Коли у "Неділю блудного сина" акцентую увагу на милосердному батькові, то перед очима постать отця Василя Поточняка. Хіба не так?! Батько, що приймав кожну крихітну дитинку до себе, бо кожен був і є йому важливим. З обімами чекав, коли прийдеш у покаянні. Виглядав ще здалеку, щоб обняти. Він відчував і дарував кожному ту справжню пастирську батьківську любов і закликав інших дарувати її ближнім. Докладав безліч зусиль, щоб плекати і розвивати свій духовний спадок, а згодом передати його нам. А найголовніше - так само, як милосердний батько з притчі - вмів радіти завжди і всьому, навіть найменшому, "робив життя інших радіснішим", вчив дякувати батькам і Богові, вчив пробачати і жити!

Світла пам'ять! Дякуємо за приклад!

Марта Крайчик, Дрогобич

ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!