"Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними. Радощі серця - то життя людини, а чоловіка веселощі - довголіття. Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль: багатьох бо сум уже погубив - немає ніякого з нього пожитку"(Сир.30, 21 -23). Людина: Тривожуся кожним словом, Чи сказане все до пуття? Як випросить можна у долі Щасливе і добре життя? - Чи можна до зір полетіти, Де в небі ліхтарики світлі? Бо там, кажуть вічна весна, Живе Світлий Дух в небесах. А тут на землі в молитвах Неначе загублений птах. - Чи може, хтось крила зрубав? Журавкою - долю назвав. Несу на плечах долі хрест, Та лину щораз до небес. Простягую руки, шукаю Христа Та Віра завжди у людини слабка. Стежини з дитячого світу Де були любов'ю зігріті Ведуть у широкі світи, Де важче і важче іти. Ангел: - А ти все люби, не журися нічим, Знай, світ є веселим, хоч дещо сумним. Радій, коли в квітах буяє весна, Як поле в хлібах золотих дозріва. Всміхайся, щоразу назустріч вітрам Не плач, бо сльозини втирає Бог сам. - Ти знаєш, в шорсткому колючім терні Троянди цвітуть запашні й чарівні? Співай! Коли змочить краплинами дощ, Втішайся! Дарма, що до нитки промок. Люби світ сильніше всім серцем, душою Хіба ж ти не знаєш, що Він є з тобою? Втирає з обличчя солоні сльозини, Лікує всі рани і зболені днини. - Не можеш збагнути Його доброти? Прекрасним є світ! А людина це – ти! Людина: - В усмішці побачу я Бога, Бо тіло - це Храм Душі? Мій Ангеле, Світла Озорий, - Це хочеш сказати мені? Ангел: Хіба ж ти не знала, що Бог живе в серці, Ти знаєш, що Бог - це Любов! В солодкому диханні, в тихому плесі Сліди на піску залишав. Людина: Я Віру збагачую словом Мов птах, а людиною йду. Хотіла зустрітися з Богом, А Бога у серці несу! Несу я у пісні, в молитвах На арфах Його впізнаю. То птахою лину у небо, Шукаю у хмарах дощу. Любіть свого ближнього, люди! Шукайте між вами Христа. Він мертвого навіть розбудить, Хай буде Любов жива! Любов є цінніша від скарбу, Від золота, що блищить. Хай прийде до кожного Ангел,
