Для нас потрібно й важливо зрозуміти наступне: учні Ісуса були всі між собою різні. Кожен з них мав якісь свої слабості, недоліки. Пригадаймо запевнення апостола Петра у тому, що він постійно буде разом із Спасителем, навіть якщо всі залишать Учителя. Та за дуже недовгий час після цього тричі зрікається Господа! А хіба серед нас нема сучасних послідовників ап. Петра, які запевняють Господа про свою любов та вірність, а через якийсь час, не дотримуючись цього, зрікаються Його? Чи хіба серед нас нема сучасних послідовників апостола Юди? Усі ми зраджуємо Ісуса - і то на щодень по кілька разів! Чому дивуємось вчинку апостола Томи? Апостол чисто по-людськи зреагував на слова своїх братів-апостолів про прихід Воскреслого Спасителя через замкненні двері, про рани на Його Тілі. Чи ми з вами не жадали б - так як і ап. Тома - підтвердження, щоби розвіяти сумнів? Напевно, що так. Апостол Тома не мав віри; він вимагає доказів. Й тоді Господь вдруге з’явився - для запевнення Томи, щоби він міг доторкнутися до Його пораненого тіла. Саме тоді Тома отримав певні знання. Він власноруч відчув рани від цвяхів на тілі Розіп’ятого, а також на власні очі побачив Ісуса воскреслим із мертвих. Господь, звертаючись до Свого учня, наставляє його, що найвище є певне знання, яке отримує кожна людина через віру. При цьому не говорить про те, що віра й знання несумісні. Ісус пов’язує блаженства не із знанням, а з вірою: «Блаженні ті, що не бачили і повірили» (Ів.20.29).

Наші знання у житті, як правило, підкріплені певним досвідом, який ми здобуваємо власними силами. Не випадково Господь пов’язує віру з блаженством, бо віра - на відміну від знань - дається людині не через її почуття чи внаслідок якихось висновків розуму, а через дію всіх духовних сил, які є в людській природі. Святитель Філарет (Дроздов) говорить: «Віра починається в розумі, хоча належить серцю». Тобто, щоб ми це могли зрозуміти, віра в кожного із нас виявляється як за допомогою розуму, так і через серце. Бо саме серце стає центром усіх наших відчуттів. Звідси можемо бачити, що віра є своєрідним результатом устремління та взаємодії всіх духовних сил людини: розуму, почуттів та волі. Святий Іван Золотоустий говорить: «вірити в Христа – справа є досить важливою і для цього потрібно мати не тільки людський розум, але й одкровення звисоти». А також учитель Церкви Золотоустий каже: «віра - це якір природи, що бунтується; це - тиха пристань людства; це - ясне дзеркало невидимого; це - найкращий вчитель про Святу Тройцю».

Просімо, щоби ласкавий Господь торкнувся наших сердець та дарував нам усім велику і непохитну віру, щоби Ісус завжди міг про нас сказати : «Блаженні ті, що не бачили і повірили» (Ів.20:29). Амінь.

Підготував Андрій Василиків 

kyrios.org.ua/propovidi/