розв’язання, на їх думку. Вони схильні вважати, що хвороба є наслідок гріха. Якщо Ісус Назарянин вже відпустив гріхи розслабленому, що є неможливим, бо це може зробити лише Бог, тоді треба вимагати знаку, що ця людина є без гріха. Знаком же може бути тілесне зцілення від хвороби. Легше є сказати “відпускаються гріхи” і не показати знаку. Хай покаже знак! Нехай скаже цьому бідоласі піднятися з землі! Ми всі побачимо зараз же, що він богохулить.

10Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, - мовить до розслабленого:

Оцінка, поставлена книжникам – незадовільно. Але добрий Вчитель не лише вказує на погане знання, чи неправильний розв’язок завдання, він знову пояснює (щоб ви знали), щоб учень зрозумів нарешті, яка відповідь є правильною, і ще раз вказує на місце, де зроблено помилку – Син Чоловічий має владу (Дан 7, 13-14; Мт 28, 18).

Це чудо є немов би своєрідним практичним заняттям, учитель показує для тих, хто помиляється, правильний розв’язок. Розв’язок же полягає не у визначенні які слова легше сказати, але у пізнанні в особі Ісуса того, кому дано владу, силу й царство, що не минають та не занепадають. Так як ви можете бачити лише очима тілесними, бо духовні очі ваші закриті, то спробуйте тепер відкрити очі духовні, і поштовхом для цього нехай буде побачене очима тілесними, тому:

11Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому».

Людина, яка відійшла так далеко від Отця, розтратила все, що їй було дано, немає сили не те, що рушити назад, сили нема навіть поворухнутися. Лежить прикута до ліжка. Ісус відпускає гріхи, розв’язує ті пута, що сковували руки та ноги, що були перешкодою до руху до Отця.

Тепер людина знову вільна. Вільна та не без закону. Ісус дає три накази, що можуть виглядати як заповіді: встань, візьми, йди.

Наказ встати виконує дві функції. Одна – це наочний приклад розв’язки до завдання, що було поставлене книжникам; друга – стосується самого розслабленого, бо його чекає дорога додому, нема чого гаяти часу.

Наказує взяти ліжко, що має служити людині згадкою про це гріховне провалля, у якому вона перебувала, та знаком, що говорить про любов та милосердя Батька.

Третій наказ – повертайся сину додому (вжито οικος (ойкос)), там так давно вже тебе чекають. Ти знаєш, де знаходиться твій дім, бо гріхи, що закривали тобі очі та викривляли дійсність, вже більше не мають над тобою влади. Тому тепер ти вже пізнаєш дорогу, пізнаєш звідки твоє коріння (Бут 1, 26), звідки ти прийшов сюди.

12Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!»

Цей стишок складається з двох частин. Перша половина стосується людини, до якої звертається Христос, друга – всіх решта, що зачудовані тим, що побачили.

Розслаблений відчув, як пута гріховні, що зв’язували його, не дававши можливості рухатися, спали з його душі. Тепер він вже більше не розслаблений, сила повернулася до нього, і ця сила прийшла з уст Ісуса. Слово Боже ввійшло у відкрите серце чоловіка, що з довірою очікував на допомогу. Як тільки він відчув приплив сили, розуміючи звідки вона, чоловік повністю вирішує покластися на Слово, тому відразу, без зволікання, виконує те, що було йому наказано.

Нарешті звучать слова людей, тих, які бачили все. Євангелист тут не робить поділу на книжників та інших, але всі вони тепер говорять вслух. Становище душі змінилося. Сумнів, що зроджує внутрішнє незадоволене бурмотіння (Мк 2, 6-7), змінився зачудуванням, яке відкриває уста і людина голосить те, що відчуває. Становище докорінно змінене. У 6 стишку книжники роздумують, стараються розрізнити де правда, а де ні. Це все вони роблять поокремо, кожен всередині себе, вони замкнулися перед Словом. Становище після побаченого є цілком протилежне, воно змальоване як εξίστασθαι (екзістастай) чудувалися. Це слово походить від εξ-ίστημι, де εξ означає поза, ззовні та ιστημι – бути, перебувати. Всі, отже, перебувають поза собою, тобто можна сказати, що у стані трансцендентному, і цей стан викликаний Словом Божим, тобто всі вони відчули дотик Бога, відкрилися до нього. Тепер зрозуміло й те, чому всі вони прославляють Бога.

