Слово пастиря

     Скажу відверто, що цій темі приблизно три тисячі років. Уже в Старому Завіті перша Заповідь звучать: «Слухай, Ізраїлю, установи й рішення, що їх оце сьогодні виголошую до твоїх вух, вивчай і пильнуй їх, щоб виконували їх» (Втор. 5,1).

Та з приходом  грецько-римської цивілізації, а особливо грецької, акцент уже зосереджено на тому, що око може побачити, що є красиве.

Ісус Христос у своєму послуговується і словом, і зовнішністю. Це Ісус Христос розповідає притчі, близькі людям, які бачили поля, бачили озеро. І люди розуміють усе, що Христос хотів сказати, бо звертався до них через те, що люди на щодень бачили.

Але надалі, звернімо увагу, християни здебільшого зосереджуються на спогляданні, дуже активно розбудовують храми. І наші предки також будували, щоб було красиве, вічне, гарне - гарна слава Божа, а Слово Боже поступово почало відходити на задній план. Але ж Слово Боже говорить не тільки про світ. Слово Боже говорить про мене і про тебе, представляє самого Бога! «Воно сталось Тілом, щоби спасти нас», - каже Євангеліє.  Боже слово, яке ми здатні почути, дає людині віру, «тож віра – із слухання, а слухання – через слово Христове» (Рм.10,17). На Божому слові будується подружжя, священство.

Пригадуємо собі, що особливо пророчі читання починаються словами: Так говорить Бог! Так бо  говорить Господь! Так говорить про тебе Господь! Так говорить Владика Господь!  Тими словами біблійні автори хочуть сказати, що Бог безперестанно до нас промовляє, а тому уміймо Його почути, стараймося Його почути! Знайомство, союз, зв'язок  із Богом якраз і починається зі слів: «Слухай Ізраїлю, слухай людино!»

Та й зрештою, і в нашому житті часто трапляється, що дружина жаліється, що чоловік її не чує, дитина – на батьків, які не можуть її зрозуміти. То складно уявити собі, як то не чує, коли вуха є і слух добрий. Але якщо в нашому житті наступив момент, що хтось нас не чує, то діалог втрачений, а тому вже нема потреби вправляти монолог: не почуте слово не сталось даром, воно не прийняте.

Лише «чуюча» людина здатна до молитви, адже молиться той, хто слухає. Пригадуємо, як Марія слухала слів Ісуса. Як в Старому Завіті Господь  почув «чуюче серце» Соломона, який просив Бога про «розумне серце» (І Цар. 3,9), і вволив його волю: дав Соломонові «мудре і розумне серце». Власне, чуюче серце і є запорукою мудрості.

Тому і в нинішньому нашому житті існують два спілкування, які взаємно між собою пов’язані. Перше: спілкування людей між собою, і друге – спілкування людини із Богом. Через спілкування між собою ми маємо змогу вийти на спілкування з Богом; через спілкування з Богом ми маємо змогу вийти на спілкування із ближньою особою. Тому діалог Людина-Людина і Людина-Бог завжди є паралельним. Такий діалог робить людину цілісною, розвиває у людині віру.

Слово Боже розпочинає свою дію від моменту зустрічі, бо справжня духовна зустріч Бога з людиною наступає через молитву, через стан, коли людина починає чути Бога. Святий Кіпріан Карпагенський казав: «Будь наполегливий у молитві і читанні! Як тільки ти промовиш до Бога – Він тут же буде з тобою!» Тому на молитві особливо стараймося почути Бога, який «багаторазово й багатьма способами» (До євр.1.1) промовляє до нас.  Звернімо особливу увагу на слова «Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих часів він говорив до нас через Сина» (До євр.1,1-2). До мене і до тебе, дорога людино, Бог багаторазово промовляє і багатьма способами! Ми не можемо достеменно довести, яким чином чітко промовляє Бог: чи через молитву, чи через Таїнства, чи через читання літургійного слова, чи через жертву. А тому намагаймося собі пригадувати, якими способами Бог промовляє до мене нині? Якими способами Бог промовляє до мене в житті? Ми доволі часто використовуємо такі слова, як «Мені повезло», «Мені трапилася приємна нагода». Та особливо в таких випадках уміймо відчути, що то Бог до мене по-різному промовляє! Вміймо бути слухаючими людьми – людьми, які мають відкритий слух, щоби почути «багаторазове й багатьма способами» промовляння Бога.

