Замість епітафії

   Рік  без отця Василя. Відплакали церковні дзвони - відслужили панахиди у далеких італійських Римі, Болоньї, Бреші, Мілані, Феррарі та інших містах, де є українські громади, у Львові, Дрогобичі, Самборі, Стрию і рідній Лімні на Турківщині, у Молодіжному християнському центрі ім. Св. Дона Боска УГКЦ  Івано-Франківська, у Духовному марійському центрі «Зарваниця» на Тернопільщині…  А моє серце не хоче пробити й сльозину. Таке відчуття, ніби о. Василь Поточняк і не покидав земну дорогу до Бога, хоч відійшов у засвіти в далекій італійській Бреші рік тому – Світлого великоднього тижня, а віднайшов останній спочинок у дзвіничній крипті Собору Матері Божої Зарваницької УГКЦ в Марійському духовному центрі «Зарваниця» на Тернопільщині, куди щороку провадив сотні нових і нових паломників.

Жертва до кінця

Коли читаю-перечитую «Духовний тестамент (заповіт)» отця Василя, «писаний в часі цілонічного чування в Єрусалимі 14-15 вересня 2012 року Божого у храмі Гробу ГНІХ», то серце терпне навіть від дещиці уяви, що у той час міг переживати мій духовний наставник, знаючи про свій діагноз «з метастазами». Отцю Василю Поточняку, якого після відходу у потойбіччя глава УГКЦ блаженніший Святослав назвав «апостолом душпастирства мігрантів», у  час написання духовного заповіту було лише тридцять дев’ять років: «Під час молитви на Голгофі я духовно відчув, що ця моя раптова хвороба не випадкова та не являється якимось нещастям. А навпаки. Я ще з семінарійних літ молився, щоб якось послужити Богові – в дусі і правді. Принести духовну користь! Для цього, звісно, треба скласти жертву. Я довший час складав, або радше намагався складати жертву не тільки духом, але й тілом. Але тепер – розумію – настав момент скласти жертву до кінця. На початку, 30.08.12 р.Б. у четвер о 15:10, я з цього не сповідався і не міг зовсім збагнути, але згодом, а особливо сьогодні, я все зрозумів. Тепер, свідомо і без лишнього пафосу, я стократ дякую Богові, що він обрав мене – грішного і недостойного, щоб скласти жертву у молодому, повному сил, планів, проектів, успіхів, візій житті. Це справді ласка Божа! Знаю, що митрополит Андрей просив Бога засвідчити свою віру і любов мученичою смертю, але не був удостоєний такої вибраності, хоч терпів тяжко і довго. А мені Бог подарував таке – скласти жертву до кінця…»

…Отець Василь народився у селі Лімні Турківського району на Львівщині, а ієрейські свячення отримав з рук світлої пам’яті правлячого архієрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ преосвященного владики Юліана Вороновського. У різні роки обіймав посади голови комісії у справах молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, виконував працю пасторального координатора українців греко-католиків  при Апостольській візитатурі УГКЦ в Римі, створив в Італії понад сімдесят  українських парохій, започаткував журнал «До Світла» і був його редактором, а після повернення в Україну обіймав посаду виконавчого секретаря Пасторально-міграційного відділу УГКЦ,  заснував і був  незмінним духовним провідником Міжнародних десятиденних піших прощ «Самбір-Зарваниця». У серпні 2012 року о.Василь зробив незабутній духовний подарунок жителям Іванно-Франківська - останню свою прижиттєву прощу із Самбора до Зарваниці, в якій безпосередньо взяв участь, вперше за багато років провадив саме через наше місто. А відтак у короткому часі дізнався про свій «діагноз з метастазами».

Щоденник для нащадків

У часі вшанування пам’яті о. Василя Поточняка в Марійському духовному центрі «Зарваниця» - після  поминальної Служби Божої у храмі Матері Божої Зарваницької УГКЦ - о. Юстин Бойко, настоятель Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ  міста Львова, назвав душпастирське служіння о.Василя Поточняка «знаком дороги до Бога», а також повідомив про вихід у світ його щоденника  «З дороги зцілення». Таким чином Пасторально-міграційний відділ УГКЦ на чолі з владикою Йосифом Міляном виконав волю о.Василя, який, пишучи щоденник, бажав, щоб всі його пережиття у часі перебігу онкозахворювання були «удоступлені для загалу», тому що вважав кожну мить життя з «діагнозом з метастазами» дорогою свого духовного зцілення і «заохотою до духовного життя» для інших. Він кожне своє повідомлення з Італії про стан здоров’я і перебіг захворювання підписував незабутніми і глибокими словами « о.Василь. З дороги зцілення». А я - його духовна дитина, на початках і гадки не мав, що йдеться про зцілення не тілесне, а духовне - про вимолену з подякою відповідь «Так треба» на запитання «Чому Бог забирає мене?»

   До видання, перші примірники якого подарували родині о.Василя, увійшли біографія отця, духовний заповіт, щоденні записи у часі хвороби, а також кілька спогадів близьких людей, які відіграли у житті душпастиря важливу роль – блаженнішого митрополита Любомира Гузара, голови Пасторально-Міграційного відділу УГКЦ єпископа-помічника Київської архієпархії УГКЦ преосвященного владики Йосифа Міляна, товариша з часів навчання в семінарії о.Василя Говери – Апостольського делегата для греко-католиків у Казахстані та Середній Азії, лауреата Шевченківської премії письменниці Марії Матіос, народного артиста України співака Павла Дворського та голови Християнського товариства українців в Італії Олеся Городецького. Щоденник «З дороги зцілення» виданий за кошти ПМВ УГКЦ накладом 15 тис. примірників, а його презентація щонайперше відбудеться у травні у місті Києві , а відтак і в інших містах України, зокрема й Івано-Франківську. А вилучені з реалізації кошти поповнять фонд допомоги онкохворим священикам УГКЦ, який заповів заснувати о.Василь Поточняк.

- Одна з основних наук, яку нам залишив о.Василь Поточняк і яка дуже важлива, щоб не збитися з дороги до Бога, - це наука вирізняти фундаментальні речі, передусім єдність з Богом і допомога ближньому нести хрест, і речі другорядні, від яких у своєму житті треба відсторонитися,- підсумував о.Юстин БОЙКО під час представлення перших примірників щоденника «З дороги зцілення».

Ігор ЛАЗОРИШИН.

На світлинах: 1. Під час поминальної Служби Божої у храмі Зарваницької Матері Божої УГКЦ Марійського духовного центру «Зарваниця». 2. Отець Василь Поточняк у часі прощі – з обкладинки книжки. 3. о.Юстин представляє перші примірники щоденника «З дороги зцілення».