о. Євген Станішевський 

Євангелія від Матея 25:31-46    1 Коринтян 8:8-9:2

 Два Царства. Син Чоловічий, який приходить в кінці часів є Царем (25:34; 40), що сидить на престолі Своєї слави (25:31) та приймає праведників до остаточного Божого Царства (25:34). Це є тріумф Царства, представлений Ісусом в Євангелії, як альтернатива до демонічного царства цього світу, яке представляють опоненти Ісуса. Негативне «анти царство» є також представлене в образах останнього суду: вічний вогонь для диявола та його ангелів. Два Царства, які є змішані та переплетені  в подвійності земної історії – тепер вкінці цієї історії дуже чітко відкриваються. Є тільки два Царства: Син Чоловічий з ангелами й блаженними праведниками та Царство Боже приготоване від створення світу з одного боку; диявол та його ангели – прокляті, та  неминучість приготована для диявола, його ангелів та прихильників з іншого боку. Боже Царство відкривається як єдине правдиве Царство; у фінальній сцені мова Царства не містить опису царства Сатани (пор. 12:26).  Есхатон (кінцева подія в Божому плані) відкриває, що видимий дуалізм теперішньої боротьби двох царств є тільки передостанній, та що в остаточному підсумку тільки Бог є Цар.

Христологічна основа. Сцена остаточного суду є наскрізь христологічна. Для Матея цей текст аж ніяк не може служити біблійною підтримкою загальної гуманітарної етики  любові та милосердя, яка стає есхатологічним критерієм суду. Етичні питання Матей нерозривно пов’язує з христологією та апокаліптизмом. Численні титули, які дуже важливі для Євангелії Матея, сходяться в одну точку в цій сцені:  Ісус зображений як Син Чоловічий (25:31), якому Бог є Отцем  (25:34); Він є названий Царем, що викликає смислові асоціації з термінами Месія та Син Давида (1:1–2, 2; 21:4–9); також названий Господом (25:37; 44); Він є месіанський Пастир, який піклується про вівці  (2:6; 9:36; 18:12; 26:31) та Суддя, який чинить остаточне розділення між вівцями та козлами. Навіть як "Той Хто приходить" (25:31), Ісус сповнює христологічну роль  (11:3; 23:39), яка випереджена різними образами в попередніх притчах, та приходить власне для того щоб судити (24:30, 42 – 44, 46; 25: 10; 19; 27).

Верховенство (першість) етики. Подібно як і цілий Новий Завіт загалом, Матей незважаючи на свою апокаліптичну орієнтацію дуже стриманий в зображенні того, що в дійсності відбудеться, коли прийде Син Чоловічий.  Ця сцена єдина в цілому Новому Завіті, яка бодай якось деталізує Остаточний суд. На подив читачів (стародавніх та сучасних), критерієм суду не є визнання віри у Христа. Нічого не сказано про благодать, оправдання чи прощення гріхів. В кінцевому підсумку важливими є тільки факти, чи хтось діяв з люблячим піклуванням відносно потребуючих людей. Матей підкреслює, що судитиме Христос, але аж ніяк не на основі теоретичного знання  Євангелія.

Вирішальність Заповіді Любові. Ісус навчав, що жертовна турбота про інших є серцем об’явленої волі Божої у Торі та герменевтичним ключем до неї (5:17 – 48; 7: 12; 22:34 – 40). Як Месіанський Цар Ісус навчав, що Царство складається з служіння іншим (20:28). Те саме слово, яке перекладається як "служитель" (від гр. διακονεω diakoneo) означає в цьому уривку кінцевий підсумок вчинків здійснених праведниками та занедбаних засудженими (25:44).  Ті які забезпечують їжу, напої, одяг, притулок для потребуючих, та відвідують хворих та ув’язнених – цілком відповідають на основні потреби "оцих найменших", й тому будуть здивовані в день суду, оскільки відкриють для себе, що їх діяльність мала глибший вимір ніж просто дії звичайного людського співчуття…

Прагматичний аналіз (значення для сучасників Ісуса та для нашого часу).

