З
настанням Великого посту Церква пропонує вірним велике різноманіття особливих
молитов і богослужінь, які допомагають відкрити у собі покаянний дух і достойно
пройти шлях посту. Всі ці твори церковної піснетворчості, молитви і
богослужіння здебільшого мають давнє походження і глибоко закорінені в
літургійній практиці Церкви. Серед них, однак, є одне богослужіння досить пізнього
походження і не має відображення в церковному Уставі (Типіконі). Воно
називається Пассія.
Термін пассія
походить від лат. passio, що означає «страждання, хвороба». Появу цього
богослужіння часто пов’язують з католицькими впливами на православне богослужіння.
Саме на Заході в ХVІ-ХVІІ ст. вперше з’являються
молитовні практики зі схожою назвою, які згодом запозичують і протестанти.
Змістом Пассії є співпереживання з Христом останніх днів Його земного життя і
особливо Його Хресної Смерті.
Західна традиція виконання Пассій більше подібна
до театральних вистав, під час яких декілька священиків (інколи одягнутих у
відповідні костюми) в ролях читають фрагменти з євангельського опису страстей
Господніх. Читання часто супроводжується музикою і співом. Деякі західні
композитори, наприклад, Й. С. Бах, писали музику для Пассій (маємо Страсті від
Матея, Страсті від Йоана).
У ХVII ст. це богослужіння починає поширюватись
у Київській митрополії. Постанова про встановлення богослужіння чину Пассії була
прийнята на Київському Соборі 1629 р., а її упорядником став митрополит
Київський Петро (Могила) (1596-1647). Чин Пассії з’являється друком в Цвітній
Тріоді 1702 р. в Києво-Печерській лаврі. Дозвіл на долучення богослужіння чину Пассії
до Цвітної Тріоді дав тодішній києво-печерський архімандрит Йоасаф Кроковський.
Маючи в руках текст та структуру чину Пассії згідно
з Цвітною Тріоддю 1702 р., можна побачили, що в середині XVII ст. вона була
додатком до малого повечір’я у першу, другу, третю і четверту п’ятниці Великого
посту і являла собою послідовне читання євангельських фрагментів про останні
дні та години земного життя Спасителя. До нього долучали піснеспіви, взяті з
богослужіння Великої п’ятниці та Великої суботи. Закінчувалась Пассія,
зазвичай, проповіддю.
У сучасній практиці Пассії звершуються у недільний
вечір (Великого посту) в поєднанні з великою вечірнею, або є окремим
богослужіння з власною структурою, хоча до ХХ ст. вона все ще відбувалася
здебільшого в п’ятниці Великого посту в складі малого повечір’я.
Протягом Великого посту Пассія звершується
чотири рази, за кількістю євангелистів. Традиційно Пассія звершується
посередині храму перед Розп’яттям. Богослужіння Пассіїособливо збагачують
зворушливі піснеспіви зі служби Великої п’ятниці та Великої суботи. Зокрема,
співають стихиру Великої п’ятниці: «Тебе, що одягаєшся в світло яко ризу…» та
стихиру Великої суботи: «Прийдіть, ублажім Йосифа, завжди пам’ятного…».
Невід’ємною частиною цього богослужіння є проповідь священика, присвячена
«Великій, Страшній і Спасительній Жертві Господа нашого Ісуса Христа». У
сучасній богослужбовій практиці існує велика кількість варіантів чину Пассії,
тому корисно є з’ясувати певні особливості історичного та богословського
розвитку цього чину:
Аналізуючи чини Пассії у Церквах
візантійсько-слов’янського обряду на території України, можна зробити висновок,
що до кінця ХІХ ст. цей чин був поширений суто в єпархіях Київської митрополії,
яка на цей час перебувала під юрисдикцією Московського Патріархату. Проте, в
першій чверті ХХ ст. цей обряд набуває широкого поширення і в єпархіях РПЦ за
межами України. Але з появою Пассії в богослужбовій практиці цієї Церкви
відбуваються певні зміни в її чинопослідуванні:
замість перших чотирьох п’ятниць Великого посту Пассію
моляться у недільні дні(починаючи, зазвичай, не з Неділі торжества православ’я,
а з другої Неділі – св. Григорія Палами);
замість давньої практики поєднання Пассії з
малим повечір’ям з’являється і утверджується звичай молитись її після великої
вечірні;
до Пассії додають Акафіст страстям Христовим,
який у сучасній практиці є невід’ємною частиною Пассії або Служби з Акафістом
Божественним страстям Христовим.
Незважаючи на те, що Пассія залишається
приватним чинопослідуванням, вона вже знайшла своє місце в сучасній практиці
великопісного богослужіння РПЦ і стала традиційною особливістю Великого посту.
У храмах УАПЦ, УПЦ КП та УГКЦ відправляється так
звана «модернізована» Пассія або «Чин Божественних Страстей Христових». Вона
вже має мало спільного з первісним задумом її введення в мале повечір’я. Це
самостійне богослужіння з власним чином.
У чин цієї «модернізованої» Пассїї введені нові
елементи: cпів алилуя (3 р.), тропар Великого четверга «Коли славнії ученики»,
велика єктенія, тропар «Спасіння вчинив
єси…» з приспівом «Слава Страстям Твоїм, Господи», ірмоси 3-ї, 6-ї і 9-ї
пісень канону Великої суботи з малими єктеніями і повтореннями тропаря
«Спасіння вчинив єси…», читання Євангелія, як на утрені, з прокіменом: «Поділили собі Мої ризи і за одежу Мою
кидали жереб» (Пс. 21, 19). До речі, є примітка, що замість Євангелія можна
читати Акафіст Божественним Страстям або канон плачу Пресвятої Богородиці із
повечір'я Страсної п’ятниці.
Модернізована Пассія — це використання
літургійних текстів Страсного четверга, п'ятниці й суботи з метою наблизити
вірних або дати їм передсмак участі у таїнстві страждання і воскресіння Христа,
до якого прямує цілий період Великого посту.
Дотепер не існує загальноприйнятого чину Пассії для
всіх Церков візантійсько-слов’янського обряду на території України. Чин Пассії звершується
найчастіше відповідно до того чи іншого місцевого звичаю. УПЦ МП та УАПЦ
підготували на основі сучасної літургійної практики видання для упорядкування
звершення цього чину на своїх парафіях. Однак, Пассія все ж
залишається приватним богослужінням, і священик може сам вирішувати, служити цю
службу в час Великого посту чи ні. УПЦ КП та УГКЦ не має офіційних друкованих
видань цього богослужіння. Тому в різних парафіях тієї ж єпархії можна побачити
цілком різні його варіанти.
Незважаючи на статус приватного богослужіння та
різноманіття варіантів, Пассія залишається досить поширеним богослужінням
Великого посту в усіх Церквах візантійсько-слов’янського обряду України,
оскільки своїм змістом допомагає вірним краще підтримувати покаянний дух і
достойно йти шляхом Великого посту.
Петро
САБАТ,
доктор
богослов’я, викладач кафедри богослов’я
Українського Католицького Університету
(джерело- www.risu.org.ua)
| 
