Доброту ми могли б окреслити як таке ставлення до інших, якого ми хотіли б до самих себе. Ось так можна зрозуміти доброту із практичної точки зору її застосування, адже кожен знає, якого бажає ставлення до себе. Тому доброта означає таке відношення до іншої людини, якого ми хотіли б до себе. «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6,27-31). Тут ми бачимо чимало прикладів доброти. Так би мовити, її підвиди. І на завершення логічний висновок: «Робіть так, як хочете, щоб вам робили». «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, - це ж бо закон і пророки» (Мт. 7,12). Весь Старий Завіт базується на цьому принципі. 

Чимало заповідей, законів і ми в них часто губимося. Христос говорить дуже просто: «Роби з людьми так, як хочеш, щоб вони з тобою робили». Отож є невидимий закон: моє відношення до людей вернеться до мене. «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме» (Гал. 6,7). Можемо сказати, що доброта служить власному інтересу – ти отримаєш те, що сам посіяв.

Для того, щоб все вийшло, треба сумістити благість із вмінням очікувати. Адже результат з посіяного можна очікувати дуже довго. Далі апостол Павло вчить: «Робімо добро без утоми: своєчасно, як не ослабнемо, жатимемо» (Гал. 6,9). Між сіянням і жнивами завжди є певний проміжок часу. Це означає, що добро, яке сіємо, повернеться до нас через місяць, рік, а може, і 20 років. Біблія дуже багато говорить про допомогу потребуючим. «Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство» (Прип. 19,17). Це як у банку. Але Бог повертає із надзвичайно великими відсотками.

Цей принцип давання стосується і стосунків між людьми: «Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7,1-2). Давайте судити людей милостиво, по любові, і вони так судитимуть нас. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5,7). Для того, щоб отримати Боже милосердя, треба бути милосердним до інших людей. Про такий вид співпраці говорить апостол Павло в посланні до галатів у 6-й главі: «Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу» (Гал. 6,1). Бачимо, що духовність не є чимось жорстоким, безсердечним, а навпаки заохочує бути добрим, лагідним…до інших людей. Чому? Бо інші мають такі ж слабкості, як і ми. Хто строго судив ближнього – невдовзі сам потрапляв у такі ж проблеми. «Бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд» (Як. 2,13). Нема милосердя для тих, хто не милосердиться над іншими. Бог є Богом суду, але також і милосердя, якщо ми милосердні до інших людей.

Доброта означає такі вчинки відносно інших, яких ми очікуємо відносно себе. Ми жнемо те, що посіяли. «Чого називаєш мене благим?» - сказав Ісус до нього. - «Ніхто не благий, окрім одного Бога» (Мр. 10,18). Ми беремо участь у Божій доброті, ми маємо стати посудинами Божої доброти.

Завдання для роздумів уголос:

 «Усе, що тільки чините, робіть від душі, як для Господа, а не як для людей» (Кол. 3,23).

о. Антон Борис