Отож основні акценти хоч може для когось і не сподівані, але добре зрозумілі: є тільки два Царства, і від нас залежить, спадкоємцями, котрого ми хочемо стати; ми не можемо уникнути відповіді на питання, яке наше особисте відношення до Ісуса Христа, тому, що тільки Він є остаточний Суддя (Христологічна основа); однак судитиме Христос аж ніяк не на основі нашого теоретичного знання богослов'я потрібні конкретні вчинки ( йдеться про верховенство / першість етики), які найкраще виявляються в любові (вирішальність Заповіді Любові). Вкінці подаю кілька слів про те, як цю притчу розуміли перші християни та, які додаткові думки до вище сказаного важливі для кращого розуміння Бога, себе та людей навколо. Найкращі, на мій погляд, роздуми пропонує Н. Т. Райт, які представляю нижче.

"Критерій Господнього суду, який представлений в даному уривку, виглядає для нас досить несподіваним. Все залежить від того, як люди поводилися з "одним із братів найменших" Господа. Хто ж такі ці брати?

"Ісус якось сказав, що для Нього брат, сестра і матір – це ті, "хто виконає волю Отця Його, Який на небесах" (12:50). Значить, ті євреї, які не прийняли Ісуса як Месію, будуть суджені в залежності від того, як вони ставилися до Його послідовників (яких Він вважає членами Його справжньої сім'ї).

Звичайно ж, в цьому уривку з Євангелія йдеться і про те, що християни повинні дбати про будь-яку людину так само, як про самого Ісуса; це повинно бути само собою зрозумілим. Але все ж сенс притчі – не тільки в цьому звичному тлумаченні.

Ця розповідь є апогеєм проповіді Ісуса в попередніх розділах, де Він звинувачував своїх співвітчизників (особливо їх уявних лідерів) і говорив про Своє майбутнє вознесіння у відповідності з біблійним образом Сина Чоловічого (Людського). У даному контексті розповідь про Божий суд над світом виглядає зовсім інакше, ніж його зазвичай представляли євреї. Ісус оголошує, що Він буде судити світ у відповідності з тим, як народи ставилися до того Ізраїлю, який Він вже оновив. Суд над народами завжди вважався частиною покликання Месії (наприклад, Пс 2:8–12), який часто представлявся як пастух (наприклад, Єз 34:23). Можливо, саме тому в сцені суду Ісуса використані вівці і кози.

Але коли Ісус займе свій престол, оточений всім ангельським воїнством? Ми вже зустрічалися з описом цієї події у вірші 16:27. І я вже висловлював припущення, що і в цьому тексті, і у вірші 24:30 (про відплату Синові Чоловічому) Ісус говорив не про Своє друге пришестя, а про ті події, які стануться на очах людей Його покоління. Згідно з багатьма новозавітними текстами (наприклад, 1 Кор 15:25–28), Ісус вже править світом як його повноправний Володар. Чи не повинні ми вважати, що суд, про який йдеться в цьому уривку, відбувається протягом всієї людської історії – з часу воскресіння і вознесіння Христа до сьогоднішнього дня? Можливо що, "останній суд" постійно рухається нам назустріч?

Звичайно ж, одного разу Боже правосуддя над світом здійсниться остаточно. Зрештою, про це говорять й інші євангелисти, і апостол Павло в своїх посланнях (наприклад, Рим 2:16, 2 Кор 5:10). А Матей нагадує нам про те, що Ісус, вже править світом, піклується про Своїх послідовників – як про Своїх братів і сестер – на всіх шляхах їхнього життя. Чи не здається це тлумачення егоїстичним і самовдоволеним? Можливо, якщо мати на увазі тільки благополучне західне християнство. Ні, якщо ми згадаємо про те, що в багатьох країнах братів і сестер Христа зневажають, паплюжать, переслідують і вбивають. Уявіть, як ця розповідь повинна була надихати перших читачів Євангелія від Матея і яку надію вона може вселити в багатьох людей в наші дні".     

