 Вчитуючись у
коментарі «Молитовної сторожі» хочеться безнастанно благодарити Бога, що в такий дивний спосіб «поєднує
нас Своїм незбагненним промислом, зрощує віру, кріпить надію, по-новому
відкриває любов…». А нам залишається
славити Бога і знову просити про подальші благодаті для
отця і для нас.
На порозі
12-го тижня молитовного стояння задумаймось про «нас».
«... не треба
шукати чуда ззовні - воно нас ні в чому не переконає,
якщо з нами
не відбудеться те чудо оновлення,
яке стається
через глибинне сприймання Божого слова…»
Ці слова митрополита
Антонія Сурожського, можна сказати, випадково потрапили мені в очі і якось
відразу переплелись з подіями, які зараз переживаємо.
Отець Василь
подає багато свідчень, говорить вголос про чуда, які творить Господь у його
житті, зміни духовні й тілесні.
Дуже хочеться,
щоб ми почули про ці чуда зцілення не тільки своїми вухами, а й серцями, всією
глибиною свого єства.
Почули й
відкликнулись.
Маємо ті
зернята віри, які дарував нам Господь: стоїмо в «Молитовній сторожі», молимось
«Тижневі намірення», організовуємо прощі.
Бог кличе нас
до тих служінь найперше заради нас самих, хоче щоб ми змінились, стали кращими
назавжди, а не на час випробувань о. Василя.
Багато робимо
на цій дорозі. Ще більше маємо і можемо зробити через очищення та впокорення
серця; через уважність та терпеливість у виконанні своїх обов’язків, якими б
вони не були; через мудрість та простоту по відношенню до тих, хто поряд – на
місці навчання, праці, в спільноті, а найперше в своїй сім’ї.
Тільки будьмо
уважними, щоби часом не зіпсували всього того, що Господь вже дав нам. Можливо
пастир терпить, бо вірні його стада поза ним не бачать Того, Хто послав його,
або вірні просто не достойні свого пастиря через свої гріхи, небажання
заглянути в своє серце...
Просімо для
себе отого чуда внутрішнього зцілення.
Молімось і
зростаймо духовно.
Оті «терпіннячка»
отця Василя (як сам отець їх називає) – нехай будуть запрошенням перетворити
наші молитви та працю в «дар любові до Бога та ближнього».
Галина
Заячкевич
| 
