День п’ятий… Тема катехизи: «Бог любить грішників»
о. Василь ПОТОЧНЯК – духовні науки на прощі Самбір-Зарваниця-2011.
Чи любить Бог грішників?
Божа любов виходить до всіх. Скроплює благодатним
дощем праведних і грішних, бо суттю цієї любові є прощення. Бог, люблячи,
прощає. Це те, що Він нам дарує. Хто відчуває прощення – той відчуває знак, що
Бог його любить. І навпаки, відчуваючи любов Божу, – ми відчуваємо прощення. На початку євангельських оповідей люди чисельно
приходили до Ісуса і просили про зцілення, навіть не відаючи, що ті хвороби
стались наслідками грішного життя. Ісус запитує «вчених» у Святому Письмі: «А
що легше сказати розслабленому – відпускаються тобі гріхи, чи сказати: «Встань,
візьми своє ліжко і ходи?»…
Прощення – сенс життя
Сенсом приходу Ісуса Христа у цей світ є прощення.
Це бачимо від Його різдва – до розп’яття. Старозавітня релігія, яку передавав Господь юдеям, оперта на праві,
не давала сил любити, а тим паче – прощати. Прощення не входило у сутність
релігії. Усі мали виконувати Закон. Хто цього не робив – був покараний. Їх
відізольовували, засоромлювали. Люди жили під судом, бо не в силі були виконати
право у Старому Завіті. Ми це часто успадковуємо у своєму житті. Такий собі закон
«Права»: «Це не роби, так не говори, там не сядь, це не скажи». Людство створило
безліч законів, отож, має за що карати. Проте цей старозавітній підхід повинен
поступово відходити. В Ісусовому прощенні можемо любити так, як ми є Ним
люблені.
Бог першим робить крок назустріч, …
Бажаючи об’явити свою любов, Ісус сідає до трапези з грішниками. Тим хоче не
уподібнитись до них, але передати їм свою любов. Завданням приписів є упорядкувати
Божий план, але не замінити його. Закони завжди породжують ще більше законів,
або, інакше – де зменшується любов, там збільшуються закони. Святий Ісус іде до
грішної людини. Звернімо увагу, не у гріх, а до грішної людини. Тема: «Бог
любить грішника» означає, що Бог не любить гріх, а любить того, хто мучиться
від гріха. Господь уміє відділити людину, як жертву, від гріха.
… але людина відкидає Його допомогу
Найбільшим гріхом є непізнання правдивого Бога,
небажання іти за Ним. Це провадить до творення власних божків. У сучасну епоху
таким власним божком є «культ образи». Образа – це великий гріх. Як знайти
підходи, якщо людина увесь час ображається? Образа дуже шкодить людині, бо через
неї ми втрачаємо друзів, рідних, знайомих. Гріх у Старому Завіті – це загублена
дорога, заблудження. Дехто тлумачить гріх грецьким «камартія», що походить ще
від давніх бедуїнів, котрі, ідучи караваном на пустелі, губились, якщо були
неуважними, відтак – помирали. Звідси вислів: «Ця людина потрапила у камартію,
відділилась від спільноти і померла». Гріх у нашому житті – це завжди
відділення від Божої спільноти. Це веде до виснаження, до смерті духовної. Релігійною
мовою: «Хто відходить від Бога – гине». Гріх, згідно з Давидом, це дія проти
самого Бога, зрада Бога.
Любити – це відчути Боже прощення
Прощення приходить тоді, коли ми чуємо Божий
поклик до нас: на прощу, до сповіді, на молитву, на чування, до вчинків
милосердя. Уміймо відчитати, що Бог уже на нас не гнівається, бо нас кличе, кличе
такими, якими ми є, значить, ми йому потрібні, навіть зі своїми проблемами. Пригадаймо,
як Ісус кликав апостолів. Там, де їх зустрів, – звідти і кликав. У хвилину,
коли вони пішли, починається їхнє прощення. Прощення не є першим етапом, на
зразок: попрошу пробачення, щоб полюбити. Ні. Бог першим людину любить, а в тій
любові приходить і прощення. Згадаймо, наприклад, митника Закхея, трапезу в
їхньому домі. Бог приходить до грішника. Грішник бачить його праведність і
любов – і бажає покаятись. Людина не
вміє любити і прощати. Може це зробити тільки тоді, коли відчує, як Бог її
любить. Тоді вона починає любити, відчуває, як Бог її прощає – і також починає
прощати. Хто признається до гріха, – зауважував Паскаль, – не є сумним. Гріх робить людину сумною і
старою. Бути грішним – означає не мати здібностей любити Бога і людей так, як
любить Господь: безінтересовно, без вигоди. Пресвята Євхаристія є поміччю для
слабких. Коли Церква говорить: «Твої гріхи прощено, іди до Христа і
причащайся», – робімо це зі свідомістю своїх гріхів. Церква мене запрошує до
Христа. Ми знаходимось у Церкві, на прощі тому, що відчуваємо себе грішниками.