о. д - р Юрій Щурко, УКУ

Євангелія від Луки 2:22-40        посл. до Євреїв 7:7-17

Короткий коментар.

I. Тло пророцтв: закон про очищення (2: 22 – 24)  

22 . І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, – Тлом для пророцтв Симеона та Анни є три окремі церемонії згадані в 2: 22 – 24: обряд очищення жінки сорок днів після народження (12: 2 – 4, 6; Лк 2: 22а, 24); представлення (посвячення) первородного Господеві (Вих 13: 2, 12, 15; 34, 19; Числ 18: 15 –16 [передбачало сплату викупу в сумі 5-ти шеклів]); присвячення (віддання) первородного на службу Господеві (1 Сам 1 – 2). Третя церемонія навіяна відсутністю будь-якої згадки про сплату та повідомленням в Лк 2:22б, що Ісус приведений, щоб поставити Його перед Господом. Закон стверджував (Лев 12: 2 – 4, 6), що мати сім днів після народження хлопчика вважалася нечистою, а потім ще тридцять три дні повинна була перебувати в хаті перед подорожжю до Храму, щоб принести в жертву ягня (на всепалення) та голубеня (як жертву за гріх).  Якщо ж не могла принести ягня, тоді приносила в жертву пару горлиць або голубів (одного на всепалення, другого в жертву за гріх) – Лев 12:8. З Луки 2:24 ясно, що Йосиф і Марія принесли жертву бідних, жертву яка ідентифікувала їх з убогими, котрим Христос приніс спасіння (Лк 1:52; 4:18 – 19; 6:20). Однак це не означає, що Йосиф жив в жахливій бідності, оскільки займався ремеслом теслі (пор. Мк 6:3). Так виглядає, що ягня в жертву приносили тільки дійсно достатньо заможні люди. Важливо також розуміти, що під словами "їхнього (αὐτῶν – autōn) очищення" мається на увазі Йосифа та Марію. Хоч головними  дійовими особами в Лк 2:22 – 24 є Ісус і Марія, в слові "іхнього" мається на увазі саме Йосифа та Марію  – Йосифа, тому, що через контакт з Марією також міг вважатися нечистим. Синтаксис речення також вказує на Марію та Йосифа: "...дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели...".

23 . як то написано в Господньому законі: «Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві», – Йдеться про вимогу з Вих 13:2. В Числ 18: 1 – 16 сказано, що Левіти були зобов'язані давати своїх синів до священичої служби, однак ціна викупу в 5-ть шеклів вимагалася тільки зі звичайних родин. Звідси відсутність згадки про викуп, спонукала більшість коментаторів вбачати посвячення Ісуса Господеві, як відображення ідеї з Виходу, а не з Чисел. З цього моменту дитина належала Господеві – наскільки Ісус належав Господеві, батьки поволі почнуть усвідомлювати далі, головно в наступному уривку 2: 41 – 52.

24 . і принести жертву, як то написано в Господньому законі: «Пару горлиць або двоє голубенят.» – Лука унаочнює другий спосіб через котрий батьки Ісуса сповнили приписи Тори. Порядок слів в Лк 2:24 хоч і пов'язаний з приписом в Лев 12:8 граматично все ж відлунює до Лев 5:11. Головним акцентом тут є побожність батьків Ісуса.

ІІ. Свідчення чоловіка: Симеон (2: 25 – 35).

1. Праведність Симеона (2:25).

