День четвертий…                                                          о. Василь Поточняк– духовні науки на прощі Самбір-Зарваниця 2011

Спокуса

Блаженний папа Іван Павло ІІ, у своїй Енцикліці про Святого Духа, говорить: «Людина входить у гріх через обман. У підніжжі людського гріха лежить обман як крайнє відділення правди, яка міститься у славі Отця».

У Старому Завіті ми здатні об’єктивно глибоко відчитати тему спокуси. У книзі Буття 3 описується діалог жінки зі змієм, змія з жінкою, Єви з Адамом, Адама з Євою, Бога з Євою, Бога з Адамом.

Наша упала природа, як і диявол, користується брехнею. Ми часто правду перекручуємо, недоговорюємо, перебільшуємо, применшуємо, додаємо, віднімаємо, перенаголошуємо. Спокуса представляє потребу гріха як необхідність, щоб здобути щастя. Людина від того терпить, дуже мучиться, але спокушується. У стані спокуси схильна узагальнювати: «Всі так роблять, всі піддаються, всі крадуть, всі обманюють, всі зраджують». У нас є навіть такі вислови: «Усі ми грішні». Спокуса до нас приходить завжди у брехливому стані. Спокуса ніколи не представляється такою, якою вона є реально, вона завжди брехлива: під видом радості, солідарності, побожності.

Діалог Єви зі змієм – це початок спокуси. З дияволом, спокусою не треба входити в діалог. На спокусу треба відповідати коротко, як Христос відповів Петрові: «Геть, сатано». Або, як вчать духовні отці, відповідати біблійними фразами. Початок нашого діалогу зі спокусою – це початок нашого падіння, початок падіння в усіх ділянках, особливо в ділянках міжлюдських стосунків. Людина входить в діалог, а потім не вміє стриматися, не знає як, нарікає.

 Злий дух являється Єві під видом вужа. Вуж у древніх був символом інтелігенції. Власне він інтелігентно і брехливо підходить до Єви, котра є уважною і неуважною воднораз. У його діалозі з Євою стоїть запитання: «Чи дійсно Бог заборонив їсти плоди з усіх дерев саду?». Це подібне на запитання подружки: «Чи дійсно тебе мама не пускає на танці до 11 години вечора?». Оце спокуса для молодої людини! Що Єва відповідає на цю спокусу? Вона говорить: «Ні, можна їсти, але з цього дерева, що посередині саду, не можна ні їсти, ні торкатись до нього». Подружка запитує: «Тобі справді не можна іти на танці до 11?» Відповідь спокушеної дівчини: «Ні, я можу іти на танці, але маю там чемно поводитись».

Коли ми так відповідаємо на спокусу, то кидаємо тінь на свою маму, начебто вона не розуміє, що нам уже 17 і на таких речах, як чемність,  вона не мала б наголошувати, бо ми і самі це розуміємо.

Єва сама збільшує заборону – «…не можна доторкатись» і зменшує автономію людини – «ні, можна їсти». Спокушувана людина все перебільшує, щоб вкінці вчинити так, як їй хочеться. Людина придумує. Негативне перебільшення кидає нас у спокусу.

Єва додає, що Дерево пізнання добра і зла стоїть посередині саду, хоча до того, поки не спокусилась, вона цього не помічала. Єва звертає увагу, що воно у центрі. Це Дерево враз стає дуже важливим у її житті. Воно стоїть самому у центрі, але не можна з нього споживати, не можна торкатись... Для Єви це спокуса. Єва, за намовою диявола, починає мислити: «Без цього овочу я не буду щасливою». З цілого саду Єва бачить лиш одне Дерево, воно для неї найважливіше.

Останній хід диявола – це прямий обман. Але Єва уже не здатна розпізнавати диявола, обман. Бог каже: «Не їжте з цього дерева, щоб вам не померти», –  а диявол одразу відповідає: «Ні, напевно не помрете».