Не праведних, але грішників прийшов Господь кликати. Праведні і здорові не
потребують лікаря. Любов випереджує каяття.
У Церкві грішна людина може розвивати покликання
Уся церковна спільнота – велика і мала – базується
на Христі, на любові. Церква складається
з грішників, але гріх не перешкоджає покликанню. У Церкві грішна людина може
розвивати покликання, бо Церква, будучи святою, молиться за людину, тримає за
неї зв'язок з Богом. Бог також і передусім кличе грішників, щоб навертались,
сповнюючи Його волю. Звернімо увагу на Марію Магдалину, грішницю, котра
покаялась. І саме вона стала першим свідком при воскресінні Ісуса. Апостол
Петро в один момент сказав Ісусові: «Відійди від мене, бо я грішна людина».
Ісус йому у відповідь говорить, що дасть ключі від Царства Небесного і на ньому
побудує свою Церкву. Бог не боїться довірити так багато грішній людині.
Чи треба молитись за грішників?
Чи треба молитись за грішників, або, взагалі,
молитись за інших людей? Коли Церква молиться за грішників? Ми тоді починаємо
молитись за інших людей, коли пізнали Божу любов до себе. Якщо відчуваємо, що
Бог мені так багато прощає і підтримує, відпрацьовується стан, що й ми хочемо поділитись
хоч частково тим, що отримали від Нього. Тому від Бога приходить весь заряд
Добра, Любові, Прощення. Від нас самих це буде лише тимчасовий вияв. Від Бога –
вічний. Молитва починається тоді, коли людина відкриє, що віддалилась від
Господа, що вона грішна. Бог приймає грішника як хворого. З молитви за інших,
народжується жаль за власні гріхи, бо ми відчуваємо слабкість, яка й довела до
того, що іншим важко. Бог не відкидує грішника, не створює перешкод, навпаки,
Він дозволяє, щоб грішники переступили цей бар’єр, який відділяє їх від
святості. Ісус Христос бажає
повернення, переміни грішника, дає шанс. Любов Бога породжує покаяння і прощення, бо грішник сам із себе не здатний
навернутись, покаятись. Його може потягнути лиш безінтересовна, щира любов. Це
здатна робити Божа любов – не закриваймось перед нею. Господь нікому з нас не
загрожує, нас не ранить, не насміхається з нас. Він нас обіймає, зціляє,
визволяє, приймає.
Визнання своєї гріховності – перший крок до святості
Щоб ми чулись покликані Богом – треба визнати: «Я
грішна людина». Гріх робить нас сліпими, незрячими, і ми починаємо ненавидіти
грішника. Особливо це стосується традиційних греко-католиків і православних:
чим більше освячуємось, тим більше ненавидимо грішника, а не гріх. Ми не
відділяємо гріх від грішника, а сприймаємо гріх, як грішника, – і навпаки. Дивимось
на грішника, як на такого ж, як і ми, котрий є узалежненим. Добиваємо його
докорами, що мав усі умови – але не скористався.
Якщо судимо грішників, то не молимось за них, а
тому не можемо бути за одним столом з Ісусом. Чи приходимо ми до грішника, щоб
його провідати, запитати, співчути? Це є нашим покликанням. Ісус не тільки приходить, але і запрошує
інших розділити разом трапезу. Якщо вважаємо себе досконалими, безгрішними, то
впадаємо в радикальний гріх – незнання Божої любові. Грішимо спокусою вдавання
праведника, поводимось так, ніби нічого не сталось. Церква безперестанно
молиться за грішників, хоча й терпить від них. Кожен із нас знає, що якщо
помагати п’яному, то треба натерпітися від нього, але до цього нас кличе
Господь. Господь збирає грішників докупи, бо хоче їх спасти.
Любов до грішника веде до
покаяння
Пророк Єзикиїл говорить: «Я дам тобі нове серце, яке буде здатне любити і
прощати». Станьмо в черзі серед грішників – Бог нам пробачить. Христос ніколи
не відкидає людини, котра кається, навіть якби його за те мали розіп’ясти. Він
дуже тонко відчуває каянника. За таке каяття готовий іти на смерть. Любов до
грішника веде до покаяння. Відстань між каянником і Ісусом дуже мала. Вона
складається всього лише з кількох слів: «Пом’яни, мене, Господи, коли прийдеш у
Царстві твоїм», – і з відповіді: «Сьогодні будеш зі мною в раю».
Іванна РИЖАН. За матеріалами прощі Самбір-Зарваниця, серпень-2011
|