25 . А був в Єрусалимі чоловік на ім'я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. – Імя Симеон в перкладі з єврейської означає "Господь почув". Симеон окреслений як δίκαιος (dikaios, праведний – той хто будує правильні стосунки з Богом і ближніми) та εὐλαβής (eulabēs – дослівно, благочестивий, вірний, відданий, побожний; термін окреслює духовно чутливу людину). Він жив надією на сповнення Божих обітниць, а зокрема очікував утіхи Ізраїлю. Утіха Ізраїлю (παράκλησιν τοῦ Ἰσραήλ, paraklēsin tou Israēl) – ключовий елемент багатьох сюжетних ліній Старозавітної та Єврейської есхатології, яка полягала в надії на звільнення народу (Іс 40:1; 49:13; 51:3; 57:18; 61:2; 2 Bар. 44.7). Пізніше равіни говорили про Месію як Menahem (Утішителя), який принесе утіху. Бажання утіхи характеризує богобоязних віруючих в Луки (6:23 – 24; 17:22 –37; 21: 25 – 36).  Дух Святий був на ньому – Св. Дух особливо діяв в його житті.

2. Обіцянка Духа (2:26).

26 . Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. – Κεχρηματισμένον (kechrēmatismenon – відкрито) завжди відноситься до прямого Одкровення Бога Його людям (Єр 25:30 [32:30 LXX]; 33:2; Йов 40:8; Maт 2:12).

3. Симеон приймає дитину (2:27).

27 . Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, – Симеон приходить у храм завдяки Божественному проводові Св. Духа. Фраза ἐν τῷ πνεύματι (en tō pneumati – Духом) в інших контекстах означає пророчу візію (Одкр 1, 10); в даному випадку Дух спонукає Симеона прийти до Храму. Лука вживає два слова на означення Храму: Ναός (naos) відноситься до  "Святого місця", куди могли входити тільки священики  (1:9, 21, 22), тоді як ἱερόν (hieron) був терміном який окреслював всю територію храму. Таким чином Симеон міг зустріти Марію або в т. зв. Дворі язичників чи в Дворі жінок, – оскільки Марія могла входити тільки в ці два місця.

4. "Нині відпускаєш" (2: 28 – 32)

а). Хвала (2: 28 – 29)

28 . він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: – Через свою роль у цій події в церковній традиції Симеон отримав ім'я Theodochos (Бого-приємець). Пророк представляє народ, а поряд з цим і все людство.

29 . «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, – Третій з черги гімн з "Євангелія дитинства" відомий як "Нині відпускаєш" (в лат. традиції Nunc Dimittis). Гімн складається з трьох пар ліній (вв. 29a–б, 30–31, 32a–б). В розповіді Євангелія він доповнює ланцюг обіцянки-сповнення-хвали. Це радісна відповідь хвали Богові за сповнення Його обітниць. Коли Симеон називає себе рабом (δοῦλος – doulos), він використовує типовий Старозавітний образ вірного та праведного слуги (Пс 27:9 [26:9 LXX]; пор. також в НЗ Лк 1:38; Дії 4:29). Звертання до Бога "Владико" (δέσποτα, despota) вказує на визнання Божої суверенності. Гімн прославляє Бога, який діє згідно свого Слова. Бачачи як сповнюються Божі обітниці, Симеон Боговидець вже навіть готовий відійти "у мирі" (ἐν εἰρήνῃ, en eirēnē) – мир тут пов'язаний утіхою та знанням, що Боже діяння сповнюється.

б). Причина хвали (2:30).

30 . бо мої очі бачили твоє спасіння, – Важливим моментом є наступний акцент, – бачити Ісуса, – означає бачити Боже спасіння, яке персоніфіковане в Ісусі. Особа Ісуса, яка стоїть у  у центрі сотеріології – наріжний камінь Христології Луки. Крім того, ідея бачити Боже спасіння має відлуння в СЗ та НЗ (Iс 40:5; 52:10; Пс 98:2; Лк 3:6; також про це йдеться в одному з творів знайдених в Кумрані – 1QH 5.12).

в)."Світло для народів, слава для Ізраїлю" (2: 31 – 32).

31 . що ти приготував перед усіма народами; – Слово "приготував" (ὅ ἡτοίμασας - ho hētoimasas) вказує на Божий задум спасіння присутній в історії, який включає прихід визволителя через історію Ізраїлю. Фраза " перед усіма народами"(κατὰ πρόσωπον πάντων τῶν λαῶν – kata prosōpon pantōn tōn laōn – дослівно "перед лицем усіх людей" ) вказує на величезну кількість людей і підкреслює, універсальність спасіння – Бог пропонує спасіння кожній людині.

