ПРОСИМО МОЛИТВИ

   Сьогодні минає шість років, як відійшла у вічність наша прочанка Любов Камінська зі Львова, яка довгий час працювала у Болоньї (Італія) і неодноразово брала участь у Міжнародній пішій прощі трудових мігрантів з Самбора у Зарваницю.  Просимо молитви за душу спочилої Любові, хай вона продовжує своє паломництво у Небесній домівці.

ПРИГАДАЙМО ПРОЧАНСЬКІ ДОРОГИ, ПОМОЛІМОСЯ СПІЛЬНО...

ВІРШІ ЛЮБИ КАМІНСЬКОЇ

Сповідь

Я хочу сповіді, як хоче спраглий пити.

І грішних дум важкого тягаря

Не хочу в серці я своїм носити,

І серце покладу до Твого Вівтаря.

Мій добрий Бог, Надія на спасіння,

Лише Тобі відкрию двері в храм.

Я те Твоє посіяне насіння,

Яке захочеш Ти зібрати сам

І відділити добре від полови,

Усе те добре, що в мені зросло.

Готуюсь я до щирої розмови.

Допоможи мені прогнати зло.

Болонья, 2006

Мій ангел

О, Боже, Тобі дякую за нього

Мойого Ангела Святого

Душі моєї хоронитель,

Від бід надійний ізбавитель.

Він є для мене, як взірець,

Бо і його створив Творець.

Мої шляхи веде до Бога

І непроста моя дорога.

Тобі я дякую сердечно

І буду вдячна безконечно.

Красу земну навчив любити

Бажати, мріяти, творити.

Мій друже, я тебе не бачу,

Та відчуваю, коли плачу…

Коли пекельні летять стріли,

Щоб відхилити їх уміла.

Навчив молитися ревниво,

І хрест свій нести терпеливо,

Долати ненависне зло,

У серці множити добро.

ЯК ТИХО У ХРАМІ ТВОЄМУ

Як тихо у Храмі твоєму,

Яка невимовна краса,

Я тут, яку домі своєму,

Відкриті мені небеса.

Свічки тихим полум’ям мріють,

Шепочуть молитву вуста,

І серце, стривожене гріють

Слова і молитва проста.

Одна я у храмі молюся

В цей тихий і ранішній час,

На полум’я свічки дивлюся

Молюся подруги за вас.

Молюся за близьких і рідних

За тих, хто живий і помер,

За тих, хто на вулицях львівських,

 І тих, хто зі мною тепер.

І серцем своїм зігріваю,

Такі непрості мої дні,

Далеко від рідного краю,

Ви стали, як сестри мені.

БУДЬ ДОБРИМ

*Утішитель – Ісус, бо тільки Він дає мир серцям нашим. Він же і Учитель, бо приніс в Новому Заповіті знання, як жити в нашому непростому світі.

Так просто бути добрим,

Так просто чесним бути,

Всміхнутися сумному,

Образи всі забути.

Зігріти добрим словом,

Сльозу з очей утерти,

Як добре бути другом

Сердечним і відвертим.

Як просто жити в світі,

Коли всі поруч щирі

І дні твої проходять

В надії і у вірі.

Оточений любов’ю,

Де поруч Утішитель...

Лише потрібно жити

Як заповів Учитель.

* * *

Така глибока тиха ніч

Лише зі мною віч-на-віч

Хилились низько небеса

О, Господи, яка краса!

Перлини зір, безмежна синь

Та загадкова далечінь,

І зорі світять в вишині

Аж дух захоплює мені.

Завмерла, тихо я стою

І почуваюсь як в раю.

Світ сяє, міниться, летить,

І неповторна кожна мить.

Так манять сині небеса

І заворожує краса,

Душа окрилена мов птах

Літати хоче у світах.

МОЇМ БАТЬКАМ, ЯКИХ ЛЮБИЛА

Себе малою пам’ятаю,

Я ніби уві сні літаю.

Мені так добре біля мами

І батько близько, поряд з нами.

Вишневий сад і вишні спілі

І я сиджу на тонкім гіллі,

А очі щастям в мами сяють

І солов’ї в садах співають.

Серпневе сонце в вишині

Спокійно й радісно мені

В промінні ніжної любові

Пройшли дитинства дні чудові.

МОЇЙ ДОНЕЧЦІ

Яка це світла, чиста мить

Всім серцем віддано любить

Життя − маленьке немовля,

Яке прийшло до нас здаля.

Воно пробилось крізь світи,

Щоб бути там, де будеш ти.

Щоб звідати земну любов

Ти даш йому і плоть і кров.