Наше життя – як пустиня. Це постійна боротьба. Щоденна заклопотаність, звісно, не є грішна, але вона не дозволяє Богові ясно промовляти до нас. У житті, зустрічаючись із простими речами, які нам представляють макрокосмос нашого життя, ми не можемо дуже зосереджуватися на дрібному, яке не дозволяє Богові ясно до нас промовляти. Ми повинні пам’ятати, що Слово Боже завжди приносить людині мир. Правда, такій людині, яка Його чує. Яка все робить для того, аби дійсно почути: Боже, що Ти мені говориш! Мусимо визнати, що в нас є спокуса вважати, що ми майже вже все знаємо. Та Боже Слово вічно нове, Слово Боже кожен раз нове. Хто читає Біблію, той знає: скільки би не читав певний уривок, короткий текст Святого Письма кожен раз нам говорить щось нове. Боже Слово підказує, як жити, відкриває нам, чому Бог нам таке допускає.

Слово Боже приходить до нас через Церкву. Ми не раз дозволяємо собі казати, що у Церкві є згіршення, ще щось, може, недобре, несправедливе. Але все це відбувається в Церкві тому, що там є ми. Томи що ми є учасниками Церкви, так і стається.

Слово Боже вимагає покори у слуханні в спільноті. Не раз ми самі не розуміємо прочитане, почуте, але в групах, пояснюючи  іншим, самі починаємо краще розуміти. У такий  спосіб ми доходимо до істини. «Багато текстів Святого Письма я не міг зрозуміти сам, - каже Григорій Великий. - Але зрозумів їх тоді, коли читав у спільноті». І тому не нехтуймо працею в групах, де ще раз прочитують уривки зі Святого Письма, хвилинку над ним задумуються і висловлюються, що для мене означає той текст. Важливо роздумувати і над коментарями, які дають інші учасники спільноти про цей уривок, про те, як саме вони переживають слово Боже і як вони живуть словом на щодень. Півгодини часу – то не так багато уже і багато, але для кожного має велике значення.

У Святій Літургії, як вчить нас Катехизм УГКЦ, поєднано Слово і Таїнство. Спаситель спочатку живить нас своїм Словом (Апостол, Євангеліє,  Проповідь), а потім Тілом і Кров’ю – Святим Причастям. Тому очевидно, що Господь Бог діє до нас і через Святі Таїнства, і через Слово. Тому у храмі на престолі є Біблія; і Святі Таїнства стоять також на престолі, а у Божественній Літургії відправляються Святі Таїнства -  Євхаристія, Причастя, і є Літургія Слова. Це у нинішньому часі ми так Слово віддалили і практично живемо одним Таїнством. Особливо тепер вміймо шанувати Боже Слово і Ним жити!

Найкраще розважання Божого Слова, очевидно, на Літургії і в тих молитовних текстах, богослужіннях, де Слово описане під видами різних гімнів, стихир, бо Біблія – це жива Книга, яка створена для людини. «Слово твоє – світильник перед ногами в мене, світло моє на моїй стежці» (Пс.119,1005), і щоб нам не загубитися у житті – треба жити Божим Словом, інтерпретувати, вияснювати його в храмі, аби до нас Бог промовляв зрозумілою мовою. А ми дуже часто придбавши собі Святе Письмо,  ставимо на гарне місце і майже не заглядаємо. В Біблії якраз і міститься Слово Боже – Слово Спасіння.

Уся суть Божого Слова – у його пристосуванні до людини: для дитини Слово Боже простіше і дитяче, для дорослого – мудріше, виховне. Бо Божа педагогіка появляється і через Його Слово:  Словом Божим Бог творить усе, і все укладено премудро і гармонійно. Тому Боже Слово нас здатне зробити нас людьми гармонійними, здатне нас зробити людьми якісними, людьми щасливими. Літургію Слова сприймаємо не як спогад про Христове проповідування, яке колись було, а як живе Слово, через яке Він Сам звертається до церковної спільноти і до кожного зосібна.

Проповідником Божого Слова найперше є священство, до якого покликає сам Христос. Часто ми не чуємо, що священик говорить. А потім ми не чуємо, що говорить чоловік, дружина, мама, тато, дитина. Як не чуємо Бога, так і не чуємо іншу людину.

Справжнє слухання Божого Слова полягає у Його виконанні: Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі!» (Мт.7,21). Тому промовляння чи знання про Бога ще не провадять нас до неба, бо слухання Божого Слова має давати конкретні плоди: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтеся обновленням вашого розуму, щоб ви переконували, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, а що досконале» (До рим.12,2).

о.Василь Поточняк. «Католицький оглядач"