32 . світло на просвіту поганам, і славу твого люду - Ізраїлю.» –  Йдеться про спасіння усіх людей, – однаковою мірою, як представників Ізраїлю так і язичників. Текст відлунює надією висловленою в текстах Ісаї, головно в 60: 1 – 3; пор. також Іс 49: 6; 51: 4 – 5; 42: 6.

5. Здивування батьків (2:33).

33 . Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. – Йдеться про природну реакцію батьків, оскільки Одкровення далі продовжувалося, й вони мусіли бути свідками чимраз більш незбагненного Божого задуму.

6. Благословення для батьків та пророцтво про поділ (2: 34 – 35).

34 . Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, – Служіння Ісуса підсумоване двома образами. 1-й: "поставлений для падіння й підняття" – образ взятий з Іс 8: 14 –15 (мова про камінь спотикання) та Іс 28: 13 – 16 (мова про дорогоцінний наріжний камінь, який не розчарує тих хто звірився на нього). Ці тексти часто вживані в НЗ (Рим 9:33; 1Пт 2:6 – 8; Лк 20: 17 – 18). Тут йдеться про дві групи людей, які приймають (вірою) Ісуса, або ж противляться Йому (Лк 4:29; 6:20 – 26; 13:28 – 29, 33 – 35; 16:25; 18: 9 – 14; 19:44, 47–48; 20: 14 – 18). 2-й образ: Ісус "буде знаком протиріччя" (Ἀντιλεγόμενον – antilegomenon) - Симеон вказує, на те як в майбутньому люди будуть відповідати Ісусові. Інцидент в синагозі рідного Назарету добре ілюструє ці слова (Лк 4: 28 – 29).

35 . та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.» – В даному випадку йдеться про дуже великий та широкий двохсторонній меч (ῥομφαία – rhomphaia), й таким чином мається на увазі те, що Ісус принесе надзвичайний емоційний біль своїй матері. Протягом історії Отці церкви та сучасні богослови пропонували численні пояснення цього вислову, серед яких найбільш ймовірними є служіння Ісуса (створення "власної спільноти / родини" з учнів та апостолів, їх пріоритети), відкинення Ісуса власним народом, а вкінці страшенні страждання та смерть. Слово "думки" в грецькому тексті представлено терміном διαλογισμοί (dialogismoi), який окреслює насамперед супротивні / ворожі думки (Лк 5:22; 6:8; 9:46 – 47; 20:14); думки походять з  серця (καρδία – kardia),  яке в біблійній мові означає найпотаємніше місце думок та міркувань. Обидва терміни разом представляють справжню позицію людей відносно Бога. Служіння Ісуса показує, де в дійсності є людські серця перед Богом.

ІІІ. Свідчення жінки: Анна (2: 36 – 38).

1. Побожність Анни (2: 36 – 37)

36 . Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; – Ім'я Анна в єврейській мові означає "благодать". Її біографічні дані вказують на неї, як на особу гідну довіри та повністю посвячену Господеві (пор. Флп 3: 5 – 6). Вона була пророчицею. В єврейській традиції семеро жінок згадані як пророчиці: Сара, Міріам, Дебора, Анна, Авігайла, Хулда та Естер. Кожна з тих жінок мала подібні шляхетні характеристики. Біографічні дані Анни, пов'язують історію з конкретними історичними рамками.

37 . зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. - Анна була жінкою, котра обрала служіння Господеві замість повтоного одруження, – така постава високо цінилася в релігійних спільнотах вже в І-му столітті (пор. 1Тим 5:5; також в СЗ – Юдити 8:4 – 8). Щоденна поведінка Анни описана терміном Λατρεύουσα (latreuousa) – зображує її працю, як релігійну службу; цей термін в СЗ окреслював служіння священиків; в НЗ все життя є служінням Господеві, інколи на противагу культам СЗ, які не могли очистити сумління від гріхів (Рим 1:9; 12:1; Євр 9:9; 10:2).

2. Пророцтво Анни для всіх (2:38).

