Ось і завершилась XVI Міжнародна піша проща мігрантів та їх родин з Самбора у Зарваницю. Цього року вона тривала з 6 по 15 серпня. Прочани звикли, що проща – це піша хода, та, на жаль, цьогоріч, через виклики часу, зокрема, пандемії, яка охопила світ, ми змушені були "іти прощею онлайн". Протягом десяти днів прочани мали кілька зустрічей, де об'єднувалися в молитві та любові на дорозі до Бога: архиєрейська Літургія в Самборі, яку очолював владика Степан Сус, нічні чування у Львові в Гарнізонному храсі свчтих апостолів Петра та Павла і два дні 14-15 серпня у Зарваниці.  У суботу, 14 серпня, прочани рушили із села Переволока, що на Тернопільщині, і пройшли пішки 16 кілометрів до нашої славної Зарваниці. На перший погляд – мало, а з іншого – хоч трохи засмакували дороги наші ноги, сонця наші голови та любові наші серця.

   У Зарваниці молились Божественну Літургію, Вечірню та ряд особистих молитов. Кожен мав змогу побути біля стіп Богородиці, дивитися в Її очі і знати - вона за нас молиться. Кульмінацією нашого перебування у Марійському духовному центрі були відвідини дорогого усім батька та засновника прощі отця Василя Поточняка, який спочиває у крипті собору. Кожен з вдячністю та полум'ям в серці віддав шану протоієрею щирою молитвою.

   Колись здавалося - мрія - проща, а іти нікуди не треба: живеш вдома, їсиш добре, спиш в теплі ... Сьогодні розумієш - трагедія - проща, а іти нікуди не треба! Важко жити і крокувати прощею будучи на своїх щоденних служіннях, бо занадто все стає просто.

   Ніхто не зрозумів, ніхто не встиг оглянутись – а десять днів були позаду. Сум на серці, сльоза на очах, туга в душі. Важко описати словами, що коїлось тоді всередині, але можу сказати одне: нехай маленькими і короткими зустрічами, та все ж, ми наповнились зарядом на цілий рік, ми наповнились прощею на цілий рік, ми в постійному ході, у щоденному шляху. Більше того, ми відчули і досвідчили на собі науку отця Василя Поточняка, про те, що «важливо знати куди ідемо, з чим ідемо, за Ким ідемо».

   Мені особисто, дорогою цього року стала наука та проповідь духівника нашої прощі, отця Антона Бориса, який наголосив на прощі, що вчить любові та дружби. Щирих почуттів не лише в часі ходи, а й цілий рік, будучи на великій відстані від тих, хто одного разу, на початку серпня, поселився у твоєму серці. Бо то є справді великий і ніким не обгрунтований дар - мати прочанських друзів, які вміють послужити щомиті. Бо сама знаю, як добре і легко на душі, коли хтось за тебе молиться, коли друг за тебе молиться.

   Тож, «за все Тобі я дякую, Ісусе Спасе Мій», бо ми зустрілися з живим Богом, що торкнувся душі, людського буття, що додає смак нашому життю.

Марта КРАЙЧИК, Дрогобич