Зі злим духом не можна вести діалог. У нашому житті цими духами є телебачення («лише трошки подивлюся»), думки («лише трошки помрію»), Інтернет, азартні ігри… Трошки спокуси не буває. Диявол так представляє спокусу, щоби нас зловити, як рибку на гачок. А ми, як та рибка, думаємо: «я ж у воді, дам  собі раду». Не дамо ради у «досвідченого рибалки». Якщо ми на гачку, ми ще можемо бути у воді, між друзями, ще можемо ходити в Церкву, але ми вже на гачку: пиятика, наркоманія, розпуста... Сама себе людина не може вирвати з цього, тому потрібно шукати когось, хто тобі допоміг би.

У спокусі є вибір без вибору: або бути вічно нещасливим, або переступити Божу Заповідь. А це тому, що сприймаємо Божі Заповіді негативно, а вони є для нашого щастя, любові і гармонії. Тому від дитинства уміймо бачити у Божих Заповідях позитив: «Мама мене любить, і я не хочу її засмучувати, приходячи пізно додому», – так має відповісти дівчина, котру просили батьки прийди додому вчасно. Якби ми так представляли своїх виховників, який ми мали б авторитет серед наших друзів, бо батьки бажають нам добра, адже самі часто у молодості робили помилки, отож намагаються нас від цього застерегти.

Діалог треба вести не зі спокусами, а з Богом у великій і глибокій молитві, бо молитва здатна розкодовувати слабкість людини.

Що сталось після гріха? Біблія пише: «І відкрились їм очі», але не такі Божі очі, як пропонував диявол – «ви все будете знати» –  а очі відізольованості від Божої любові. Плодами спокуси є гріх, а відтак страх, стид, комплекси, втеча з-перед обличчя Бога і духівника.  Людина починає втікати від сповіді, недільної Служби Божої, молитов. Констатує, що не має часу, не відчуває потреби у молитві. Щоб усправедливити себе, починає судити Церкву, священиків та навіть і самого Господа. Виправдовується тим, що усі погані, не розуміють.

Бог, знаючи, що вчинили Адам і Єва, запитує: «Адаме, де ти?». Цей крик кожен із нас має почути на прощі. Бог нас шукає, як добрий пастир овечку, як мати дитину. Бо, як говорить євангелист Йоан: «Бог так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне»

Біблійне вчення звучить: «Молімся, щоб не ввійти у спокусу». Ніколи не кажімо: «не можу». Коли ми говоримо «не можу», це означає, що ми самі боремося. А спокуса – це справа колишнього упалого ангела, котрий знає всі методи і хитрощі спокушування. Тому якщо ми говоримо: «не можу» – це означає, що ми запланували собі боротися зі спокусою власними силами. З цього випливають і всі інші «не можу»: не можу терпіти, більше не можу прощати... Виходить, що усе робимо без Господа, а людське терпіння і прощення є обмеженим, якщо у ньому немає Бога. Тому говорімо біблійними словами: «Господи, Ти все знаєш, Ти можеш там, де я не можу».

Обміркуймо на тій прощі, без чого одного я не можу жити щасливо: гроші, зовнішній вигляд, здоров’я, хата, робота, друзі? Що найбільш потрібно, щоб бути щасливим? Від відповіді на це запитання залежить наше життя, бо доки ми не поставимо на перше місце живого Бога,  доти ми Його ніколи не знайдемо. Бога, Котрий діє у наших душах, на Котрого ми маємо час, Котрого в мирі запрошуємо і живемо з Ним в гармонії. Доки все інше, а не Бог, буде на першому місці – доти ми завжди будемо людьми нещасливими, бо Бог – Джерело щастя. Ми будемо мати все, але під певним вузьким кутом. Бог охоплює все. Пам’ятаймо, що без усього можна жити і навіть прожити, але щастя не збудуєш без Бога. Маймо дитячу довіру до Бога: де Він кличе, де Він є – там іду і Йому довіряю, бо в Бозі ми є щасливими, а поза Богом – нещасні. Без Бога немає щастя!

Іванна РИЖАН. За матеріалами прощі Самбір-Зарваниця, серпень-2011