38 . І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму. – Хвала Анни є відповіддю на Боже діяння. Під "визволенням Єрусалиму" мається на увазі весь Ізраїль, оскільки столиця символізує цілу країну. Фокус вірша є на особі Відкупителя / Спасителя з приходом котрого настають довгоочікувані часи. В Луки очікування Анни, подібні до очікування Йосифа з Ариматеї (25:31) та перекликаються з сподіваннями учнів, які йшли до Емаусу (24:21). Настрій та зміст її слів перекликаються також з гімном Марії (т.зв. Magnificat в 1: 46 – 55) та Пророцтвом Захарії (т.зв. Benedictus в 1:68 – 79), а також текстами в Діяннях (1:6; 26:6 – 7). Вірш та уривок загалом показують, що Ісус сповнює сподівання святих та пророків.

ІV. Перехідний уривок: повернення до Галилеї; зростання Ісуса (2: 39 – 40).

39 . І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. – Вірші 2:39 – 40 творять перехід від матеріалу про раннє дитинство Ісуса до розповіді про Його юність. Йдучи до Назарету, родина Ісуса повертається до родинного дому Марії (1:26).

40 . Хлоп'я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому. –Лука відзначає, що Ісус зростав фізично (ηὔξανεν – ēuxanen) та духовно (ἐκραταιοῦτο – ekrataiouto – дослівно озн.: ставав сильний). Духовний фокус всього твердження міститься в словах "сповнюючися мудрістю" (πληρούμενον σοφίᾳ – plēroumenon sophia), які означають, що Ісус зростав  у відчутті / здатності сприйняття Божої волі. Опис Луки наголошує на людськості Ісуса. Однак, якщо Йоан Хреститель зростав у людському дусі (1:80), то Ісус зростав у мудрості Божій. Ісус як "Божа мудрість" буде одною з тем в Луки (11:49; 21:15). Божа благодать була над Ісусом, подібно, як і над Марією (1:28, 30). Присутність мудрості та благодаті в житті Ісуса особливо наголошує наступний уривок 2:41 – 52. Загалом мова вірша, має як старозавітні (Суд 13:24; 1 Сам 2:21, 26) так і новозавітні паралелі (Дії 6:8; 7:10).

Цей ключовий текст містить багато важливих тем. Ісус є обіцяною дитиною, котра дарує очікуване Божественне спасіння для Ізраїлю та всіх народів. Однак тут присутні й перші загрозливі ноти: Ісус поділить Ізраїль. Є обіцянка і сповнення, однак не все є добре. Ісус змушує робити вибір, й в результаті окремі люди радше впадуть ніж піднесуться.

Батьки Ісуса є вірні виконавці закону. Місце дії цього благословення є Храм: події дитинства Ісуса починаються в Храмі, – тут же ж вони й закінчуються. Центром єврейського поклоніння в Храмі є Ісус – Він далеко не аутсайдер, – Його приймають найпобожніші люди Ізраїлю, які безперестанно поклоняються  Богові в Храмі. Чоловік та жінка засвідчують найвищу повагу та приносять хвалу. В дійсності, старці – подібно як Симеон та Анна, – знаходять потіху в Його приході. Таким чином головним настроєм уривку є радість та мир.     Божі обітниці сповнилися. Про це звіщали пророки, й тепер люди можуть спочити в присутності суверенного Владики, який сповнив Своє слово. Дії цих пророків, керовані Богом через Його Духа (цей уривок містить численні відсилання до присутності Духа: 2: 25, 26, 27). Бог керує всім, що відбувається. Такими є запевнення та повідомлення Луки, які повинен мати Теофіл про особу Ісуса. 

3. Прагматичний аналіз (значення для нас)

Євангеліє від Луки подібне до великої картини. На ній зображений Ісус: Господь, Месія, Спаситель, справжній Цар, на противагу уявному – Кесарю. Як просто було б надати картині блиск і парадність за рахунок соковитих і яскравих фарб, даючи нам відчути прийдешню славу, панування над світом, владу та велич.

