Христос воскрес! Як приємно, солодко та радісно промовляти це вітання. А ще подвійна радість від того, що Господь дав нам сили пережити ще один рік, ще один піст і діждатись величного Воскресіння Свого Єдинородного Сина. Та чи не найбільшу радість відчула дорогі наші співпрочани, коли Господь подарував мені ласку зустрічі з вами у соборі Святого Юри, від якого була організована піша проща до Страдча в ніч з 31 березня на 1 квітня цього року Божого. Як я вдячна Всевишньому та моїй кумі Марії, котра під його натхненням, чи правильніше, по Його волі, організувала нам цю поїздку, до речі, не першу , по святих місцях. О! Якби підібрати найвлучніші слова, щоб описати ту невимовну радість і благодать від вашого теплого прийому, про ту щиру галицьку гостинність, притаманну вам, львів'янам. А ваш говір! М'який, пронизуючий аж до самого серця, немов сам Господь прововля вашими устами. Знаєте, коли я збиралась зі своєю громадою на прощу, якщо чесно, трохи була збентежена, як все буде відбуватись. Чи витримаю, адже не так давно прооперована на ноги. Та й не тільки я, серед нас були люди старшого віку. Проте, шляхи Господні незбагненні: я цілком поклалась на його волю. А його присутність я вже побачила у Ваших очах, пані Оксано, коли з непритворною радістю, щирістю та захопленням, яке йшло із глибини Вашого великого, сповненого любові серця, тішилися нами – чужими людьми, як найближчими родичами. І тоді я відчула душевний спокій. В суцвітті щирих молитв, пісень, вервичок та проповідей, неначе на крилах неслась до Страдчу. Не відчувала ні втоми, ні дороги… Тільки зоряне небо. Господь дарував дивовижну ніч. Молитва і Бог. То чи не є це відчуття відповіддю на запитання: як ми розуміємо радість у пості, яке було темою годинного перепочинку у школі. Якою ще може бути більша радість, як та, коли у пості я так близько з Отцем Небесним! Коли я мала змогу насолодитись спілкуванням з вами. І дарма, що серед нас мало мігрантів. Та як сказав диякон Олег – ми всі мігранти націй землі. Хоч з моменту зустрічі пройшло більше місяця і повсякденні клопоти опустили мене з небес, явсе одно лину думками в ту зоряну нічку, де я забула про марноти світу, скинула у щирій сповіді тягар з душі. Лину до ваших теплих сердець, що з такою любов'ю прийняли нас у свою прованську родину. Щиро дякую Вам п.Оксано і Вам п.Маріє!!! Низький уклін до землі за те, що не цураєтесь Божої Волі істали тими сучасними жінками-мироносицями, що сієте Боже зерно й доосите Його любов до наших сердець. Дякуємо усім людям, які так чи інакше причетні до організації цієї прощі.
Побачене й почуте словами не розкажеш, І не опишеш просто так, пером, І навіть мімікою все це не покажеш - Відчути треба всім своїм єством.
У світі зневіри й невідомості Душі спасінням є Господь – гарант. Для порятунку змученій свідомості В молитві з Богом єднається мігрант.
Дай Бог, що зустріч наша не остання У споминах вона, як сонце серце зігріва, Щоб у молитвах відбувались християнські єднання Бо без Бога і молитви затишку нема.
Живіть, творіть, моліться під сонцем осяйним Хай допомагає вам кожна Божа днина Щоб з гідністю пишатись перед Господом святим Поглянь Владико, я ж Тобою створена людина.
Оксана Черевата, Тернопільщина
| 