Як нагороду, як вінець,

Тепло віддайте двох сердець

Бо материнське – то святе

В маленькім серці проросте.

Зернятком добрим, з добрих рук,

А серце батьківського стук

Таке велике відчуття,

Що грітися усе життя.

Яка ця світла, чиста мить

Всім серцем щиро полюбить

Своє продовження в віках,

Щоб притулитись на руках.

* * *

Себе я почуваю немовлям

В пеленки днів загорнута дбайливо

Але відкрита простору світам

І відчуваю − це комусь важливо

Те, що я тут, і як живу,

Щаслива я, сміюсь чи плачу

Спливають дні, їх бачу наяву

Та що за цим, маленька ще − не бачу.

Відкриті очі ловлять кожну мить,

І прагнуть зрозуміти все, пізнати

Я немовля, що мало спить,

Бо хочеться на ніжки швидше встати.

Земні батьки мені знання дали

І по земному я кохала.

Всі дні мої земні були

Та кожен день себе питала.

Хто в серці тихо гомонить:

«Не вбий, не зрадь і не вкради.

Навчися всіх земних любить

І ти прийдеш до нас сюди.

У світ прекрасний і натхненний

У світ свободи і добра

Земля для нас садок вселенний

Для кожного із вас пора.

* * *

Мої батьки в світах далеких

У витоку ріки, що зветься небуття

Із ношею прожитих літ нелегких

Суворого земного, довгого життя.

Як вервиця іде з минулого в майбутнє

Я на дорозі цій − молитва і любов

Мені життя дали і все, що незабутнє

У дітях наших, внуках повторюється знов.

* * *

Вічність − це довго,

Вічність − безмежно.

Час то летить,

То іде обережно.

Проти комашки

Ми вічно живемо,

А проти вічності

Мить і помремо.

Спалах яскравий

Життя бездоганне

Іскорка тьмяна −

Підступне погане.

Людям дароване

Лід залишає

Вогником теплим −

Хто ніжно кохає.

Жити непросто

Як серце нас просить

Спалене буде,

Що горем приносить.

Тож не спіши

Мила сестро і брате

Все що довкола

Для себе збирати.

Взяти з собою

Не зможеш нічого

В вічність безмежну

Коротка дорога.

Пам’ять з тобою

Про все пережите

Піде у вічність

І цим дорожи ти.

* * *

Життя − не шепіт трав весною,

Життя − це не килим м’який,

Не сніг, не град, не дощ з грозою

Життя − це часу плин швидкий.

Це спалах думки нескінченний

Завзяття в праці, вірність у бою,

Життя − це світ мінливий, величезний,

Це світ в якому я себе кую.

Це простір, де гартується визнання,

Де дум людських зростає поняття

Де разом може бути вірність і кохання,

Порив в нове − ось що таке життя.

* * *

Минуло, що було

Що прийде не знаю

Зло в дім занлянуло

Безмежно страждаю.

Як гірко буває

Немислимо жити

Якщо ті, що поряд

Не вміють любити.

Як тяжко буває

Немислимо жити

Єство все страждає

Безсиллям прибите.

Щось хочеш змінити −

Зусилля даремні

Берешся садити

А сходи нікчемні.

Посієш надію

А віри немає,

Любо, як посію

То буря зламає

Я руки до неба −

Стою на колінах

Почати знов треба

Що було в руїнах.

Спаси мене, Боже,

Дай сили і духу,

Душа вже не може

Терпіти розруху.

Порви ті кайдани

Мого невезіння

Збудуй мені плани

Дай, Боже, насіння.

* * *

Не спиться сьогодні, десь бродить мій сон

А пам’ять не гріє, як дім без вікон

І спогади теплі сюди не спішать

В чеканні недоброму мерзне душа.

Запалена свічка стоїть на вікні

І полум’ям теплим здається мені

А там за вікном розгулялась зима

І жодної зірки на небі нема.

Закрилися очі, а спати не сила

Я полум’я в серці своїм погасила

Та іскра гаряча лишилась глибоко

До віку хотілось прожить одиноко.

Але я збагнула негадану річ

Життя без любові − захмарена ніч

Без світлого чистого сонця нема

І буде у серці навічно зима.

Я серце своє відігрію теплом

Тим світлим і чистим, що в ньому жила

Запалена свічка стоїть на вікні

Від спогадів тепло і добре мені

Ту свічку гасити я знаю не слід

Сльозою хай скапає внутрішній лід

Гарячому серцю прощення нема,

Якщо в нім поселиться вічна зима.

Болонья, 2006

Люба Камінська відійшла у вічність 3 березня 2015 р.Б. у віці 64 роки.

ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!