Лука чинить навпаки, обираючи темні тони. У міру того як він пише свою картину, ми все більше усвідомлюємо, що йдеться про зовсім інше Царство, ніж царство Августа. Це царство прямо пов'язане з тим, що обіцяв Бог, але воно – Лука постійно це підкреслює – виглядає не так, як уявляв народ. Особливість його в тому, що воно не віддільне від історії страждань. Симеон очікує Бога як утішителя Ізраїлю. Анна спілкується з людьми, які очікували спасіння Ізраїлю. Вони обоє живуть в світі який страждає, чіпляючись за залишки надії. І тепер з'ясовується, що передбачений Богом Відкупитель сам розділить страждання людей. Симеон вимовляє сповнені трагізму слова про неминучу ворожнечу та про меч, який простромить і серце Марії. Саме це, каже Лука, відбувається тоді, коли Царство Бога зустрічається з царством світу. Лука запрошує нас простежити крізь всю цю історію, як сповнюються пророцтва. Марії судилося в сум'ятті побачити, як Її Сина відкине те саме місто, якому Він запропонував шлях миру, як Його відкине той самий народ, який Він прийшов спасти. Зрештою, Младенець, який, як каже Симеон, "поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі", пройде сам через смерть і воскресне, увібравши в себе всі надії та страхи міста, народу і всього світу.

Однак, фарбуючи свою картину в похмурі тони страждання, Лука показує також, що Царство, принесене цим Немовлям, призначене не тільки для одного Ізраїлю, але й для  всього світу. Симеон вловив істину, яка міститься в самому серці Старого Завіту: коли історія Ізраїлю досягне зумовленої Богом мети, над світом, нарешті, засяє Світло. Всі народи, не тільки одні євреї, побачать / досвідчать Божественний план порятунку людства. Ізраїль буде прославлений як носій обітниці, народ, в якому і з якого повстане істинний Правитель світу: "Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїлю". Не такого одкровення для світу очікували і не такої слави сподівалися для Ізраїлю, але, тим не менше, це справжнє одкровення і справжня слава.

Лука вносить в історію ще один вимір. До того моменту, коли перші дві глави Євангелія будуть закінчені, майже всі його читачі знайдуть в його розповіді осіб, з якими вони зможуть співвіднести самих себе. Ми познайомилися з літньою подружньою парою, у якої, на їх здивування, нарешті, народилася запізніла Дитина. Ми побачили юну дівчину, не менш здивовану звісткою, що незабаром у неї буде дитина, та її чоловіка, який йде разом з нею до Храму, щоб принести особливу жертву. Далі ми побачимо підростаючого Юнака – самого Ісуса. У цьому фрагменті ми бачимо чоловіка і жінку похилого віку, які очікують своєї смерті, та поклоняються Богові вдень і вночі, молячись про спасіння для свого народу. Лука бажає залучити в свою історію людей різного віку і стану. Неважливо, хто ви і звідки, – історія Ісуса, від Вифлиємських ясел аж до порожнього гробу й далі, може стати вашою власною історією. Стаючи вашим життям, вона стане і вашим покликанням.

У кожного є своя роль в Божому задумі. У одних вона буде активною, очевидною і публічною – можливо, вони стануть проповідувати Євангеліє або заповнювати Божою любов'ю насущні потреби світу. Інших очікує тиха та непомітна роль: гаряча і невпинна молитва Богові про те, щоб Він сповнив Свої обітниці. Для багатьох вона стане і тим, і іншим. Марія та  Йосиф в тому  моменті потребували у підтримки Симеона та Анни; їм виявилися потрібні цих двоє старих, які дочекалися їх приходу і тепер дякували за них Богові. Служіння Йоана Хрестителя та Ісуса Христа, що привертає всіх людей до оновленого богопочитання, і братства, почалося з моменту їх народження...

В цьому кроткому уривку Євангелія Лука запрошує Тебе і мене, кожну сучасну людину, до особливої зустрічі з Ісусом, яка на його думку є на стільки важлива, що життя після цієї зустрічі наповниться абсолютно інакшим змістом, а Бог в свідомості, – в результаті цієї зустрічі, постане як Радісна Тайна.

о. д - р Юрій Щурко, УКУ

Роздуми над Святим Письмом. Читайте далі...